17 грудня 2025року
м. Київ
справа № 754/8898/25
провадження № 61-15360ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_2., в якому просив відшкодувати моральну шкоду завдану йому внаслідок розгляду справи № 754/3276/25 у розмірі 90 000, 00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року
у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено
з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року залишено без змін.
08 грудня 2025 року засобами електронної пошти ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 04 грудня 2025 року у справі № 754/8898/25.
Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, аналогічний висновок викладений, у постановах Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі № 2-1210/11, від 08 червня 2021 року в справі № 2-1207/2011.
Вивчивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , зміст ухвали Деснянського районного суд м. Києва від 08 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження та постанови Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження у справі є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_2. про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок постановлення суддею рішення у іншій справі № 754/3276/25.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», заява № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження
№ 14-500цс19).
Подібний висновок висловив і Верховний Суд України, зокрема, у постанові
від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)».
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».
Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у цій справі, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 04 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак