18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 991/7947/25
провадження № 51 - 4742 ск 25
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду
Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2025 року про повернення апеляційної скарги,
встановила:
Вироком Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинуваченим ОСОБА_6 .
Даним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 3 місяці.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов'язків передбачених ст. 76 КК.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 на вказаний вирок щодо ОСОБА_6 , повернуто апелянту на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, як особі, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Захисник ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2025 року та призначити новий розгляд цього провадження у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що затвердження угоди безпосередньо впливає на факт та зміст показань, які можуть бути надані ОСОБА_6 як доказ вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_5 , так як укладення угоди є причиною, мотивом та спонуканням до надання ним саме таких показань, а не будь-яких інших. Повертаючи апеляційну скаргу, суд при наявності достатніх підстав для відкриття апеляційного провадження допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели як до порушення прав його підзахисної, так і до прийняття незаконного судового рішення.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження за касаційною скаргою слід відмовити, з огляду на таке.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.
Положеннями ч. 4 ст. 394 КПК визначено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має на це права.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5-347 кс 15, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та зверненні до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК. Отже, обов'язковою умовою для виникнення у особи, яка не включена до переліку осіб, передбаченого ст. 394 КПК, права на апеляційне оскарження вироку суду на підставі угоди є те, що такий вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї особи.
За висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Вироком Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинуваченим ОСОБА_6 .
Не погоджуючись із вироком Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, зазначивши, що вирок стосується прав та порушує інтереси особи, яку він захищає.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2025 рокуповернуто апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на вирок Вищого антикорупційного суду від 08 серпня 2025 року, з огляду на положення п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 ,не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку суду щодо ОСОБА_6 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК.
В оскарженій ухвалі суд апеляційної інстанції вказав, що вищевказаний вирок з огляду на формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, стосується виключно обвинувачення ОСОБА_6 .
Також, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду зазначила, що зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що резолютивна частина вироку стосується виключно ОСОБА_6 - вирішено питання лише щодо його винуватості, призначення покарання, покладення обов'язків, скасування запобіжного заходу, перерахування застави на рахунок Збройних сил України, скасування арешту майна, стягнення процесуальних витрат.
Крім того, у мотивувальній частині вироку (при викладенні формулювання обвинувачення) не наведено обставин, виходячи з яких можна вирішити питання про винуватість іншої особи, щодо якої немає відповідного висновку в резолютивній частині. Адже саме по собі зазначення даних чи дій іншої особи при викладенні фактичних обставин злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа-сторона угоди, не може свідчити про автоматичне встановлення винуватості іншої особи, питання про винуватість якої не вирішується в даному провадженні. У протилежному випадку неможливо було б викласти фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення декількома особами або вчинених у співучасті та перевіряти правильність кваліфікації злочину.
Як встановлено вищезазначеною колегією суддів, у цьому провадженні суд першої інстанції не досліджував докази та не надавав будь-яку оцінку діям ОСОБА_5 в кримінальному провадженні, а викладення формулювання обвинувачення у вироку є вимогою КПК. Проте відповідне формулювання стосується лише ОСОБА_6 . При формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_6 відсутні жодні посилання на персональні дані ОСОБА_5 , адже у вироку йдеться про осіб, дані щодо яких повністю знеособлені, яких з тексту вироку неможливо ідентифікувати без дослідження інших процесуальних документів, складених стороною обвинувачення, чи відповідних доказів. Отже, вирок не містить даних, які б могли ідентифікувати ОСОБА_5 .
А вказівка на ОСОБА_5 як на особу, з якою ОСОБА_6 заборонено спілкуватися відповідно до покладених на нього обов'язків не є тим фактом, який стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_5 , оскільки покладає їх лише на обвинуваченого, а не на неї.
Таким чином, апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що в апеляційній скарзі не наведено переконливих даних стосовно того, що вказаний вирок може стосуватися прав, свобод чи інтересів саме ОСОБА_5 , обґрунтовано повернув апелянту, а саме адвокату ОСОБА_4 , на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК його апеляційну скаргу як особі, яка не має права її подавати на вирок суду щодо ОСОБА_6 .
Колегія суддів касаційного суду з таким висновком судді-доповідача погоджується, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Суд зважає й на те, що вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження стосовно інших осіб та не є доказом винуватості цих осіб (статті 84, 90 КПК).
Адвокат ОСОБА_4 у касаційній скарзі не навів переконливого обґрунтування того, що при ухваленні вироку стосовно ОСОБА_6 на підставі угоди суд вирішив наперед питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_5 .
З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_4 та відмовляє у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2025 року про повернення апеляційної скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3