65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"17" грудня 2025 р. Справа № 916/4992/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" (вх. 2-1961/25 від 12.12.2025) про забезпечення позову, у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 25; код ЄДРПОУ 45504596),
до відповідача: Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 1; код ЄДРПОУ 03328497),
про стягнення 346872,98 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" про визнання такою, що не підлягає виконанню, Банківську гарантію забезпечення виконання зобов'язань № 2025/1/5449/V від 14.11.2025, видану Акціонерним товариством "ЮНЕКС БАНК" (код ЄДРПОУ: 20023569) Комунальному підприємству "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" (код ЄДРПОУ: 03328497).
Разом із позовною заявою до Господарського суду Одеської області Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" було подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме:
1) Заборонити Акціонерному товариству "ЮНЕКС БАНК" (вул. Васильківська, 14, м. Київ, 03040, код ЄДРПОУ: 20023569) здійснювати будь-які виплати за Банківською гарантією забезпечення виконання зобов'язань №2025/1/5449/V від 14.11.2025 по будь-яким вимогам Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" (код ЄДРПОУ: 03328497) до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2025 справу № 916/4992/25 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Лічману Л.В.
Надалі на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Одеської області № 277 від 16.12.2025, відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відрахуванням наказом голови суду №28-к від 16.12.2025 судді Лічмана Л.В. зі штату суду, на виконання пункту 10.6.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, затверджених рішенням зборів суддів від 20.03.2025 №17-01/2025, з метою дотримання строків визначених ГПК України, проведено автоматичний розподіл справи № 916/4992/25 та заяви про забезпечення позову у даній справі, за результатами якого вказану справу та заяву передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує, що 19 листопада 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" (надалі - позивач) та Комунальним підприємством "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" (надалі - відповідач) було укладено Договір про закупівлю № ВТ-ВМТЗ-П/2025/232.
14 листопада 2025 АТ "ЮНЕКС БАНК" (надалі - гарант) видало відповідачу гарантію на забезпечення Договору.
02 грудня 2025 року відповідач звернувся до Гаранта з вимогою про сплату грошової суми за банківською гарантію, вказуючи, що позивач нібито порушив умови Договору.
10 грудня 2025 року Гарант звернувся до позивача з вимогою перерахувати кошти для задоволення вимог відповідача.
При цьому вимога відповідача є неправомірною, адже, по-перше, позивач належним чином виконав свої зобов'язання, та, по-друге, відповідач не надав передбачених банківською гарантією документів, які від нього вимагаються, задля задоволення вимог.
З огляду на вказане, банківська гарантія відповідача не підлягає виконанню.
Отже, у разі звернення гаранта до принципала з вимогою про сплату коштів для виконання гарантом зобов'язань перед бенефіціаром, принципал у разі, якщо він вважає вимогу неправомірною, має право звернутися до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони гаранту здійснювати виплату коштів до вирішення спору щодо вимоги бенефіціара.
Заявник зазначає, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист, оскільки ефективний захист у цьому судовому процесі втратить свій зміст у зв'язку із виплатою коштів Гарантом за банківською гарантією, що знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову, так як у такому випадку для ефективного захисту позивачу необхідно буде ініціювати новий судовий спір про стягнення з бенефіціара безпідставно отриманих грошових коштів. За таких обставин наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони Гаранту здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією.
Також ТОВ "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" на виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає.
Дослідивши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" про забезпечення позову, суд дійшов до таких висновків.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст.136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17).
Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 921/333/23).
Зазначене узгоджується зі змістом постанови від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24, якою об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об'єднана палата) відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.09.2024 у справі № 910/7489/24, від 04.11.2024 у справі № 910/7487/24, від 06.11.2024 у справі № 910/7485/24 та від 06.11.2024 у справі № 910/7486/24, шляхом їх конкретизації та зазначила, що:
- виконання банком свого обов'язку перед бенефіціаром за гарантією жодним чином не впливає на права та обов'язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії), а поданий ним позов спрямований на захист його прав, передбачених саме індивідуальним договором (договір про закупівлю № ВТ-ВМТЗ-П/2025/232 від 19.11.20225);
- системне тлумачення статей 136, 137 ГПК дає можливість дійти висновку, що заборона банку здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами бенефіціара є втручанням в господарську діяльність банку у розумінні ст. 2 Закону "Про банки і банківську діяльності" та такі заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють ці правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Так, предметом позову у справі № 916/4992/25 є вимога про визнання такою, що не підлягає виконанню, Банківську гарантію забезпечення виконання зобов'язань № 2025/1/5449/V від 14.11.2025, видану Акціонерним товариством "ЮНЕКС БАНК" Комунальному підприємству "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС".
Суд звертає увагу на висновки із постанови від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, об'єднана палата врахувала при ухваленні постанови у справі №910/7497/24.
Так, у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, зокрема, зазначено:
"36. Колегія суддів Касаційного господарського суду, передаючи цю справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду, вважала, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а має платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Тому, на думку колегії суддів, слід відступити від висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, згідно з яким при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
45. Об'єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов'язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов'язання принципалом, тобто те, що основне зобов'язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов'язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об'єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.
53. Виходячи з викладеного, об'єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
56. Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
59. Об'єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.
70. Виходячи з викладеного, об'єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
80. Враховуючи висновки, сформульовані у цій постанові, об'єднана палата відступає від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією".
Отже, об'єднана палата у справі № 910/17772/20 фактично виснувала, що незалежно від наявності спору щодо основного зобов'язання гарант (банк) повинен виплатити гарантію за зверненням кредитора, а вже в подальшому, у випадку з'ясування відсутності порушення за основним зобов'язанням, боржник може стягнути безпідставно набуті кошти з кредитора.
При цьому суд вважає, що висновки у справі № 910/17772/20 є універсальними щодо природи банківської гарантії і підлягають врахуванню, в тому числі (однак не виключно) в контексті вирішення питання про вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
З урахуванням таких висновків можна стверджувати, що вжиття таких заходів забезпечення позову як заборона банку здійснювати виплати за банківською гарантією фактично нівелює мету гарантії, оскільки унеможливлює гарантоване і швидке одержання бенефіціаром (кредитором) платежу.
При цьому немає визначального значення те, з якими саме позовними вимогами звернувся позивач - про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню тощо.
Отже, заборона банку виконувати умови банківської гарантії суперечитиме суті висновків, зроблених у постановах Об'єднаної Палати від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 та від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що підстав для вжиття запропонованих ТОВ "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" заходів забезпечення позову у цій справі немає, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову ТОВ "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" у задоволенні заяви (вх. суду № 2-1961/25 від 12.12.2025) про забезпечення позову.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua .
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до частини 1 статті 256 ГПК України.
Ухвалу підписано 17.12.2025.
Суддя Нікітенко С.В.