65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3872/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/3872/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “П.Т.Б.М.УКРАЇНА» (49044, м.Дніпро, вул. Шевченка, буд. 10, оф. 420; код ЄДРПОУ 44288664)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Великодолинський завод залізобетонних конструкцій» (67832, Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Залізнична, буд. 113; код ЄДРПОУ 00132012)
про стягнення 703444,09 грн.
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю “П.Т.Б.М.УКРАЇНА» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Великодолинський завод залізобетонних конструкцій» про стягнення 703444,09 грн.
Подаючи дану позовну заяву до суду представник позивача просив суд здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.09.2025р. прийнято позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю “П.Т.Б.М.УКРАЇНА» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3872/25. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
15.10.2025р. до суду надано відзив Товариства з обмеженою відповідальністю “Великодолинський завод залізобетонних конструкцій».
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Позивачем було зазначено суду, що 17 липня 2024 року між сторонами було укладено Договір постачання №11/7-24, за умовами якого визначено, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця пісок (далі - Товар), який зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах цього Договору.
Згідно пункту 5.1 Договору, Порядок розрахунків за договором: 100% передоплата до моменту відвантаження.
Пунктом 5.4 Договору передбачається, що Акт, складений сторонами за результатами звірки, є підставою для проведення остаточних розрахунків між Сторонами за цим Договором.
У відповідності до пункту 8.3 Договору, за порушення строків оплати поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми не оплаченого в строк товару за кожен день прострочення.
Згідно пункту 8.5 Договору, сплата неустойки (пені, штрафу), а також припинення дії Договору, не звільняє Сторони від виконання своїх зобов'язань за Договором.
За поясненнями позивача, на виконання умов укладеного Договору, позивачем в серпні, вересня та жовтні 2024р. було здійснено поставку товару на користь відповідача відповідно до видаткових накладних та товарно-транспортних накладних та виписано податкові накладні, поставка була здійснена на суму 4578498,05 грн.
Позивачем було зазначено суду, що за поставлений товар відповідачем було здійснено часткову оплату у розмірі 4006968,05 грн.
Як вказує позивач, відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2024р.- 31.12.2024р. між сторонами станом на 31.12.2024р. заборгованість відповідача складає 571512,00 грн.
Також позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 99677,96 грн., 3% річних - 9676,56 грн. та інфляційні втрати - 22577,57 грн.
Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер щодо та п. 1.3 Договору передбачено обов'язок продавця надати покупцю ряд документів та в тому числі податкову накладну. У платника податку обов'язок реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних виникає в силу імперативних норм Податкового кодексу України (далі ПК України)
Разом з тим, як зазначає відповідач, в матеріалах справи містяться квитанції до ПН №№25, 26, 29, 34-46, 54-61, 63 відповідно до яких зазначено: «Документ прийнято. Реєстрація зупинена.
З наданих доказів вбачається, що рішеннями ГУ ДПС позивачу було відмовлено у реєстрації вищезазначених податкових накладних. Жодних доказів про повторну реєстрацію ПН або оскарження дій податкових органів до позову не надано. Загальна сума ПДВ за незареєстрованими накладними складає 517905,98 грн.
Оскільки умовами договору учасники спору передбачили надання податкової накладної, позивачем, за твердженням відповідача, порушені господарські зобов'язання за договором, що в свою чергу послугувало затримання відповідачем платежу за поставлений товар. Покупцем оплачено поставлену продукцію в сумі, що дорівнює вартості продукції без ПДВ, а вартість продукції, що відповідає сумі незареєстрованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена покупцем.
Суд, розглянувши матеріали справи, дійшов таких висновків.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як з'ясовано судом, 17 липня 2024 року між сторонами було укладено Договір постачання №11/7-24.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
За положеннями статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 ЦК України).
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
За матеріалами справи судом з'ясовано, що позивачем на користь відповідача було здійснено поставку товару на загальну суму 4578498,05 грн., в свою чергу за поставлений товар відповідачем було здійснено часткову оплату у розмірі 4006968,05 грн., у зв'язку з чим станом на момент розгляду справи за відповідачем рахується борг у розмірі 571512,00 грн., яким в тому числі підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2024р. по 21.12.2024р., підписаний обома сторонами.
За матеріалами справи судом з'ясовано, та не спростовано відповідачем, що 14.02.2025р. позивачем на адресу відповідача відповідно до опису-вкладення від 14.02.2025 та накладної №24904413189811 було надіслано Вимогy щодо сплати заборгованості від 08.02.2025 року про необхідність протягом 7 календарних днів, з дня отримання Вимоги, перерахувати на користь грошові кошти у розмірі 571512, 00 грн., та отримано відповідачем вимогу 17.02.2025р., що також ним не спростовано, а отже, з 25.02.2025 року у покупця виникло зобов'язання з оплати вартості отриманого товару.
Судом враховано, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому, видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять відмови відповідача від товару, жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не надано.
Відповідач, набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.
Суд зазначає, що отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити такий товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства, на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних, які ним підписані.
З урахуванням зазначеного, за матеріалами справи судом встановлено, що позивачем договірне зобов'язання виконано та було здійснено поставку товару, проте, з боку відповідача було прийнято товар повністю , а оплачено лише частково.
Суд зазначає, що матеріли справи не містять жодних доказів щодо здійснення відповідачем дій, направлених на повернення отриманого товару від позивача. Також відповідачем не доведено суду, що ним вчинялись дії, зокрема, які направлено на інформування позивача про повернення товару або надання відомостей щодо його реалізації.
У зв'язку з тим, що позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов'язання розрахуватись за отриманий товар.
Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказ господарської операції.
Так, Верховний Суд у зазначеній справі дійшов до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь- яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17; від 24.10.2018 у справі №905/3062/17; від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.
Разом із тим, Верховний суд у своїй постанові від 21.12.2020 по справі №916/499/20 звернув увагу на те, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, лише за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Приймаючи до уваги, що Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2024р. по 21.12.2024р., підписаний обома сторонами та інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами, копії яких містять в матеріалах справи, судом даний Акт також приймається як доказ визнання з боку відповідача наявної заборгованості перед позивачем.
Крім того, на спростування доводів відповідача, суд зазначає, що відповідно до п. 5.4. Договору, визначено, зокрема, що Акт, складений між сторонами за результатами звірки, є підставою для проведення остаточних розрахунків.
Отже, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 571512,00 грн. боргу є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 9676,56 грн. та інфляційних втрат у розмірі 22577,57 грн.
Суд, переривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до пункту 8.3 Договору за порушення строків оплати поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми не оплаченого в строк товару за кожен день прострочення.
Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 99677,96 грн.
Суд, переривши розрахунок пені, вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення пені - правомірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі,
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 10551,66 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “П.Т.Б.М.УКРАЇНА» - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Великодолинський завод залізобетонних конструкцій» (67832, Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Залізнична, буд. 113; код ЄДРПОУ 00132012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “П.Т.Б.М.УКРАЇНА» (49044, м.Дніпро, вул. Шевченка, буд. 10, оф. 420; код ЄДРПОУ 44288664) основний борг в розмірі 571512 (п'ятсот сімдесят одна тисяча п'ятсот дванадцять) грн. 00 коп., пеню в розмірі 99677 (дев'яносто дев'ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 96 коп., інфляційні витрати в розмірі 22577 (двадцять дві тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн. 57 коп. 3% річних в розмірі 9676 (дев'ять тисяч шістсот сімдесят шість) грн. 56 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10551 (десять тисяч п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 66 коп.
Повний текст рішення складено 17 грудня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко