17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 536/163/24
провадження № 61-13610ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року у складі судді Колотієвського О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 рокуу складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку майна та поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у січні 2024 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку майна та поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
вона та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 липня 1999 року. Шлюб зареєстрований Кам'янопотоківською сільською радою, Кременчуцького району Полтавської області;
під час перебування в шлюбі, сторонами придбано житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Оформлення вказаної нерухомості відбулося 28 грудня 2013 року право власності вирішили оформити на відповідача;
крім того, за час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони придбали 14 листопада 2009 року автомобіль марки NISSAN модель Х-ТRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який за їх домовленістю, був оформлений на її ім'я, хоча фактично весь час перебував у користуванні відповідача, і в даний час сам транспортний засіб і документи на нього перебувають у володінні відповідача;
вважає, що транспортний засіб, земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок з господарськими спорудами є спільною сумісною власністю подружжя, так як придбані ними за грошові кошти, які були зібрані ними разом, тому воно підлягає поділу та їх частки відповідно до закону є рівними.
З урахуванням зазначеного просила суд:
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 55 кв. м, житловою площею 16,6 кв. м, погріб Б, вбиральня В, колодязь Л, огорожа № 1, ворота № 2 та земельну ділянку площею 0, 1867 га, кадастровий номер 5322481701:01:001:1:0142 за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки NISSAN модель X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;
визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки площею за адресою: АДРЕСА_1 ;
припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на автомобіль марки NISSAN модель X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та виділити вказаний автомобіль у власність ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 її частки у спільному майні (автомобіль марки NISSAN модель X-TRAIL VIN НОМЕР_2 ) в сумі 105 420 грн.
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, в якій вказав, що:
не заперечує факт, що 03 липня 1999 року між ним, та ОСОБА_3 укладений шлюб. Також не заперечив і придбання на його ім'я вказаного домоволодіння та земельної ділянки вартість яких визначив сукупно в сумі 126500 грн;
проте, вказані домоволодіння та земельна ділянка не можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя, виходячи з того, що вони були придбані виключно за кошти, подаровані його матір'ю - ОСОБА_4 , а не за спільні кошти з відповідачем;
це підтверджується тим фактом, що у день придбання спірного домоволодіння та спірної земельної ділянки (28 грудня 2013 року) його мати - ОСОБА_4 продала належну їй квартиру АДРЕСА_2 за 115500 грн, а виручені від продажу кошти у сумі, для придбання спірного домоволодіння та спірної земельної ділянки мати передала йому;
З урахуванням зазначеного, просив суд:
визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 ;
визнати земельну ділянку площею 0,1867 га у межах згідно з планом, кадастровий номер 5322481701:01:001:0142 цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку майна та поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 55 кв. м, житловою площею 16,6 кв. м, погріб Б, вбиральня В, колодязь Л, огорожа № 1, ворота № 2, земельну ділянку площею 0, 1867 га, кадастровий номер 5322481701:01:001:1:0142 за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 55 кв. м, житловою площею 16,6 кв. м, погріб Б, вбиральні В, колодязь Л, огорожа № 1, ворота № 2; земельну ділянку площею 0, 1867 га, кадастровий номер 5322481701:01:001:1:0142 за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 автомобіль марки NISSAN модель X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 . Припинено право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на автомобіль марки NISSAN модель X-TRAIL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та виділено вказаний автомобіль у власність ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 її частки у спільному майні (автомобіль марки NISSAN модель X-TRAIL VIN НОМЕР_2 ) в сумі 105 420 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 5662,79 грн та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що
сторони під час перебування у шлюбі придбали житловий будинок, земельну ділянку та транспортний засіб;
відповідачем заперечуються твердження позивача, що житловий будинок та земельна ділянка є їх спільною сумісною власністю, оскільки кошти на придбання вказаного нерухомого майна були надані його матір'ю та не були їх спільними з ОСОБА_3 , вважає, що житловий будинок та земельна ділянка є його особистою власністю та поділу не підлягають;
на підтвердження вказаного факту ОСОБА_1 надано копію договору купівлі - продажу від 28 грудня 2013 року посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Курячим В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 4804, згідно якого його мати ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 належну їй квартиру АДРЕСА_2 за 115 500 грн, та виручені від продажу кошти передала йому для придбання спірного домоволодіння та спірної земельної ділянки;
у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка є матір'ю ОСОБА_1 підтвердила позицію відповідача та вказала, що дійсно вона продала квартиру, щоб придбати сину хату, оскільки йому з дружиною не вистачало 12000 грн;
суд зазначив, що на підтвердження позиції відповідача, а саме, що кошти на купівлю спірного будинку були надані його матір'ю, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів;
покази свідка ОСОБА_4 , суд не може прийняти до уваги, так як вони викликають сумнів у їх достовірності, оскільки свідок приходиться матір'ю відповідачу та вона зацікавлена у вирішенні вказаного спору на користь відповідача ОСОБА_1 ;
водночас, з договорів купівлі-продажу на спірні житловий будинок та земельну ділянку судом встановлено, що вказаними договорами було передбачено, що придбане майно буде предметом спільної сумісної власності подружжя, згоду на придбання якого надав другий з подружжя ОСОБА_3 ;
враховуючи, що ОСОБА_1 не доведено, що нерухоме майно придбано в період шлюбу за його особисті кошти, в той час згідно договорами - купівлі продажу, передбачено, що житловий будинок та земельна ділянка будуть предметами спільної сумісної власності подружжя, а отже суд доходить висновку, що нерухоме майно є спільним майном подружжя, а тому в порядку поділу майна подружжя, слід визнати право власності за кожною зі сторін по 1/2 частині;
враховуючи, що сторони ставлять питання про поділ автомобіля, єдиним можливим і законним способом поділу майна у цій справі є їх поділ в натурі з виділенням ОСОБА_1 у власність автомобіля, та грошовою компенсацією частки позивачу;
на підтвердження вартості автомобіля позивачем надано звіт про оцінку рухомого майна, згідно якого ринкова вартість вказаного автомобіля становить 210 840 грн, що не заперечувалось відповідачем;
керуючись принципом рівності прав сторін на спільне сумісне майно, суд дійшов висновку, що вказаний автомобіль слід виділити у власність ОСОБА_1 стягнувши на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію різниці вартості часток майна подружжя у сумі 105 420 грн;
таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задовленню, а позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 є необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити;
на обґрунтування понесених витрат на правову допомогу позивачем суду надано: договір про надання правової допомоги від 09 січня 2024 року, попередній розрахунок витрат та акт виконаних робіт за договором від 18 січня 2024 року, вартість послуг за яким склала 10 000 грн;
з урахуванням викладеного, оскільки позов задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені витрати на правову допомогу.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
доводи апеляційної скарги про те, що спірний будинок належить особисто ОСОБА_1 на праві приватної власності, оскільки він був придбаний за рахунок коштів наданих йому матір'ю після продажу нею квартири, а ОСОБА_3 в свою чергу не надала доказів, що підтверджували б можливість набуття нею у власність такого майна, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки презумпція спільності права власності сторін спору на майно, яке набуте ними в період шлюбу, відповідачем ОСОБА_1 у даній справі не доведена та повністю спростована пунктом 9 договору купівлі - продажу спірного будинку від 28 грудня 2013 року, в якому чітко зазначено, що будинок буде предметом спільної сумісної власності подружжя, згоду на придбання якого надала дружина ОСОБА_3 . письмовою заявою, яка завірена нотаріусом та за погодженням ОСОБА_1 , який підписав вказаний договір;
встановивши, що посилання ОСОБА_1 на те, що спірне майно (будинок та земельна ділянка) було придбане хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, нібито отримані від матері ОСОБА_1 за укладеним нею договором продажу квартири , не є достатнім доказом сплати апелянтом особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти скаржником надано не було. Окрім того, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт передання коштів його матір'ю не в інтересах сім'ї, а особисто сину для придбання житла.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просив рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, у задоволенні первісного позову - у повному обсязі відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не врахували правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18); Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 537/541/23;
під час розгляду даної справи відповідач не надала належних та допустимих доказів наявності у неї власних достатніх коштів від заробітку чи інших доходів для придбання спірного майна, що свідчить про те, що фінансової участі вона у його придбанні не брала, а суд розглядаючи дану справу, на вказаний факт уваги не звернув, так само, ним не було надано і належної оцінки доведеному факту отримання значної суми касатором від його матері напередодні укладення договору купівлі-продажу спірного будинку, вказаний факт покладався касатором у основу його зустрічних позовних вимог;
отже, спірний будинок належить йому особисто на праві приватної власності, тобто, презумпція спільної власності на це майно спростовується наданими ним доказами та показами свідків у судовому засіданні, чому суди не надали належної правової оцінки, наслідком чого стало ухвалення незаконного судового рішення.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 03 липня 1999 року у Кам'янопотоківській сільській раді Кременчуцького району Полтавської області;
на підставі договору купівлі - продажу будинку від 28 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Курячим В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 4809 ОСОБА_1 купив у ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з наступного: житловий будинок загальною площею 55 кв. м, житловою площею 16,6 кв. м, погріб Б, вбиральня В, колодязь «к», огорожа № 1, ворота № 2 розташованих на земельній ділянці площею 0, 1867 га, кадастровий номер 5322481701:01:001:1:0142 за адресою: АДРЕСА_1 ;
вказана земельна ділянка відчужена ОСОБА_1 окремим договором купівлі-продажу від 28 грудня 2013 року посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Курячим В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 4815;
згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 у частці 1/1;
17 грудня 2019 року сторони придбали транспортний засіб марки NISSAN модель X-TRAIL VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 та згідно копії технічного паспорту НОМЕР_3 , право власності зареєстроване за ОСОБА_3 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 947/21450/19 (провадження № 61-20675св21), зазначено, що «Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям».
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що «вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду. Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном. Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. інш.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22) зазначено, що «досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд зауважує, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди встановили, що сторони під час перебування у шлюбі придбали житловий будинок, земельну ділянку та транспортний засіб, умовами договорів купівлі-продажу на спірні житловий будинок та земельну ділянку судом передбачено, що придбане майно буде предметом спільної сумісної власності подружжя, згоду на придбання якого надав другий з подружжя ОСОБА_3 , тобто відповідач не спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18); постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 537/541/23 не свідчать про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку майна та поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат