17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 461/6097/24
провадження № 61-15673ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Ступак О. В.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білинського-Гродзя Юрія Михайловича, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року в справі за позовом Львівського комунального підприємства «Старий Львів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У 2024 році Львівське комунальне підприємство «Старий Львів» (далі - ЛКП «Старий Львів») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з утримання будинку у розмірі 7 575,34 грн.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ЛКП «Старий Львів» заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з липня 2022 року до червня 2024 року у розмірі 7 575,34 грн, здійснено розподіл судових витрат.
У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката
Білинського-Гродзя Ю. М., на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року.
У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у справі складає 7 575,34 грн, яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250= 757 000,00 грн).
Враховуючи зазначене вище, рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2025 року та постанова Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявниці.
Обґрунтовуючи необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, ОСОБА_1 вказує на наявність правової невизначеності, щодо можливості управителя багатоквартирним будинком встановлювати та вимагати плату за непередбачені договором «інші послуги», а також в односторонньому порядку збільшувати встановлений договором тариф на послугу з управління.
За встановлених судами в цій справі обставин, предметом позову є заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (управління будинком), при цьому, в касаційній скарзі заявниця цитує умови договору від 24 січня 2022 року № 289, а саме пункт 1.10 додатку до договору, яким передбачено послугу з управління будинком, її (послуги) тариф. Також, відповідно до змісту рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 в запереченнях на позов вказувала, що має зареєстроване і фактичне місце проживання за іншою адресою, а із факту володіння майном у відповідачки не виникає жодних побутових відходів, що потребували б збирання, перевезення, відновлення і видалення, а тому факт надання послуги з вивезення побутових відходів, за що нарахована плата з розміру площі, є непідтвердженим, а також суперечить пункту 2.1. додатку № 1 наданого самим позивачем договору від 24 січня 2022 року № 289, де вказано, що така плата розраховується згідно з фактичними об'ємами вивезених побутових відходів.
Відхиляючи вказаний довід, суди попередніх інстанцій врахували висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 квітня 2020 року в справі № 757/29813/17-ц, що не проживання особи у квартирі, яка належить їй на праві власності та факт відсутності її реєстрації в цій квартирі не звільняє особу від обов'язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг.
Задовольняючи позов, суди врахували чинність договору від 24 січня 2022 року № 289 та відсутність контррозрахунку зі сторони відповідачки.
Наведене в сукупності свідчить, що ОСОБА_1 не погоджується із заборгованістю з підстав непроживання в квартирі, яка належить їй на праві приватної власності, а враховуючи наявність судової практики Верховного Суду, застосованої судами в цій справі в контексті заперечень на позов та аргументів апеляційної скарги, доводи про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики не знайшли свого підтвердження.
Аргументи касаційної скарги, що вказана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявниці, є необґрунтованими, оскільки не містять належних доводів та міркувань винятковості цієї справи для неї та суспільства.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки заявниця подала касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Білинського-Гродзя Юрія Михайловича, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року в справі за позовом Львівського комунального підприємства «Старий Львів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали надіслати заявниці.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
О. В. Ступак