ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.11.2025Справа № 910/9810/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку
до Товариства з обмеженою відповідальністю “АКСІКОР»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Державна аудиторська служба України
про стягнення 1 532 674, 86 грн
Представники:
від позивача: Перегуда Т.В., Шульга Л.В.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Воєвода І.А.
Головне управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “АКСІКОР» (далі-відповідач) про стягнення 1 532 674, 86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з жовтня 2023 року по січень 2024 року Державною аудиторською службою України було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача та встановлено, що ціна договору № 139 про закупівлю товару за державні кошти від 23.08.2022, укладеного між позивачем та відповідачем визначена не на підставі калькуляції, та до ціни договору включено непідтверджені витрати, що призвело до незаконних витрат бюджетних коштів на суму 1 532 674, 86 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 позовну заяву Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
18.08.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.09.2025. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну аудиторську службу України.
08.09.2025 до суду надійшли пояснення Державної аудиторської служби України, в яких третя особа, зокрема зазначає, що під час зустрічної звірки Державною аудиторською службою України встановлено, що на порушення вимог підпункту 1 пункту 1 Постанови № 335, відповідачем до ціни за договором № 139 було включено непідтверджені витрати, які призвели до незаконних витрат бюджетних коштів.
17.09.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надійшло клопотання про залучення представників для представлення інтересів у суді та про приєднання документів до матеріалів судової справи, в якому позивач приєднує до матеріалів справи документи на підтвердження повноважень представників.
У підготовчому засіданні 18.09.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 16.10.2025.
02.10.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надійшло клопотання про врахування режиму обмеженого доступу до документів з грифом «ДСК» при виконанні вимоги суду щодо надання документів, в якому позивач просить суд призначити подальший розгляд справи у закритому судовому засіданні, оскільки частина оригіналів документів, витребуваних судом для огляду у судовому засіданні, мають гриф «Для службового користування».
15.10.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надійшло клопотання про вилучення документа з іншої судової справи, в якому позивач повідомляє суд про неможливість подання оригіналу повного тексту акту ревізії для огляду у судовому засіданні, оскільки документ передано до суду в межах іншого провадження, у зв'язку з чим просить суд вилучити з матеріалів судової справи № 910/10139/25 акт ревізії для огляду вказаного документа в межах справи № 910/9810/25.
У підготовчому засіданні 16.10.2025, розглянувши подане позивачем клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 16.10.2025).
Також, у підготовчому засіданні 16.10.2025, розглянувши подане позивачем клопотання про вилучення оригіналів документів з іншої судової справи, а саме повного тексту акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку, суд відмовив у його задоволенні, оскільки в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія витягу з вказаного акту ревізії, відповідність оригіналу якої не заперечується іншими учасниками справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/9810/25 призначено на 20.11.2025.
У цьому судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.
Представник третьої особи також підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа (ухвала суду від 16.10.2025) до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю “АКСІКОР» - 23.10.2025 о 19:10 год.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 20.11.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, Господарський суд міста Києва
23.08.2022 між Головноим управлінням урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АКСІКОР» (далі - продавець) укладено договір № 139 про закупівлю товару за державні кошти, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується передати покупцю джерела безперебійного живлення (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.
Загальна кількість, склад та комплектність товару, що є предметом закупівлі за цим договором, визначається у специфікації товару, що додається і є його невід'ємною частиною (додаток № 1 до договору) - п. 1.2. договору.
Покупець здійснює оплату товару відповідно до умов, визначених цим договором, за рахунок асигнувань загального фонду, КПКВК 6641020 «Розвиток і модернизація державної системи спеціального зв'язку та захисту інформації», КЕКВ 2260.20 «придбання засобів спеціального призначення на замовлення Держспецзв'язку», відповідно до національного класифікатора України ЄЗС ДК 021:2015 - 31154000-0 (п. 1.3. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, ціна договору становить 4 745 475, 00 грн, у тому числі ПДВ: 790 912, 50 грн.
Згідно п. 3.2. договору, в ціну за одиницю товару включаються всі витрати з урахуванням податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені. Будь-які витрати продавця, пов'язані з виконанням умов цього договору вважаються включеними в ціну за одиницю товару та додатково не сплачуються покупцем.
У п. 3.3. договору сторони погодили, що ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. У цьому випадку сторони підписують додаткову угоду до договору.
За умовами п. 4.1. договору, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 1070 (зі змінами), постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 Nє 169 (зі змінами) «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» Покупець перераховує на поточний рахунок Продавця попередню оплату на строк не більше 3 (трьох) місяців у розмірі 50% (п?ятдесяти відсотків) вартості Товару, зазначеної в пункті 3.1. розділу 3 Договору в сумі 2 372 737,50 грн. (два мільйони триста сімдесят дві тисячі сімсот тридцять сім гривень 50 копійок), у тому числі ПДВ - 395 456,25 грн. (триста дев?яносто п?ять тисяч чотириста п?ятдесят шість гривень 25 копійок) протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання Сторонами цього Договору, за умови отримання від Постачальника відповідного рахунку на оплату. У разі розірвання Договору кошти попередньої оплати повертаються протягом 10 (десяти) банківських днів Покупцю у повному обсязі.
Згідно п. 4.2. договору, остаточний розрахунок за Договором здійснюється Покупцем відповідно до підписаної Сторонами видаткової накладної, шляхом оплати решти 50% (п?ятдесяти відсотків) вартості Товару, зазначеної в пункті 3.1. розділу 3 Договору в сумі 2 372 737,50 грн. (два мільйони триста сімдесят дві тисячі сімсот тридцять сім гривень 50 копійок), у тому числі ПДВ - 395 456,25 грн. (триста дев?яносто п?ять тисяч чотириста п?ятдесят шість гривень 25 копійок) протягом 10 (десяти) банківських днів після отримання Товару в кількості та асортименті, зазначеному в Додатку Nє 1 до Договору, але в будь-якому разі після надходження коштів з Державного бюджету України на зазначені цілі.
Доставка товару здійснюється за рахунок продавця у кількості та комплектності, відповідно до специфікації товару (додаток № 1 до договору) - п. 5.1. договору.
Відповідно до п. 5.2. договору, продавець зобов'язаний передати товар покупцю протягом 85 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати у розмірі 50 % вартості товару на поточний рахунок продавця.
За умовами п. 6.1. договору, продавець зобов'язаний, зокрема передати товар покупцю у кількості та комплектності, зазначених у специфікації товару (додаток № 1 до договору) на умовах, встановлених договором (пп 6.1.1. договору).
В свою чергу, відповідно до п. 6.3. договору, покупець зобов'язаний, зокрема своєчасно та в повному обсязі оплатити вартість товару, наданого в належній якості та комплектності (пп. 6.3.1.) та прийняти товар належної якості та комплектності згідно видаткової накладної (пп.6.3.2.).
Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 15.12.2022 року, але у будь-якому випадку в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання, але в межах бюджетного року (п. 11.1. договору).
У специфікації товару, що є додатком № 1 до договору № 139 від 23.08.2022 сторони погодили найменування, кількість, ціна за одиницю товару, а саме: Джерело безперебійного живлення 400 W АРС Васk-UPS RS 750VA, у кількості - 805 шт., ціна за одиницю - 5895, 00 грн з ПДВ. Всього: 4 745 475, 00 грн, у тому числі ПДВ: 790 912, 50 грн.
У додатку № 2 до договору № 139 від 23.08.2022 сторони погодили вимоги до товару.
Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товар: Джерело безперебійного живлення 400 W АРС Васk-UPS RS 750VA у кількості 805 шт. на загальну суму 4 745 475, 00 грн, що підтверджується видатковим накладними № 50 від 05.09.2022 на суму 389 070, 00 грн та № 75 від 10.11.2022 на суму 4 356 405,00 грг, які підписані представниками сторін.
В свою чергу, позивачем за отриманий товар згідно видаткових накладних № 50 від 05.09.2022 та № 75 від 10.11.2022 було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 4 745 475, 00 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій №1022 від 29.08.2022 на суму 2 372 737, 50 грн та № 1538 від 10.11.2022 на суму 2 372 737, 50 грн.
Позивач зазначає, що у період з жовтня 2023 року по січень 2024 року Державною аудиторською службою України проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку відповідно до пункту 8.3 Плану проведення заходів Державної аудиторської служби України на IV квартал 2023 року, за результатами якої складено Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління урядового зв?язку Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації України за період з 01.01.2019 по 30.09.2023 (від 29.01.2024 № 000600-21/7 ДСК) (далі - Акт ревізії), який було надіслано позивачу листом Держаудитслужби від 01.02.2024 Nє 000600-19/16-ДСК.
Держаудитслужбою в Акті ревізії зазначено, що договірна ціна у Договорі № 139 від 23.08.2022 визначена не на підставі калькуляції витрат та до ціни Договору включено непідтверджені витрати, що призвело до незаконних витрат бюджетних коштів на суму 1 532 674, 86 грн.
Також позивач зазначає, що зі змісту Акта ревізії вбачається, що за результатами зустрічної звірки, проведеної в ТОВ «АКСІКОР», було виявлено, що фактичні витрати відповідача по Договору № 139 від 23.08.2022 на придбання у постачальників 805 джерел безперебійного живлення становили 3 212 800, 14 грн. (з ПДВ). При цьому, ГУУЗ Держспецзв?язку на виконання умов Договору здійснено оплату Товару, поставленого ТОВ «АКСІКОР» на загальну суму 4 745 475, 00 грн., у тому числі ПДВ 790 912,50 грн.
Тобто, ТОВ «АКСІКОР» поставлено, а ГУУЗ Держспецзв?язку прийнято 805 одиниць Товару на загальну суму 4 745 475, 00 грн. (у т.ч. ПДВ), зокрема: 66 одиниць Товару на загальну суму 389 070, 00 грн. відповідно до видаткової накладної від 05.09.2022 № 50 та товарно-транспортної накладної від 05.09.2022 № 50; 739 одиниць Товару на загальну суму 4 356 405, 00 грн. відповідно до видаткової накладної від 10.11.2022 № 75 та товарно-транспортної накладної від 10.11.2022 № 75.
Як вказує позивач, відповідно до Акта ревізії за результатами зустрічної звірки, проведеної в ТОВ «АКСІКОР» (звірка була проведена ревізорами у період з 24.11.2023 по 01.12.2023), відповідачем не підтверджено витрати на суму 1 532 674, 86 грн.
Згідно з Актом ревізії калькуляція витрат за Договором, яка повинна бути сформована ТОВ «АКСІКОР» - відсутня.
Держаудитслужба в Акті ревізії зазначає, що договірна ціна за договором визначена не на підставі калькуляції витрат в період воєнного стану, ТОВ «АКСІКОР» документально не підтверджено розрахунки, які були виставлені для оплати позивачу, як бюджетній організації, за договором, що свідчить про недотримання вимог підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ № 335.
В Акті ревізії зазначено, що включення до ціни договору непідтверджених витрат призвело до незаконних витрат бюджетних коштів на суму 1 532 674, 86 грн. Зазначене порушення виникло внаслідок дій (бездіяльності) директора ТОВ «АКСІКОР» Шевчука В.I., яким надано комерційну пропозицію, підписано Договір, а також видаткові накладні за цим Договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем листом від 06.02.2024 № 26/10-367 ДСК було надіслано до Держаудитслужби заперечення на Акт ревізії.
В свою чергу, Державною аудиторською службою України було надіслано позивачу лист № 00060-14/3436-2024 від 13.03.2024 про усунення виявлених порушень, в якому Держаудитслужба вимагає вжити заходів щодо усунення фінансових порушень, які призвели до незаконних витрат бюджетних коштів (збитків) шляхом проведення претензійно-позовної роботи зі стягнення коштів за договором чи обравши інший спосіб реалізації прав на відшкодування витрат.
Тож, позивачем було надіслано на адресу відповідача лист від 22.03.2024, в якому позивач просив відповідача до 05.04.2024 вжити заходів для вирішення питання щодо усунення фінансових порушень, які призвели до незаконних витрат бюджетних коштів (збитків) державі у розмірі 1 596 993, 18 грн шляхом добровільного повернення бюджетних коштів в повному обсязі.
Листом від 02.04.2024 № 02/04-1 відповідач надав відповідь на лист позивача, в якому зазначив, що висновки відповідача щодо порушення правил прибутковості ТОВ «АКСІКОР» та завдання збитків державному бюджету не відповідають чинному законодавству, оскільки 16.03.2024 набув чинності законопроект № 10454, відповідно до якого ціна товарів, робіт та послуг в державних замовленнях визначається державним контрактом відповідно до пропозиції виконавця з урахуванням прибутку такого виконавця.
В подальшому, позивачем неодноразово направлялись на адресу відповідача вимоги та претензії, в яких позивач просив відповідача в добровільному порядку відшкодувати збитки завдані державі у розмірі 1 532 674, 86 грн.
Листом від 21.05.2024 № 21/05-5 відповідач надав відповідь на вимоги позивача, в якому зокрема зазначив, що відсутність по договору калькуляції витрат виконавця державного замовлення не є підставою для висновків про повернення коштів до державного бюджету по такому контракту.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що договірна ціна визначена не на підставі калькуляції витрат в період воєнного стану, відповідачем документально не підтверджено розрахункі, які були виставлені для оплати позивачу, відтак включення до ціни договору непідтверджених витрат призвело до незаконних витрат бюджетних коштів на суму 1 532 674, 86 грн., що є збитками позивача.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 139 від 23.08.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору було поставлено позивачу товар: Джерело безперебійного живлення 400 W АРС Васk-UPS RS 750VA у кількості 805 шт. на загальну суму 4 745 475, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 50 від 05.09.2022 на суму 389 070, 00 грн та № 75 від 10.11.2022 на суму 4 356 405,00 грн, які підписані представниками сторін.
Позивачем за отриманий товар згідно видаткових накладних № 50 від 05.09.2022 та № 75 від 10.11.2022 було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 4 745 475, 00 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій №1022 від 29.08.2022 на суму 2 372 737, 50 грн та № 1538 від 10.11.2022 на суму 2 372 737, 50 грн.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач вказує, що включення до ціни договору № 139 від 23.08.2022 непідтверджених витрат призвело до незаконних втрат бюджетних коштів на суму 1 532 674, 86 грн., що є збитками позивача, на підтвердження чого позивачем надано акт ревізії від 29.01.2024 № 000600-21/7 ДСК окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління урядового зв?язку Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації України за період з 01.01.2019 по 30.09.2023, складений Державною аудиторською службою України.
У вказаному акті ревізії зазначено, що договірна ціна у Договорі № 139 від 23.08.2022 визначена не на підставі калькуляції витрат та до ціни Договору включено непідтверджені витрати, що призвело до незаконних втрат бюджетних коштів на суму 1 532 674, 86 грн. Зі змісту Акта ревізії вбачається, що за результатами зустрічної звірки, проведеної в ТОВ «АКСІКОР», було виявлено, що фактичні витрати відповідача по Договору № 139 від 23.08.2022 на придбання у постачальників 805 джерел безперебійного живлення становили 3 212 800, 14 грн. (з ПДВ). При цьому, ГУУЗ Держспецзв?язку на виконання умов Договору здійснено оплату Товару, поставленого ТОВ «АКСІКОР» на загальну суму 4 745 475, 00 грн., у тому числі ПДВ 790 912,50 грн.
Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до
Згідно із частинами 4, 5 статті 656 Цивільного кодексу України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору і її зміна у відповідності до ч. 3 ст. 632 ЦК України, після виконання договору не допускається. Про зменшення ціни роботи, в разі встановлення відступів від умов договору, сторонами має бути досягнута згода або спір з цього приводу може бути вирішеним у встановленому законом порядку.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі».
Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Згідно із ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
Відповідно до п. 3.1. договору, ціна договору становить 4 745 475, 00 грн, у тому числі ПДВ: 790 912, 50 грн.
Згідно п. 3.2. договору, в ціну за одиницю товару включаються всі витрати з урахуванням податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені. Будь-які витрати продавця, пов'язані з виконанням умов цього договору вважаються включеними в ціну за одиницю товару та додатково не сплачуються покупцем.
Відповідно до п. 3.4. договору, усі документи за договором, у тому числі платіжні, оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Продавець несе відповідальність за правильність оформлення документів за формою та змістом, що включає також економічне обгрунтування і відповідність законодавству розрахунків та вартісних показників, які формують ціну договору. У разі неправильного оформлення документів покупець не несе відповідальності за правильність розрахунків, що формують ціну договору.
Як встановлено судом, товар: Джерело безперебійного живлення 400 W АРС Васk-UPS RS 750VA у кількості 805 шт. на загальну суму 4 745 475, 00 грн прийнятий позивачем без зауважень за заперечень за видатковим накладними № 50 від 05.09.2022 на суму 389 070, 00 грн та № 75 від 10.11.2022 на суму 4 356 405,00 грг, які підписані представниками сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що в матеріалах справи, окрім Акту ревізії від 29.01.2024 № 000600-21/7 ДСК окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління урядового зв?язку Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації України за період з 01.01.2019 по 30.09.2023, складеного Державною аудиторською службою України, відсутні докази порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 139 від 23.08.2022, зокрема, щодо необгрунтованого збільшення ціни товару та порушення вимог ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки саме позивача, а не відповідача, а тому може нести негативні наслідки саме для Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку.
Крім того, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/10637/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17 від 22.10.2019 у справі №922/59/19, від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17 та від 22.10.2019 у справі №922/59/19.
До того ж акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Тобто укладання сторонами договору № 139 від 23.08.2022, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі поставка товару та його оплата позивачем є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.
Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась, тобто позивача у справі.
Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними видатковими накладними. Відтак акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором № 139 від 23.08.2022.
Крім того, Верховним Судом у своїй постанові від 11.09.2025 у справі № 908/1267/24 зазначено наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Згідно частини першої статті 2 цього Закону головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб'єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Підпунктом 3 пункту 4 цього Положення закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.
Згідно з пунктом 7 Положення № 43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
В силу пункту 6 Положення № 43, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».
У частині другій статті 15 Закону закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов'язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Касаційного адміністративного суду від 24.04.2020 року № 802/342/17-а (пункти 37 та 38), вимога контролюючого органу в частині усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов'язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов'язки для підприємства, що було об'єктом перевірки.
Ураховуючи те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, то правильність їх обчислення та обґрунтованість вимоги в цій частині перевіряє суд, який розглядає позов про стягнення з підконтрольної установи збитків.
Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.
Окрім того, вимога органу державного фінансового контролю в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов'язки для підприємства, що було об'єктом перевірки.
Разом з тим, відповідач не є особою, що контролюється Державною аудиторською службою України.
Такі висновки щодо застосування наведених норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №1440/1820/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 808/6509/13-а, від 06 лютого 2020 року у справі № 1740/1852/18, від 07 лютого 2020 року у справі №803/634/17, від 06 червня 2024 року у справі № 560/4308/22.
Отже акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, як і не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором.
Крім того відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання сторонами не допускається.
Отже Акт ревізії Держаудитслужби не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
При цьому, позивачем було додано до матеріалів справи Маркетингову довідку, відповідно до якої ГУУЗ Держспецзв?язку було проведено маркетингове дослідження ринку України щодо закупівлі Джерела безперебійного живлення 400 W АРС Васk-UPS RS 750VA в кількісті 805 штук (далі -ДБЖ). За результатами опрацювання комерційних пропозицій, наданих організаціями, які виявили зацікавленість щодо співпраці, позивачем було з?ясовано, що на ринку України зазначені вище ДБЖ постачаються за такою вартістю: ТОВ «НРП» - 4 910 500, 00 грн, ТОВ «СФЕРАЛАЙН ЛТД» - 4 830 000, 00 грн та ТОВ «АКСІКОР» - 4 745 475, 00 грн. Зважаючи на викладене, начальником 3 управління ГУУЗ Держспецзв?язку було запропоновано ГУУЗ Держспецзв?язку розглянути, в якості пріоритетної за покажчиком найменшої вартості, пропозицію ТОВ «АКСІКОР», згідно з комерційною пропозицією від 05.08.2022, вх. ГУУЗ № 738, з яким в подальшому позивачем було укладено договір.
Тобто, позивачу ще на етапі маркетингового дослідження ринку України щодо закупівлі - Джерело безперебійного живлення 400 W АРС Васk-UPS RS 750VA в кількісті 805 штук було відомо про вартість ДБЖ, що підлягає закупівлі, а також саме за наслідками розгляду комерційних пропозицій постачальників, позивачем було визначено пропозицію ТОВ «АКСІКОР» економічно вигідною серед запропонованих, у зв'язку з чим позивачем було вирішено укласти договір саме з відповідачем.
При цьому, суд зазначає, що товар був поставлений відповідачем та прийнятий позивачем ще у 2022 році, в той час, як акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача складений у січні 2024 року, тобто протягом двох років у позивача не було жодних претензій до відповідача з приводу вартості поставленого товару до моменту перевірки його конролюючим органом, результати перевірки якого не є обов'язковими для відповідача.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Разом з тим позивачем у судовому порядку не порушувалося питання про визнання недійсним спірного договору (повністю чи в частині) з підстав порушення законодавства при визначенні вартості ціни, кількості одиниць тощо, тобто не спростовано у встановленому порядку презумпцію правомірності договору.
Позивач, заявляючи позовні вимоги про стягнення коштів, що є предметом спору, кваліфікував останні як збитки, тому обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1)протиправної поведінки;
2)шкоди;
3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4)вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (Постанова Вищого господарського суду України від 19 березня 2015 року у справі №910/19489/14).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за договором від 23.08.2022 № 139 виконав у повному обсязі, відповідно до його умов та специфікації, що свідчить про відсутність в діях відповідача такого обов'язкового елементу складу правопорушення, як протиправна поведінка.
Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження вчинення відповідачем протиправних дій під час виконання умов спірного договору, як і не надано доказів наявності вини відповідача.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані ним як оплата поставленого за договорами товару, та такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору, а тому вони не можуть вважатися збитками та не можуть бути стягнуті на підставі частини другої статті 224 Господарського кодексу України.
Отже, суд робить висновок, що позивач не довів суду належними засобами доказування причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків, зокрема, протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків та докази вини останнього, а посилання на акт ревізії не може бути підставою для задоволення позову про відшкодування збитків, оскільки згідно з вимогами ст. 610, 611 ЦК України збитки є правовим наслідком порушення зобов'язання, їх склад підлягає окремому доказуванню. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем узгоджених договірних зобов'язань, як підставу для застосування до нього цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків у розмірі 1 532 674, 86 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Головного управління урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку до Товариства з обмеженою відповідальністю “АКСІКОР», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна аудиторська служба України про стягнення 1 532 674, 86 грн не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 17.12.2025.
Суддя С. О. Щербаков