17 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/519/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Богацька Н. С. - головуючий, Діброва Г. І., Ярош А. І.
від 11.11.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіл карт сервіс"
до Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал"
про стягнення 581 810,43 грн,
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оіл карт сервіс" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" про стягнення 473 750,00 грн суми забезпечення виконання договору, а також нарахованих на цю суму 3% річних у розмірі 22 311,68 грн та інфляційних втрат у сумі 85 748,75 грн.
Позов обґрунтований тим, що Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал", всупереч пункту 7.6 договору поставки № 16/05-2023-Н від 16.05.2023 та статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", не повернуло суму забезпечення виконання договору у розмірі 473 750,00 грн, яка була внесена на рахунок Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" Товариством з обмеженою відповідальністю "Оіл карт сервіс".
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 у справі № 915/519/25 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою від 11.11.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд частково скасував рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 у справі № 915/519/25; виклав його резолютивну частину у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіл карт сервіс" 166 539,19 грн, з яких:
- 134 781,17 грн суми забезпечення виконання договору;
- 6 325,48 грн 3% річних;
- 25 432,54 грн інфляційні втрати.".
12 грудня 2025 року Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 у справі № 915/519/25; рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 у справі № 915/519/25 залишити без змін.
Перевіривши касаційну скаргу Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є стягнення 581 810,43 грн, що менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 514 000,00 грн).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Отже Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
В своїй касаційній скарзі Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал" зазначає, що касаційна скарга у справі № 915/519/25 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), та зауважує, що Південно-західний апеляційний господарський суд безпідставно послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.06.2019 у справі № 910/696/18, правовідносини в якій, на думку скаржника, не можна вважати подібними до правовідносин у справі № 915/519/25; у справі № 910/696/18 сторонами погоджено зменшення суми договору шляхом укладення додаткової угоди, що свідчить про правомірне повернення неправомірно отриманих грошових коштів за банківською гарантією (різниця 5% від первісної суми договору та 5% від зменшеної сторонам суми договору викладеної в додатковій угоді), в той час як у справі № 915/519/25 сума договору не зменшувалась за домовленістю сторін - відбулось неналежне виконання договору постачальником, однак суму, на яку виконане зобов'язання, суд апеляційної інстанції безпідставно вважає зменшеною сумою договору, тощо.
Розглянувши викладені скаржником доводи щодо наявності випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження скаржника про те, що касаційна скарга у справі № 915/519/25 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:
- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Поряд із цим, касаційна скарга Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" не містить належних доводів в обґрунтування того, що касаційна скарга у справі № 915/519/25 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики чи містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Pelevin v. Ukraine", право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ashingdane v. the United Kingdom").
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Міським комунальним підприємством "Миколаївводоканал" не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судове рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність належного обґрунтування випадків, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 915/519/25 за касаційною скаргою Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 915/519/25 за касаційною скаргою Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова