17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 643/4568/24
провадження № 61-11291св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дробчак Людмила Володимирівна, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року у складі судді Кононенко Т. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2025 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 19 липня 2013 року вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2015 року. У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Вони з відповідачем не дійшли згоди у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини мирним шляхом.
4. Посилалася на те, що вона має стабільний дохід, власне житло, час відводити дитину до школи, на тренування, може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Разом з нею проживає цивільний чоловік, а тому вона може забезпечити дитині повноцінну сім?ю задля нормального морально-психологічного розвитку дитини. В свою чергу відповідач не може створити для дитини належних умов для виховання та розвитку, тому що постійно працює, не поважає інтереси та не підтримує захоплення дитини, не комунікує з класним керівником сина, з тренерами та викладачами, не цікавиться успіхами, не знає графіку дитини, час його підйому та сну, графіку занять та неодноразово телефонував дитині під час сну або під час уроків. Більш того, коли батько зустрічався з сином, дитина завжди проводила більшість часу з бабусею та сестрою відповідача.
5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
6. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовому цій справі спільна дитина сторін фактично проживала і проживає разом з позивачкою. Батько дитини ОСОБА_2 не вимагав від матері дитини зміни її місця проживання, не порушував в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивачки, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з ним, а при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини відповідач не заперечував проти проживання малолітнього сина разом з матір'ю. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції зазначив, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання їх спільної дитини, який повинен бути вирішений в судовому порядку.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
8. Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня
2024 року залишено без змін.
9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що позивачка не довела порушення її прав. Цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір'ю, з якою дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Батько дитини не вимагав та не вимагає зміни місця проживання сина.
Узагальнені доводи касаційної скарги
10. 02 вересня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дробчак Л. В., звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
11. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2024 року у справі № 333/5987/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 501/1786/22, від 11 січня 2024 року у справі № 757/15298/22, від 05 червня 2024 року у справі
№ 756/6412/23, від 26 червня 2024 року у справі № 334/3710/22, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, від 13 січня 2022 року у справі № 644/1955/20, від 26 травня 2022 року у справі № 554/11459/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
12. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували дійсні обставини виникнення між сторонами спору щодо місця проживання дитини, зокрема заперечення відповідача щодо повернення їхнього спільного сина разом з нею до м. Харкова. Саме посилання відповідача на відсутність заперечень щодо проживання дитини з іншим з батьків та на відсутність спору не може прямо свідчити про реальність таких тверджень. Заявниця акцентує увагу на тому, що між сторонами наявні неврегульовані питання, пов'язані з визначенням місця проживання їхньої спільної дитини, які також підтверджуються тим, що відповідач звертається до суду з позовними вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини.
13. Вважає, що суди не надали належної правової оцінки поведінці відповідача, який хоч і стверджує про відсутність заперечень щодо необхідності проживання спільної дитини з матір'ю, проте просить у задоволенні позовної заяви відмовити, процесуальними правами на визнання позову та/або укладення мирової угоди не скористався.
14. Зауважує, що саме по собі пред'явлення нею позову про визначення місця проживання дитини з нею свідчить, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини.
15. Крім того, посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки встановлення, нібито, обставини відсутності предмета спору у справі не могло слугувати підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, а є підставою для закриття провадження у справі. Мотиви відхилення висновку органу опіки та піклування судами не наведені.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2025 року поновлено
ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дробчак Л. В., строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 липня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 643/4568/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
17. 02 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 643/4568/24.
18. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
19. 25 вересня 2025 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Махно А. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скарну ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
20. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що за спільною згодою матері та батька, які проживають окремо, їхня дитина проживає з матір'ю, у зв'язку з чим жодні права позивачки або їхнього малолітнього сина не були порушені, оспорені або не визнані, а отже судовому захисту не підлягають. Встановлення вже і так існуючого факту під виглядом ініціювання спору (який завідомо для позивача носить штучний характер), або задоволення вимог на майбутнє нівелює завдання цивільного судочинства та не відповідає статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
21. Його побоювання щодо повернення матері з сином до м. Харків були обумовлені лише тим, що м. Харків постійно та систематично зазнає ракетних атак з боку держави-агресора, отже безпечніше було б жити як позивачці, так і їхньому спільному сину у м. Івано-Франківськ. Підкреслює, що він ніколи не вчиняв та не збирається вчиняти жодних дій з приводу зміни місця проживання сина. Більш того, зазначена обставина нібито конфлікту між сторонами на ґрунті повернення позивача разом з сином з більш безпечного для життя м. Івано-Франківськ до прифронтового м. Харкова не була заявлена позивачкою у суді першої інстанції.
22. Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивачки не порушені, і не є підставою для закриття провадження у справі.
23. Наведену заявницею практику Верховного Суду вважає нерелевантною спірним правовідносинам.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та
ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є власником зазначеної квартири.
26. Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 здійснював переказ грошових коштів на карту ПриватБанк, одержувач ОСОБА_1 , на загальну суму 328 615,18 за період 20 квітня 2009 року по 30 травня 2024 року.
27. Відповідно до відповіді КЗ «Харківський ліцей №43 Харківської міської ради» від 03 травня 2024 року №М-3-7/01/01-26-24.07-29 ОСОБА_3 навчається у КЗ «ХЛ №43» з першого класу, має високий рівень навчальних досягнень, завжди уважний, інтелектуально розвинений, має гарну пам'ять, домашні завдання виконує в системі. На онлайн уроки приєднується завжди, пропусків без поважної причини або запізнень не допускає. ОСОБА_5 завжди охайний, доглянутий. Ознак скоєння домашнього насильства над дитиною та асоціальної поведінки матері педагогами закладу не спостерігалося. Мати ОСОБА_1 опікується сином, систематично відвідує батьківські збори, цікавиться поведінкою та успіхами дитини під час освітнього процесу, своєчасно повідомляє класного керівника про відсутність дитини на заняттях, підтримує постійний зв'язок з класним керівником та адміністрацією ліцею, враховує рекомендації вчителів, практичного психолога та соціального педагога. Між ОСОБА_5 та мамою родинні, теплі, дружні стосунки. Мати займається волонтерською діяльністю для підтримки ЗСУ, до цієї справи долучає і сина (з урахуванням віку дитини).
28. Згідно з довідкою КЗ «Комплексна дитячо - юнацька спортивна школа №4 ХМР» від 03 травня 2024 року №39/01-29/24, ОСОБА_3 , 2013 року народження, тренується в цьому комунальному закладі на відділенні боротьби вільної у тренера-викладача ОСОБА_6 . За період занять ОСОБА_5 в спортивній школі, зі слів тренера-викладача, вихованням сина займається мати та здійснює матеріальне забезпечення, а саме: придбання спортивної форми, виїзди на змагання. Батько ОСОБА_5 не має зв'язку з тренером. За два роки жодного разу не з'явився до школи, щоб дізнатися про успіхи сина та проявити належну батьківську увагу до нього.
29. Відповідно до характеристики ОСОБА_7 , наданої тренером з роликового спорту ОСОБА_8 від 03 травня 2024 року, ОСОБА_5 неодноразовий учасник та переможець змагань, у тому числі призер чемпіонату України з роликового спорту у 2022 році. Стабільність у тренуваннях є постійною, тренування не пропускає, викладається завжди на максимум, завжди отримує материнську підтримку, що допомагає в тренувальному процесі.
30. Викладач з англійської мови ОСОБА_9 характеризує дитину з позитивної сторони та зазначає, що працює з дитиною п'ять років. Стосунки в родині приязні, фізичного та психологічного насилля до дитини в сім'ї не виявлено. За час знайомства з родиною з батьком дитини не знайома, всі питання щодо навчання обговорює тільки з мамою хлопчика. Мати хвилюється за його навчання та виховання.
31. Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей виконкому ХМР від 09 вересня 2024 року, місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доцільно визначити разом з матір'ю ОСОБА_1 .
32. Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що 09 вересня 2024 року ОСОБА_2 запрошувався на співбесіду до Департаменту, але не з'явився. Відповідно до статті 171 Сімейного кодексу України було з'ясовано думку малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на співбесіді повідомив, що хоче проживати разом з матір'ю, про що написав письмову заяву. На адресу Департаменту надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, який було враховано.
33. Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей виконкому ХМР № 396 від 07 жовтня 2024 року щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю. ОСОБА_2 на співбесіді в Департаменті служб повідомив, що не заперечує проти проживання малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, надав письмові пояснення щодо відсутності спору між позивачкою та відповідачем. Питання щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повторно розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини та зроблено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
34. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
35. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
36. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
37. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
38. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
39. Частиною першою статті 18 СК України передбачено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
40. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
41. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
42. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
43. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
44. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
45. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
46. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
47. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі
№ 1340/4630/18).
48. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
49. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
50. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
51. Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.
52. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
53. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
54. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
55. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
56. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
57. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
58. Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
59. Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 , ОСОБА_1 зазначала про неможливість вирішення з відповідачем у досудовому порядку питання про місце проживання дитини.
60. За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
61. Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
62. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
63. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
64. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
65. Встановивши, що спільна дитина сторін після розірвання шлюбу між ними залишилася проживати разом з матір'ю, а батько дитини не заперечує проти цього, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з ним, більш того, зазначає, що не має бажання змінювати усталене місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
66. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за вказаних обставин інтереси дитини не потребують втручання держави у сімейні відносини, що врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників. Позивачкою не доведено необхідності захисту її прав та інтересів чи інтересів малолітньої дитини, як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень.
67. Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 25 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23.
68. Досліджені судами попередніх інстанцій обставини справи та поведінка сторін свідчить про те, що фактично між сторонами існував спір щодо участі батька у вихованні спільного сина сторін.
69. Разом з тим у справі № 643/6444/24 сторони уклали мирову угоду, яка затверджена ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 19 червня 2025 року. Цією мировою угодою матір та батько, з метою збереження усталених сімейних відносин між батьком та сином, узгодили порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_10 , який проживає з матір'ю.
70. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи, поданим доказам, поведінці сторін та інтересам дитини, дійшов мотивованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
71. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.
72. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
73. Доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для закриття провадження у справі були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який цілком обґрунтовано виходив з того, що недоведеність порушених прав позивачки, які б підлягали захисту в судовому порядку, а також відсутність підстав вважати, що інтереси дитини потребують судового захисту, є підставою для відмови у позові, а не підставою для закриття провадження у справі. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23.
74. Посилання заявниці на те, що судами попередніх інстанцій не було наведено мотивів відхилення висновків органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дитини з нею не заслуговують на увагу, з огляду на те, що ці докази були оцінені судами у сукупності з іншими доказами у справі та з урахуванням відсутності підстав для втручання держави у сімейні відносини, що врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників.
75. Колегія суддів звертає увагу на те, що у висновку Департаменту служб у справах дітей виконкому ХМР № 396 від 07 жовтня 2024 року щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю вказано про відсутність заперечень відповідача щодо місця проживання малолітнього сина сторін з його матір'ю - ОСОБА_1 .
76. Додатково колегія суддів зауважує, що відмова в позові у справі, що переглядається в касаційному порядку, не позбавляє позивачку права звернення до суду з вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому відповідач буде ставити питання про зміну місця проживання їхнього малолітнього сина, а із досягненням чотирнадцятирічного віку ОСОБА_11 вправі самостійно визначати місце його проживання з одним із батьків.
77. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
78. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
79. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц,
від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).
80. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
81. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
82. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дробчак Л. В.,які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дробчак Людмила Володимирівна, залишити без задоволення.
2. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович