Справа № 515/1175/25
Провадження № 2/515/1520/25
Татарбунарський районний суд Одеської області
18 грудня 2025 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Луцюка В.О.,
секретар судового засідання Комерзан Л.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок,
06 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Давиденка К.В. звернувся до суду з позовом до Татарбунарської міської ради про визнання права власності на житловий будинок, який обґрунтував таким.
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Татарбунарської районної Ради народних депутатів № 175 від 22 вересня 1989 року позивачу було дозволено будівництво індивідуального житлового будинку на виділеній земельній ділянці загальними зборами Ради уповноважених колгоспу ім. Татарбунарського повстання від 06 липня 1989 року № 12 за адресою: АДРЕСА_1 .
У 1989 році позивач виготовив будівельний паспорт та почав будувати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , закінчивши будівництво у цьому ж році.
Після завершення будівництва у 1990 році він переїхав проживати до будинку.
Законодавство на той час не потребувало введення в експлуатацію будинку або додаткових документів, а тому позивач вважав, що у нього з документами все в порядку. Він продовжив проживати у будинку, де проживає і на теперішній час, жодних зауважень не отримував.
За виникнення необхідності у реєстрації житлового будинку позивач звернувся до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Летінського С.О. та отримав відмову у проведенні державної реєстрації права власності на житло через відсутність документа, що посвідчує право власності позивача на об'єкт нерухомого майна.
На теперішній час житловий будинок має номер 61-Г через плутанину з сусідами в нумерації.
Присадибну земельну ділянку під житловим будинком позивач не може оформити у власність, у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності на житло.
Враховуючи, що до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності, а документом, що засвідчував факт існування об'єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики був технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом технічної інвентаризації, позивач просить визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 .
В підготовче засідання сторони не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Давиденка К.В. надійшла заява про слухання справи у його та позивача відсутність, позовні вимоги підтримали (вх. № 6469/25-Вх 01.12.2025).
Представник відповідача Логінов О.Г. також подав суду заяву про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги визнав (вх. № 4944/25-Вх 22.09.2025).
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч.3 ст.211, ч.1 ст.223 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи без участі сторони, повідомленої про дату, місце та час розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.
Положенням ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 206 цього кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
До ухвалення судового рішення, у зв'язку з визнанням позову відповідачем, суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз'яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Відповідно Закону, за відсутності будь-якого застереження, факт визнаний сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, вважається встановленим. Тобто, визнання позову відповідачем, згідно зі ст.82 ЦПК України, є обов'язковим для суду, оскільки обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.
Відповідачем до суду було направлено письмову заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за його відсутності.
Суд приймає до уваги таку заяву відповідача, не вбачає підстав вважати, що визнання відповідачем позову є не добровільним чи умовним, суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин, суд ухвалив слухати справу у підготовчому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши докази по справі, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права.
Судом встановлено, що згідно з Випискою з рішення № 175 від 22 вересня 1989 року Виконавчого комітету Татарбунарської районної Ради народних депутатів, ОСОБА_1 дозволено будівництво індивідуального житлового будинку та видачу паспорту на забудову садиби за адресою: АДРЕСА_1 на виділеній земельній ділянці загальними зборами Ради уповноважених колгоспу ім. Татарбунарського повстання на підставі постанови від 06 липня 1989 року № 12 (а.с. 9).
На підставі рішення Виконавчого комітету Татарбунарської районної Ради народних депутатів № 175 від 22 вересня 1989 року забудовнику ОСОБА_1 видано Паспорт на забудову садиби у сільському населеному пункті Української РСР. Земельна ділянка під забудову виділена площею 0,09 га з присадибного фонду колгоспу ім. Татарбунарського повстання відповідно до постанови № 12 від 06 липня 1989 року (а.с. 10).
У 1989 році районним архітектором Татарбунарського району виготовлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-13).
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 25 жовтня 2023 року № 210, змінено адресу об'єкту нерухомого майна житлового будинку, який належить гр. ОСОБА_1 з « АДРЕСА_1 » на « АДРЕСА_2 » (а.с.17). Відомості про присвоєння адреси внесено 08 листопада 2023 року до Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (а.с. 14-15).
30 грудня 2020 року на замовлення позивача виготовлено технічний паспорт за інвентаризаційною справою № 2496, на житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_2 , який позначений у технічному паспорті: будинок житловий - літ. «А», загальною площею 106,4 кв.м, житловою площею 52,7 кв.м, площею основи забудови 148,2 кв.м; навіс - літ. «а», площею основи забудови 6,4 кв.м; гараж - літ. «Б», площею основи забудови 32,6 кв.м; погріб - літ. «б», площею основи забудови 30,9 кв.м; сарай - літ. «В», площею основи забудови 44,5 кв.м.; ворота - 1, площею основи забудови 11,4 кв.м; огородження - 2, площею основи забудови 20,5 кв.м; хвіртка - 3, площею основи забудови 1,6 кв.м; огородження - 4, площею основи забудови 8,0 кв.м (а.с. 6-8).
Ринкова вартість житлового будинку з будівлями та спорудами станом на 01 серпня 2025 року становить 146 293,00 грн, що підтверджено звітом про незалежну ринкову вартість, виготовленого ФОП ОСОБА_2 (а.с. 19-20).
24 червня 2025 року позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Летінського С.О. з заявою про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з рішення державного реєстратора від 30 червня 2025 року № 79671227, позивачу відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв'язку з відсутністю документу, що підтверджує право власності на об'єкт нерухомого майна (а.с. 18).
Правовстановлюючі документи на зазначений будинок відсутні.
За інформацією ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» вих. № 2047, згідно архівних даних БТІ станом на 31 грудня 2012 року право власності на будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_2 не зареєстроване. При проведенні поточної інвентаризації 30 грудня 2020 року самочинного будівництва не виявлено. На підтвердження чого позивачем надано також і копію технічного паспорту станом на 21 листопада 2025 року.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.
Належним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
За такого, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Державна реєстрація права на житлові будинки, споруди, що побудовані до 05 серпня 1992 року, регулювалася зокрема, нормами Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56. Зазначений нормативний акт передбачав державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будівлі та споруди не залежало від державної реєстрації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність) було вперше встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва. Тобто, до 05 серпня 1992 року не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 10.10.2018 у справі №557/1209/16-ц.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Частинами 1-2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне домоволодіння збудоване до 05 серпня 1992 року, документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт наявний в матеріалах справи, з якого встановлено, що роком побудови житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є 1990-1991 роки, а тому спірне домоволодіння введенню в експлуатацію та реєстрації не підлягало.
З вищенаведеного випливає, що іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та позивач правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрав спосіб захисту порушеного права.
Остільки позивач довів наявність майна, підстави до його набуття, неможливість реалізації своїх прав у інший спосіб, відповідач позовні вимоги визнав, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та ухвалює про їх задоволення.
На прохання позивача суд не стягує з відповідача судовий збір.
Керуючись ст. 4, 13, 82, 141, 200, 263-265, 268 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем с. Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на будинок садибного типу з господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями за адресою: АДРЕСА_2 , зі складовими: будинок житловий - літ. «А», загальною площею 106,4 кв.м, житловою площею 52,7 кв.м, допоміжною площею 53,7 кв.м, площею основи забудови 148,2 кв.м; навіс - літ. «а», площею основи забудови 6,4 кв.м; гараж - літ. «Б», площею основи забудови 32,6 кв.м; погріб - літ. «б», площею основи забудови 30,9 кв.м; сарай - літ. «В», площею основи забудови 44,5 кв.м.; ворота - 1, площею основи забудови 11,4 кв.м; огородження - 2, площею основи забудови 20,5 кв.м; хвіртка - 3, площею основи забудови 1,6 кв.м; огородження - 4, площею основи забудови 8,0 кв.м.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду, який відраховується з дати складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 18.12.2025 р.
Суддя В.О. Луцюк