17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 748/3752/24
провадження № 61-15778ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана нею та представником ОСОБА_2 , на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2025 року у складі судді Майбороди С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Онищенко О. І., Скрипки А. А., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у серпні 2024 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона та ОСОБА_4 з 09 жовтня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2020 року та стягнуто аліменти на утримання їх неповнолітньої дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина, після розірвання шлюбу, залишилась проживати з матір'ю, у зв'язку з цим вона взяла кредит на придбання квартири та переїхала з дитиною у цю квартиру.
Батько дитини самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо доньки ОСОБА_7 , зокрема від участі у вихованні та утриманні дитини, не цікавиться її станом здоров'я, фізичним, моральним і духовним розвитком, не цікавиться навчанням, не приймає участі у додаткових витратах на дитину. Позивач вимушена самостійно докладати усі зусилля для створення та підтримки умов для дитини, в тому числі і житлових.
Позивач просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2025 року, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
висновок органу опіки та піклування не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_4 своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дітей;0
у висновку органу опіки та піклування не наведено жодних даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 має стати на користь інтересам дитини;
отже, зазначений висновок виконавчого комітету Чернігівської міської ради як органу опіки та піклування є неповним та необ'єктивним;
заслухавши думку ОСОБА_7 , яка не бажає спілкуватись з батьком через певні образи на нього, які не носять системного характеру, з'ясувавши, що батько особисто її не ображав та не завдавав їй шкоди, в тому числі тілесних ушкоджень, суд зважає на те, що в даному випадку думка дитини не може бути визначальною і така думка не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дітей;
в ході судового розгляду встановлено наявність певних тривалих конфліктних суперечностей між позивачем та відповідачем, які незважаючи на окреме проживання та розірвання шлюбу, продовжують існувати, а також мають місце образи з боку позивача на відповідача, які накопичились протягом їх спільного проживання, що може також бути результатом ускладення відносин між донькою та батьком;
позивач не обґрунтувала та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_4 відносно доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дитини;
в ході судового розгляду не встановлено, що відповідач чинить перешкоди доньці у виїзді за кордон, переслідує її. А отже доводи позивача, що вони мають бажання жити спокійно та їздити за кордон є такими, що не відповідають дійсності;
позивач посилається на положення частини 1 статті 150 СК України, а саме на те, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
разом з тим, судом звернута увага на те, що яскравим прикладом виховання в даному випадку доньки в дусі поваги до прав та свобод інших осіб, любові до своєї родини, свого народу та Батьківщини є те, що ОСОБА_4 вступив до лав Збройних Сил України, брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російськоїї федерації в Донецькій та Луганській областях, є учасником бойових дій;
щодо доводів позивача про наявність заборгованості у відповідача щодо сплати аліментів, суд враховує, що сама лише несплата відповідачем аліментів не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу на платника аліментів у разі допущення ним порушень. З ОСОБА_4 стягуються аліменти з 27 серпня 2020 року, заборгованість зі сплати аліментів виникла з 01 листопада 2023 року, у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем відповідача. Отже до 01 листопада 2023 року аліменти сплачувались, що не може свідчити про свідоме ухилення ОСОБА_4 від сплати аліментів;
наявність заборгованості зі сплати комунальних послуг, про що сторона позивача надає дані щодо винесення судових наказів, а також наявність заборгованості за кредитним договором, на що також посилається сторона позивача, додаючи як доказ рішення суду, не є підставою для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки наявні заборгованості не впливають на бажання відповідача спілкуватись з дитиною та не доводять того, що відповідач не бажає брати участі у вихованні своєї доньки;
стороною позивача надані постанови про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч астиною 4 статті 85 КУпАП 28 квітня 2021 року, за частиною 3 статті 172-20 КУпАП 26 жовтня 2023 року, 30 жовтня 2023 року. Зазначені постанови не свідчать про втрату батька інтересу до своєї доньки. В ході судового розгляду не встановлено, що ОСОБА_4 притягався до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків;
посилання позивача на те, що вона влаштувала свою доньку до гуртків, які самостійно оплачує, а відповідач участі в оплаті не приймає, не є безаперечним доводом ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків. Батьки мають спільно приймати участь у вихованні дитини, також у її розвитку. В ході судового розгляду не встановлено, що позивач обговорювала з відповідачем питання зайняття їх доньки у мовній школі, у гуртках, необхідності оплати додаткових занять. При цьому Сімейним Кодексом України, а саме статтею 185 передбачено стягнення додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Суду не надано доказів того, що відповідач жорстоко поводиться з донькою, ображає її, є неблагополучним;
в ході судового розгляду не встановлено свідомого ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, абсолютної байдужості до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині, його жорстокого поводження з дитиною, або того, що він становить загрозу для здоров'я та розвитку доньки. Не встановлені зазначені обставини і в ході допиту свідків;
отже, позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки бажає спілкуватися та бачитися з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі у її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин, не відповідатиме інтересам дитини.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що:
позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей;
позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків;
між батьком та дитиною можливе відновлення стосунків, які мають будуватись не тільки на наявності або відсутності у батька можливості надавати матеріальну допомогу, а й на спілкуванні батька з дитиною, наявність інтересу у батька до дитини, бажання брати участь у її вихованні. При цьому недостатня активність або певна бездіяльність батька, що полягає, як вважає сторона позивача, у невідвідування школи та гуртків, є недостатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав;
по справі не встановлено, що відповідач чинить перешкоди доньці у виїзді за кордон та що переслідує її, а отже доводи позивачки, що вони мають бажання жити спокійно та їздити за кордон є такими, що не відповідають дійсності;
доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позбавлення батьківських прав відповідача як найкраще сприятиме інтересам дитини.
У грудні 2025 року ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана нею та представником ОСОБА_2 , в якій просила скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, а саме те, що сам лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав;
відмовляючи повністю у задоволенні позовних вимог, суди не вчинили жодних заходів на захист інтересів дитини, навіть не попередили відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини;
під час розгляду справи було встановлено, що відповідачу перешкод ніхто не чинить, він мав численну кількість можливостей налагодити спілкування з дитиною, оскільки може її бачити, коли вона без супроводу дорослих приходить систематично (не рідше двох разів на тиждень) до баби, квартира якої розташована навпроти квартири відповідача. Свідки показали, що вони систематично бачать, як дитина приходить до бабусі, але жодного разу не бачили щоб вона спілкувалась з батьком;
суди фактично звільнили відповідача від обов'язку доказування своєї позиції;
суди не з'ясували поведінку позивача у суспільстві;
суди не взяли до уваги надані стороною позивача відомості про вчинені відповідачем адміністративні правопорушення;
висновок органу опіки та піклування, з яким не погодились суди, є мотивованим, обгрунтованим, прийнятий на підставі відомостей та документів, які стосуються справи та підтверджуюь порушення прав дитини;
посилання суду на рішення ЄСПЛ у справі «К.В. та інші проти Хорватії» не є релевантним;
суд не прийняв до уваги пояснення психолога щодо наявності у дитини ознак побоювання батька.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана нею та представником ОСОБА_2 , на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року в частині посилання на пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України повернуто.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ;
рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2020 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано. З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 травня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття;
на виконанні у виконавчій службі з 27 серпня 2020 року перебуває виконавче провадженні зі стягнення аліментів з ОСОБА_4 та користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини, починаючи з 13 грудня 2020 року;
відповідно до довідки Чернігівського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25 липня 2024 року, заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів за період з 01 листопада 2023 року по 30 червня 2024 року складає 23 982,00 грн;
згідно з витягами з реєстру територіальної громади, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровані по АДРЕСА_1 ;
відповідно до Акту про проживання особи без реєстрації від 30 вересня 2024 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 проживають без реєстрації по АДРЕСА_2 з березня 2023 року;
згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 грудня 2022 року, квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 ;
на підставі довідки від 22 листопада 2023 року № 01-24/256, виданої директором Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 33 Чернігівської міської ради Чернігівської області ОСОБА_6 навчалась з 01 вересня 2019 року по 30 серпня 2023 в Чернігівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 33 Чернігівської міської ради Чернігівської області, мати дитини постійно спілкувалась з педагогами, цікавилась життям дитини. Батько контакту зі школою не підтримував, з вчителями не спілкувався, на батьківські збори не з'являвся;
з довідки від 23 липня 2024 року № 112, виданої директором Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівського району Чернігівської області, вбачається, що ОСОБА_6 дійсно навчалася в 6-В класі Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області в період з 31 серпня 2023 року, батько дитини контакту зі школою не підтримує, із вчителями не спілкується, на зустрічі з батьками не з'являється;
з довідки від 25 липня 2024 року № 2507, виданої ФОП ОСОБА_8 , з вересня 2019 року ОСОБА_9 навчається у мовній школі Bright English, батько дитини не спілкувався з викладачами, платежі за навчання приходять з рахунку матері ОСОБА_3 ;
ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець, консультант КУ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників Чернігівської міської ради»;
відповідно до довідки ОСОБА_3 працює вчителем інформатики в Чернігівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 19 Чернігівської міської ради з 02 вересня 2024 року;
з вересня 2022 року ОСОБА_6 займається в Студії танцю. Оплата за тренування надходить із рахунку матері, батько дитини не спілкувався з тренерами, не цікавився успіхами дитини, концерти та конкурси не відвідував;
відповідно до військового квитка та копії наказу ОСОБА_4 29 січня 2020 року на підставі контракту зарахований на військову службу, у період з 20 жовтня 2020 року по 14 січня 2021 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російськоїї Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, надана відстрочка від військової служби на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
18 лютого 2021 року ОСОБА_4 видано посвідчення учасника бойових дій;
згідно з висновком щодо доцільності позбавлення батьківських прав виконавчий комітет Чернігівської міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_6 ;
28 квітня 2021 року ОСОБА_4 притягувався до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 85 КУпАП;
26 жовтня 2023 року та 30 жовтня 2023року ОСОБА_4 притягувався до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 172-20 КУпАП;
ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків не притягався.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) вказано, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначено, що: «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі. Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров'я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів. Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що позивачем не доведено навмисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків та її винної поведінки, а тому відсутні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги надані стороною позивача відомості про вчинені відповідачем адміністративні правопорушення спростовуються змістом мотивувальної частини судових рішень, де надано оцінку постановам про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не забезпечили неупередженість та однакове відношення у процесі до сторін, безпідставне.
Аналіз Єдиного реєстру судових рішень свідчить про те, що позивач під час розгляду справи з заявами про відвід суддів не зверталась.
Посилання у касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, 02 грудня 2020 ррку у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21 не свідчать про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана нею та представником ОСОБА_2 , на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат