Ухвала
28 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 461/1478/25
провадження № 61-13441ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Дундар І. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 травня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
28 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 травня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 24 жовтня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема: вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 04 листопада 2025 року надав касаційну скаргу (уточнену), в якій зазначив, що вона подається на підставі пункту 1 частини 1, пункту 1, пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм 1166 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової плати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року по справі № 761/12945/19 та не поклав на відповідача обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України) у подібних правовідносинах, що підтверджується постановою Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року по справі № 461/1478/25, в якій відсутні посилання на висновки Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у даних правовідносинах.
Касаційна скарга підлягає поверненню в частині посилання на відсутність висновку Верховного Суду з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Сама по собі вказівка на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. подібний висновок в пункті 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить, що в частині обгрунтування відсутності висновку Верховного Суду її мотивувальна частина містить формальне посилання на відсутність висновку Верховного Сууду щодо застосування норм права, а саме статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України, у подібних правовідносинах, що підтверджується, на думку ОСОБА_1 постановою Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року по справі №461/1478/25, в якій відсутні посилання на висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм - статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України у даних правовідносинах.
В той же час це посилання безпідставне. Відсутність в тексті постанови апеляційного суду посилань на висновки Верховного Суду не свідчить, що такі висновки відсутні взагалі. Крім того, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині та не зазначено обґрунтування власне необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а тому не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Враховуючи, що заявник не виконав вимоги процесуального закону при поданні касаційної скарги, надав заяву про усунення недоліків без виправлення, станом на 28 листопада 2025 року, не виконано вимог ухвали Верховного Суду 04 листопада 2025 року, касаційну скаргу в частині посилання на відсутність висновку Верховного Суду вважати неподаною та повернути заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 260, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 травня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року в частині посилання як на підству касаційного оскарження відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. О. Дундар