12 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 686/3090/21
провадження № 61-13333св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2024 року в складі судді Козак О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позов мотивований тим, що 26 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти в розмірі 70 000,00 дол. США та зобов'язався повернути вказані кошти до 30 січня 2018 року, що підтверджується відповідною розпискою. Надалі 26 червня 2020 року між сторонами укладений новий договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав ще 5 000,00 доларів і зобов'язався повернути грошові кошти у строк до 05 вересня 2020 року.
Проте відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, отримані кошти у строк визначений договорами позики не повернув.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 81 353,70 дол. США, з яких: за договором позики від 26 червня 2017 року: 70 000,00 дол. США - основний борг, 6294,25 дол. США - 3 % річних; за договором позики від 26 червня 2020 року 5 000.00 дол. США - основний борг, 59,45 дол. США - 3 % річних та судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2024 року, яке залишене без змінпостановою Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 81 353,70 дол. США, з яких: за договором позики від 26 червня 2017 року: 70 000,00 дол. США - основний борг, 6 294,25 дол. США - 3% річних; за договором позики від 26 червня 2020 року: 5 000,00 дол. США - основний борг, 59,45 дол. США - 3 % річних.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору в розмірі 11 804,00 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн, а всього разом 17 304,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 08 червня 2022 року підтверджено, що оригінал розписки від 26 червня 2017 року був у позивача ОСОБА_1 та був наданий ним суду для огляду та проведення експертизи, а у ОСОБА_2 знаходилась копія розписки від 26 червня 2017 року виконана за допомогою багатофункціонального пристрою з лазерним кольоровим способом друку з розписки, датованої 26 червня 2017 року.
Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 19 червня 2023 року:
1. Рукописний текст, що починається зі слів: «Розписка Я, ОСОБА_2 ...» та закінчується словами: «...26.06.2017 р. ОСОБА_2 » у розписці від 26 червня 2017 року, складеній від імені ОСОБА_2 (примірник з цифровим записом у верхньому правому куті аркуша «139»), виконаний ОСОБА_2 Рукописний текст, що починається зі слів: «Розписка Я ОСОБА_2...» та закінчується словами: «...26.06.2020 р. ОСОБА_2 » у розписці від 26 червня 2020 року, складеній від імені ОСОБА_2 (матеріали цивільної справ № 686/3090/21, т. 1, а. с. 140), виконаний ОСОБА_2 .
2. Рукописний текст, що починається зі слів: «Розписка Я, ОСОБА_2 ...» та закінчується словами: «...26.06.2017 р. ОСОБА_2 » у розписці від 26 червня 2017 року, складеній від імені ОСОБА_2 (примірник з цифровим записом у верхньому правому куті аркуша «139») та рукописний текст, що починається зі слів: «Розписка Я ОСОБА_2 ...» та закінчується словами: «...26.06.2020 р. ОСОБА_2 » у розписці від 26 червня 2020 року, складеній від імені ОСОБА_2 (матеріали цивільної справи № 686/3090/21, т. 1, а. с. 140), виконані однією особою.
Отже, відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження його заперечень проти заявлених позовних вимог, а також виконання ним договорів позики від 26 червня 2017 року та від 26 червня 2020 року, повернення грошових коштів позивачу.
Тому суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України позивачем також проведено нарахування 3 % річних: за договором позики від 26 червня 2017 року за період з 31 січня 2018 року до 29 січня 2021 року, які становлять 6 294,25 дол. США; за договором позики від 26 червня 2020 року за період з 06 вересня 2020 року до 29 січня 2021 року, які становлять 59,45 дол. США, а всього разом 6 353,70 дол. США, з якими суд погодився.
Також суд першої інстанції вказав, що відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача 11 804,00 грн (11 350,00 грн + 454,00 грн) судового збору.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами укладено два договори позики від 26 червня 2017 року та 26 червня 2020 року у письмовій формі розписок, які є не лише підтвердженням факту укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику в загальній сумі 75 000,00 доларів США, які у визначений строк позичальнику повернуті не були. Отже, суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача 75 000,00 дол. США позики, а також 3 % річних в загальній сумі 6 353,70 дол. США.
Заперечуючи проти позову в суді першої інстанції, відповідач зазначав, що грошові кошти позики в сумі 70 000,00 дол. США ним було повернуто позивачу, який в свою чергу йому повернув його розписку. Через пару років він позичив у позивача ще 5 000,00 дол. США, які також повернув позивачу, і той повернув йому розписку, але цю розписку він порвав.
При цьому відповідач в судовому засіданні 08 квітня 2021 року надав суду розписку від 26 червня 2017 року про отримання ним від позивача 70 000,00 дол. США, яку він вважав оригіналом та яка була долучена до матеріалів справи під номером аркушу справи в правому верхньому куті - 214.
Позивач в свою чергу також надав суду розписку від 26 червня 2017 року про отримання відповідачем від нього 70 000,00 дол. США та розписку від 26 червня 2020 року про отримання відповідачем від нього 5 000,00 дол. США, які він вважає оригіналами та які були долучені до матеріалів справи під номерами аркушів справи в правому верхньому куті - 139, 140 відповідно.
Апеляційний суд наголосив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження його заперечень проти заявлених позовних вимог, а також виконання ним договорів позики від 26 червня 2017 року та від 26 червня 2020 року, повернення грошових коштів позивачу, в зв'язку з чим правомірно задовольнив позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги, що висновки експерта є неповними, необґрунтованими, а тому не можуть бути взяті до уваги як належні та достатні докази, на що суд першої інстанції уваги не звернув, суд апеляційної інстанції відхилив. Експертизи були проведені саме за клопотанням представника відповідача. Відповідач та його представник жодних клопотань суду першої інстанції про призначення додаткової чи повторної експертизи не заявляли, інших висновків експерта чи спеціалісті, що спростовують, проведені судом першої інстанції судову технічну експертизу документів та почеркознавчу експертизу, суду не надали. Тому відповідні аргументи апеляційної скарги жодним чином не підтверджено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Таким чином, у кредитора виникає обов'язок повернути оригінал боргового документа, а наявність боргового документа у боржника обумовлює його право притримати виконання зобов'язання. Отже, кредитор при виконанні свого зобов'язання щодо обов'язку повернення оригіналу боргового документа повинен діяти добросовісно та порядно, не вводячи іншу сторону - боржника, в оману;
у цій справі підроблення розписки підтверджено висновком судової технічної експертизи документів від 08 червня 2022 року № 15239/21-34/151/29/15130/22-34. Позивач у своїх поясненнях посилався на виготовленням підробки розписки, а також ствердно зазначив, що оригінал розписки з його володіння не вибував. Проте суди не з'ясували обставин, які входять в предмет доказування по даному спору, а саме: 1) походження розписки, виготовленої шляхом нанесення тексту розписки на папір електрофотографічним способом з використанням друкуючого багатофункціонального пристрою (пристроїв) з лазерним кольоровим способом друку; 2) обставин того, чи могла вказана розписка бути переданою позивачем для відповідача, при повернені останнім боргу позивачу; 3) чи міг відповідач розпізнати підробку, та, як наслідок, притримати виконання зобов'язання; 4) чи діяв позивач добросовісно або мав на меті ввести відповідача в оману в момент виконання боргового зобов'язання, шляхом передачі підробки розписки на підтвердження прийняття виконання зобов'язання;
є важливим формування єдиної судової практики спрямованої на захист від недобросовісних дій осіб при виконанні (прийнятті виконання) зобов'язань, зокрема шляхом надання правової оцінки підробленим документам (в тому числі боргових розписок), які повертаються в порядку встановленому статтею 545 ЦК України, позикодавцем (кредитором) для позичальника (боржника). Проте підроблення розписок шляхом їх виготовлення електрофотографічним способом з використанням друкуючого багатофункціонального пристрою (пристроїв) з лазерним кольоровим способом друку, та передання їх боржнику, з метою подальшого пред'явлення оригіналу розписки до суду для повторного стягнення боргу, призводить до судової легалізації шахрайства з борговими документами;
договір позики від 26 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 (позичальником, боржником) та позивачем ОСОБА_1 (позичкодавцем, кредитором), виконаний боржником належним чином в повному обсязі шляхом повернення сум, визначених в розписці від 26 червня 2017 році у розмірі 70 000,00 дол. США. Таким чином, зобов'язання із договору позики між боржником та кредитором припинилося внаслідок його виконання, проведеним належним чином. На підтвердження повернення боржником коштів в повному обсязі кредитор повернув позичальнику оригінал розписки від 26 червня 2017 року;
так, на підтвердження виконання боржником боргового зобов'язання, відповідачем було додано до матеріалів справи належний у нього оригінал розписки, який було надано йому позивачем (кредитором) під час виконання боржником свого зобов'язання. Проте під час підготовчого судового засідання ОСОБА_1 (кредитор) заперечив справжність наявного у відповідача (боржника) примірника розписки та вказав, що оригінал розписки знаходиться у нього. З метою перевірки вказаних обставин суд зобов'язав ОСОБА_1 долучити до матеріалів справи розписку, яка наявна у нього. Отже, після надання ОСОБА_1 свого оригіналу розписки, у матеріалах справи містилося два оригінали. За ініціативою відповідача, а не позивача, суд першої інстанції призначив технічну експертизу документів, а саме двох розписок, що містяться в матеріалах справи;
після проведення технічної експертизи документів, за клопотанням відповідача, для з'ясування обставин походження підробки розписки, судом було визнано явку позивача обов'язковою. Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово зазначав, що розписка надавалася ОСОБА_2 для нього в одному примірнику, при цьому копії розписок не виготовлялися. Підтвердженням цього є пояснення ОСОБА_1 , які містяться на аудіозаписах судових засідань, які мали місце 07 квітня 2021 року та 20 грудня 2023 року. Крім того, у судовому засіданні 22 лютого 2024 року судовий експерт Посільський О. повідомив, що розписка виготовлена шляхом безпосереднього копіювання на багато функціонально пристрої лазерного типу. Проте ОСОБА_1 зазначив, що ксерокопій розписки не робилось. Отже, ОСОБА_1 діяв недобросовісно відносно ОСОБА_2 . Недобросовісність проявляється, зокрема у створенні спеціальних поміток на оригіналах розписок (адже підробку від оригіналу розписки при нормальних умовах без використання спеціальних технічних пристроїв, іншим чином відрізнити неможливо). При цьому доступ до розписку з моменту її написання до моменту пред'явлення її до суду мав лише ОСОБА_1 , а тому лише він міг зробити підробку розписки за допомогою лазерного друку на багатофункціональному пристрої. Крім того, позивач неодноразово підтверджував, що іншим особам вказану розписку він не передавав, сторонні особи до неї доступу не мали;
позивач не пояснив, де та за яких умов ним була виготовлена кольорова копія розписки та яким чином він її передав відповідачу (боржнику). Наявність підробки розписки у ОСОБА_2 (боржника) свідчить про виконання ним свого грошового зобов'язання, та як наслідок про припинення зобов'язання з договору позики між боржником та кредитором внаслідок його виконання, проведеним належним чином, що виключає можливість задоволення позову. Проте суди вказані обставини залишили поза увагою;
для додаткового підтвердження того, що розписка, яка була передана позивачем (кредитором) відповідачу (боржнику), відповідач заявив клопотання в суді апеляційної інстанції щодо призначення технічної експертизи документів, але суд апеляційної інстанції в задоволенні вказаного клопотання протиправно відмовив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/3090/21 та витребувано справу з суду першої інстанції. Цією ж ухвалою в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2024 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року відмовлено.
У листопаді 2024 року матеріали справи № 686/3090/21 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником 26 червня 2017 року укладений договір позики в формі розписки, яка була підписана позичальником.
Відповідно до умов договору позики у формі розписки ОСОБА_2 26 червня 2017 року отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 70 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути в строк до 30 січня 2018 року.
Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 26 червня 2017 року, підписання якої та отримання коштів ним не заперечується.
Також 26 червня 2020 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником укладений ще один договір позики в формі розписки, яка була підписана позичальником.
Відповідно до умов вказаного договору позики у формі розписки від 26 червня 2020 року ОСОБА_2 26 червня 2017 року отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути в строк до 05 вересня 2020 року.
Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 26 червня 2020 року, підписання якої та отримання коштів ним не заперечується.
Проте свої зобов'язання за вказаними договорами позики відповідач не виконав та грошові кошти ОСОБА_1 в строк як до 30 січня 2018 року, як і до 05 вересня 2020 року, так і на цей час не повернув.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18)).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне.
Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України.
Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму 3 % відповідно до статті 625 цього Кодексу, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (див. постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 523/1712/18, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16 від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та ін.).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку (див. постанову Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 754/10827/20 (провадження № 61-13136св21) зазначено, що «у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов'язання визначене у розмірі 13 000,00 дол. США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 дол. США. Отже, у частині другій статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу».
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження
№ 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом про стягнення грошових коштів ОСОБА_1 зазначав, що 26 червня 2017 року та 26 червня 2020 року між ним та ОСОБА_2 укладені договори позики, відповідно до умов яких відповідач отримав грошові кошти в розмірі 70 000,00 дол. США, зобов'язався повернути вказані кошти до 30 січня 2018 року та 5 000,00 доларів, які зобов'язався повернути строк до 05 вересня 2020 року відповідно. Проте відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, отримані кошти у строк визначений договорами позики не повернув;
суди встановили, що між сторонами укладено два договори позики від 26 червня 2017 року та 26 червня 2020 року у письмовій формі розписок, які є не лише підтвердженням факту укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику в загальній сумі 75 000,00 дол. США, які у визначений строк позичальнику повернуті не були. Сторони визначили строк виконання зобов'язання за договором позики від 26 червня 2017 року до 30 січня 2018 року та за договором позики від 26 червня 2020 року до 05 вересня 2020 року. Тому стягнули з відповідача на користь позивача 75 000,00 дол. США позики, а також 3 % річних в загальній сумі 6353,70 дол. США (які нараховано та визначено позивачем за договором позики від 26 червня 2017 року за період з 31 січня 2018 року до 29 січня 2021 року та за договором позики від 26 червня 2020 року за період з 06 вересня 2020 року до 29 січня 2021 року до дня подачі позову до суду. Ці розрахунки відповідачем не спростовано);
відповідач, заперечуючи проти позову в суді першої інстанції, зазначав, що позику в сумі 70 000,00 дол. США він повернув позивачу, який, в свою чергу, йому повернув його розписку. Через пару років він позичив у позивача ще 5 000,00 дол. США, які також повернув позивачу, і той повернув йому розписку, але цю розписку він порвав. В судовому засіданні 08 квітня 2021 року надав суду розписку від 26 червня 2017 року про отримання ним від позивача 70 000,00 дол. США, яку він вважав оригіналом та яка була долучена до матеріалів справи (т.1, а.с. 214);
позивач, в свою чергу, також надав суду розписку від 26 червня 2017 року про отримання відповідачем від нього 70 000,00 дол. США та розписку від 26 червня 2020 року про отримання відповідачем від нього 5 000,00 дол. США, які він вважав оригіналами (т.1, а.с. 139, 140);
з метою встановлення, які з наданих сторін розписок є оригіналами, суд першої інстанції за клопотанням відповідача ухвалою суду від 12 квітня 2021 року призначив судову технічну експертизу документів, за висновком якої оригінал розписки від 26 червня 2017 року був у позивача ОСОБА_1 , а у ОСОБА_2 знаходилась копія розписки від 26 червня 2017 року, виконана за допомогою багатофункціонального пристрою з лазерним кольоровим способом друку з розписки, датованої 26 червня 2017 року;
також ухвалою суду від 29 липня 2022 року у цій справі було призначено судову почеркознавчу експертизу. За висновком судової почеркознавчої експертизи від 19 червня 2023 року рукописні тексти складені ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 125 - 152);
таким чином, суди зробили правильний висновок, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження його заперечень проти заявлених позовних вимог, а також виконання ним договорів позики від 26 червня 2017 року та від 26 червня 2020 року, повернення грошових коштів позивачу;
апеляційний суд мотивовано відхилив аргумент апеляційної скарги щодо неповноти та необґрунтованості висновків експерта, а тому вони є неналежними і недостатніми доказами, оскільки такі експертизи були проведені саме за клопотанням представника відповідача. Більш того, відповідач жодних клопотань до суду першої інстанції про призначення додаткової чи повторної експертизи не заявляв, інших висновків експерта чи спеціалістів, які спростовують, проведені судом першої інстанції судову технічну експертизу документів та почеркознавчу експертизу, до суду не надав.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги переважно зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження
№ 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то підстав для здійснення нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат