18 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 909/1227/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - адвоката Корсуна Ю.Ю. (дов. від 10.03.2025 № 121-Д),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Ребдрон" - адвоката Марчака М.П. (ордер ТА № 1118218 від 03.11.2025) та Андріїва Л.М. (в порядку самопредставництва),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - Агенція)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2025 (суддя Кобецька С.М.) та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 (головуючий суддя Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Якімець Г.Г.)
у справі № 909/1227/24
за позовом Агенції
до товариства з обмеженою відповідальністю "Ребдрон" (далі - Товариство)
про стягнення 11 634 000 грн штрафу.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Агенція звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення 11 634 000 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані відмовою відповідача від поставки товару, шляхом подання лиcта-пропозиції про розірвання державного контракту на виготовлення та поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 22/3-773 VDK-24 від 25.11.2024 (далі - Контракт), що є підставою для застосування санкцій, передбачених підпунктом 6 пункту 7.2 Контракту.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025, у задоволені позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані недоведеністю позовних вимог. Так, за висновками судів, позивачем не доведено, що сторони дійшли згоди щодо розірвання Контракту, правовідносини за ним, є триваючими, що підтверджується, зокрема, укладенням сторонами 17.12.2024 додаткової угоди № 1 до Контракту. Твердження позивача про відмову відповідача від виконання умов Контракту, зокрема, поставки товару, є недоведеними, такими, що ґрунтуються на власних припущеннях та не відповідають фактичним обставинам, з'ясованим судами при розгляді цієї справи. За висновками судів, у спірній ситуації зі сторони самого позивача має місце прострочення кредитора, що обумовлене нездійсненням на виконання умов Контракту попередньої оплати за товар, що і слугувало підставою виникнення спірних правовідносин, які позивач хибно трактує у якості односторонньої відмови відповідача від поставки товару.
Не погоджуючись із рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, Агенція звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо відмови від поставки товару військового призначення під час виконання державних контрактів.
Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу Агенції, в якому відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.11.2024 Агенція (замовник) та Товариство (виконавець) уклали Контракт, за умовами якого:
- виконавець зобов'язується виготовити та поставити замовнику, з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (далі за Контрактом - товар), найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток 1 до Контракту) (далі за Контрактом - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти через НОМЕР_1 військове представництво Міністерства оборони України (далі за Контрактом - Представництво замовника) та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом (пункт 1.1);
- вартість (ціна) товару на момент підписання Контракту зафіксована сторонами в Специфікації та становить 166 200 000,00 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом КПКВК 2101150 у 2024 році становлять 116 340 000,00 грн (пункти 2.1, 2.2);
- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" сплата 70 (сімдесяти) відсотків від вартості товару за Контрактом здійснюється замовником на підставі рахунку, наданого виконавцем та за умови надання виконавцем замовнику чинного на дату подання рахунку обґрунтування необхідності попередньої оплати. Замовник письмово проінформує виконавця щодо рішення державного замовника стосовно можливості та порядку здійснення попередньої оплати за цим Контрактом протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання такого рішення. У разі проведення попередньої оплати, товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у Специфікації. Попередня оплата здійснюється протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після прийняття державним замовником рішення щодо здійснення попередньої оплати за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунку замовника на підставі рахунку на оплату, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий на ім'я виконавця в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів виконавцем виключно на цілі, визначені цим Контрактом, з наданням відповідних підтверджуючих документів (пункт 2.9);
- виконавець зобов'язується поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеного в Специфікації (пункт 4.1);
- у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього Контракту. У разі відмови від поставки товару (частини товару) виконавець зобов'язаний крім повернення фактично оплаченої вартості (недопоставленого) товару та сплати інших компенсаційних платежів, сплатити на користь замовника штраф у розмірі 7% від вартості (ціни) непоставленого (недопоставленого) товару (пункт 7.1, підпункт 6 пункту 7.2);
- Контракт набирає чинності з дати його укладення та діє до 30 червня 2025 року (пункт 11.1).
У Специфікації (Додаток 1 до Контракту) сторони визначили строк поставки товару та його кількість. Строк поставки окремих партій товару становить 50, 75 та 120 календарних днів з дати здійснення замовником оплати в розмірі 116 340 000,00 грн, що становить 70 % загальної вартості Контракту.
Товариство 03.12.2024 звернулося до Агенції із листами № 85, № 86, якими повідомило, що умови Контракту передбачають необхідність здійснення замовником передоплати, яку виконавець не отримав. Зазначило, що у зв'язку із ситуацією яка склалась (відсутністю попередньої оплати замовника в розмірі 70%) виконавець не має можливості поставити 50 комплектів товару на умовах післяплати, тому необхідно укласти відповідну додаткову угоду до Контракту.
Товариство 04.12.2024 звернулося до Агенції із листом № 87, яким повідомило, що згідно з умовами укладеного сторонами Контракту, розрахунки за товар здійснюються шляхом проведення замовником попередньої оплати. Додатково зазначило, що при виготовленні товару використовуються комплектуючі та напівфабрикати іноземного виробництва які імпортуються в Україну, тому, у зв'язку із отриманням від деяких іноземних постачальників повідомлень про тимчасові затримки певних груп товарів, виконавець пропонує замовнику розірвати Контракт та просить повідомити про прийняте рішення.
У відповідь Агенція, листом вих.№ 22/3-17456 від 09.12.2024, підтвердила наявність бюджетних зобов'язань за Контрактом у 2024 році в обсязі 70% вартості товару. Підтвердила той факт, що Товариство 26.11.2024 надало відповідні обґрунтування на отримання попередньої оплати, рішення про здійснення якої затверджено 01.12.2024, повідомила, що Агенція готова здійснити перерахування повної суми попередньої оплати. Стосовно пропозиції Товариства щодо розірвання Контракту Агенція зазначила, що зміни в Контракт можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди, як це передбачено в пункті 11.3 Контракту, а підставами для такого розірвання слугують умови встановлені в розділі 12 Контракту.
Додатково Агенція зазначила, що згідно з підпунктом 6 пункту 7.2 Контракту, у разі відмови від поставки товару (частини товару) виконавець зобов'язаний, крім повернення фактично оплаченої вартості (недопоставленого) товару та сплати інших компенсаційних платежів, сплатити на користь замовника штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від вартості (ціни) непоставленого (недопоставленого) товару). З врахуванням наведеного Агенція запропонувала Товариству розглянути питання розірвання Контракту за умови сплати відповідного штрафу за відмову від поставки.
Не погоджуючись із такою пропозицією, Товариство листом від 09.12.2024 № 92 повідомило Агенцію про неприйнятність такої пропозиції (сплати на користь замовника 7% від вартості товару) та наголосило, що станом на 09.12.2024 Товариство так і не отримало від Агенції попередньої оплати, як це передбачено умовами Контракту, а умови Додатку 1 до Контракту (Специфікація товарів оборонного призначення) встановлюють строк поставки товару з дати здійснення замовником попередньої оплати в розмірі 70% загальної вартості Контракту.
Водночас, 17.12.2024 сторонами підписано Додаткову угоду № 1 до Контракту, якою сторони уточнили зобов'язання за Контрактом, виклали пункт 2.2 у новій редакції, всі інші умови не змінили та підтвердили свої зобов'язання.
Суди попередніх інстанцій дійшли єдиного висновку щодо відсутності підстав для стягнення з Товариства штрафу, як стверджує Агенція, за відмову відповідача від поставки товару за Контрактом, з огляду на таке.
Укладений сторонами Контракт за своєю правовою природою є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша, друга статті 712 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
У силу положень частини першої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).
Виходячи із правової природи укладеного між сторонами Контракту та його змісту суди виснували, що його сторонами визначено зустрічне виконання зобов'язань.
Правилами зустрічного виконання зобов'язання, встановленими статтею 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України).
У разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов'язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17, від 08.08.2018 у справі № 904/10083/15, від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 03.09.2019 у справі № 910/2849/18, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач жодним чином, на підставі належних та допустимих доказів, не підтвердив належне виконання своїх зобов'язань за Контрактом в частині здійснення попередньої оплати в розмірі 70% загальної вартості Контракту, які б слугували зустрічному зобов'язанню відповідача - у поставці товару оборонного призначення, які є предметом діючих договірних відносин зафіксованих в Контракті, так і в частині готовності позивача прийняти відповідний товар.
Обставини невиконання самим позивачем умов Контракту в частині здійснення оплати підтверджується довідкою Калуського управління Державної казначейської служби України Івано-Франківської області № 1 від 08.01.2025, а також випискою АТ КБ "ПриватБанк" за період з 25.11.2024 до 08.01.2025 про відсутність руху коштів як по небюджетних поточних казначейських рахунках відповідача, так і поточному рахунку відповідача в АТ КБ "ПриватБанк".
Наведені обставини, за висновками судів, підтверджують відсутність зобов'язання у відповідача щодо поставки товару за Контрактом, що спростовує і твердження позивача про відмову відповідача від виконання зобов'язань поставити товар.
Окрім того, суди звернули увагу на те, що одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин (постанова Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18).
Так, незважаючи на доводи позивача стосовно того, що лист відповідача від 04.12.2024 є односторонньою відмовою від виконання зобов'язання, позивач у листі від 09.12.2024, адресованому відповідачу, зазначив про можливість сторін укласти додаткову угоду, як це передбачено пунктом 11.3 Контракту.
Судами з'ясовано, що за умовами пунктів 11.3 та 11.4 Контракту зміни до цього Контракту можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до Контракту. Питання щодо внесення змін до цього Контракту може вирішуватися сторонами не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до закінчення його строку.
Сторони 17.12.2024 уклали Додаткову угоду № 1 до Контракту, за умовами якої обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом КПКВК 2101150 у 2024 році становлять 0,00грн.
За таких обставин суди констатували, що в спірному випадку, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, сторони не досягли згоди щодо розірвання Контракту, позаяк укладення додаткової угоди та встановлені судами обставини свідчать про відсутність наміру та факту відмови відповідача від поставки товару за Контрактом. Твердження позивача про відмову відповідача від виконання умов Контракту суди визнали недоведеними належними та допустимими доказами, а непоставка товару, за висновками судів, обумовлена саме несплатою Агенцією попередньої оплати.
Натомість, Агенція не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій та на обґрунтування підстав для скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанцій посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо відмови від поставки товару військового призначення під час виконання державних контрактів.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19 та від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц зазначав, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Верховний Суд зазначає, що у контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не зазначає висновок Верховного Суду щодо застосування яких саме норм матеріального чи процесуального права відсутній у подібних правовідносинах. Доводи скаржника на обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження зводяться лише до загального твердження про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у випадку відмови виконавця від поставки товару військового призначення під час виконання державних контрактів.
Однак судами попередніх інстанцій з належною повнотою оцінено доводи Агенції про відмову Товариства від поставки товару за Контрактом та відхилено їх з огляду на недоведеність, а також встановлення обставин того, що непоставка відповідачем товару за Контрактом обумовлена наявністю прострочення кредитора зі сторони самого позивача.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Агенція у касаційній скарзі фактично просить не сформувати висновок щодо правильного застосування норми права у подібних правовідносинах, а надати правову оцінку доказам у справі, що обумовило би застосування норм права до спірних правовідносин у контексті, про який стверджує скаржник, який (контекст) не підтверджується встановленими судами обставинами цієї справи.
Отже, доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з встановленими обставинами справи та наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів.
Однак, незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).
Верховний Суд виходить з того, що статтею 2 ГПК України закріплені завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, у тому числі: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, які знаходять своє втілення як безпосередньо у статтях 11, 13, 14 ГПК України, так і у частині першій статті 86 ГПК України, яка встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також у пункті 5 частини четвертої статті 238 ГПК України, яким передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17.
Ураховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, а також з огляду на недоведеність у цій справі обставин відмови Товариства від поставки товару за Контрактом, у Верховного Суду відсутні і підстави для формування висновку щодо правильного застосування норм права, про який просить скаржник.
Відтак, визначена Агенцією підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п'ята статті 236 ГПК України).
Слід зазначити, що рішення і постанова судів попередніх інстанцій наведеним вимогам відповідають, а доводи касаційної скарги Агенції не знайшли свого підтвердження за результатами їх перегляду в касаційному порядку.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. Оскаржувані рішення і постанова судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають залишенню без змін з огляду на відсутність передбачених законом підстав для їх скасування.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі № 909/1227/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова