ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2025Справа № 910/14613/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Теофіпольська енергетична компанія»
до Державного підприємства “Гарантований покупець»
про стягнення заборгованості в розмірі 227 382 682,35 грн.
Представники сторін:
від позивача: Бровчук М.В., ордер серія ВХ № 1105907;
від відповідача: Прохоров Ю.Г., довіреність № 264-Д від 30.12.2024.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Теофіпольська енергетична компанія» звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення заборгованості в розмірі 227 382 682,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № 14470/01 від 30.11.2017, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.01.2025.
05.12.2024 представником відповідача подано клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
17.12.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
24.12.2024 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судове засідання 06.01.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 03.02.2025.
08.01.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.
20.01.2025 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог.
30.01.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 підготовче засідання призначено на 03.03.2025.
03.03.2025 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимоги.
03.03.2025 представником відповідача подано заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.
У судове засідання 03.03.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 31.03.2025 та встановлено відповідачу строк для подання контррозрахунку заявлених у позовній заяві вимог.
19.03.2025 представником відповідача подано письмові пояснення.
У судове засідання 31.03.2025 представники сторін з'явились.
За результатами розгляду заяв позивача про уточнення позовних вимог від 20.01.2025 та від 03.03.2025, суд дійшов висновку про те, що означені заяви не підлягають прийняттю до розгляду, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 46 ГПК України унормовано, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу:
1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;
2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;
3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державного підприємства “Гарантований покупець» про стягнення заборгованості за Договором № 14470/01 від 30.11.2017 за період жовтень 2023 року - липень 2024 року та нараховані на означені періоди інфляційні втрати та 3% річних.
У той же час, у заявах про уточнення позовних вимог, позивач вже просить суд стягнути заборгованість за Договором № 14470/01 від 30.11.2017 за період з липня 2019 року по липень 2024 року та нараховані на означені періоди інфляційні втрати та 3% річних.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 911/2109/22)
Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №922/53/19).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (постанови Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №910/13267/18, від 03 серпня 2020 року №911/2139/19).
Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі.
Відповідно до усталеної судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог (постанова Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20).
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц вказала, що збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Положення Господарського процесуального кодексу України встановлюють для позивача право у виключних випадках змінювати предмет та підстави позову при новому розгляді справи, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, однак не передбачають можливість на вказаній стадії судового провадження у справі заявляти нові додаткові позовні вимоги.
За таких обставин, подана позивачем заява за своїм змістом є позовною заявою із новими позовними вимогами, оскільки такі вимоги не змінюють ні предмет вимоги позивача з якою він звернувся до суду вперше - стягнення заборгованості за період жовтень 2023 року - липень 2024 року, та нараховані на суму спірної заборгованості: 3 % річних і інфляційні втрати на підставі положень статті 625 ЦК України, ні підстави їх стягнення (заборгованість за означений період). Натомість стягнення заборгованості за нові періоди починаючи із липня 2019 року, незважаючи на те, що вказана заборгованість виникла із одного Договору, однак жодним чином не пов'язана із вимогами про стягнення заборгованості з первісно заявленим період жовтень 2023 року - липень 2024 року та становить самостійний предмет позову щодо стягнення саме таких сум і обґрунтовується самостійними доказами на обґрунтування (фактичними підставами) для їх стягнення (акти приймання-передачі, акти корегування, платіжні доручення, періоди прострочення та періоди нарахування відповідних сум).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23.
Відтак, оскільки подані позивачем заяви про уточнення позовних вимог за своєю правовою природою є новими позовними заявами, які направлена на одночасну зміну предмету та підстав позову, такі заяви суперечить приписам ч. 3 ст. 46 ГПК України.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та відсутності будь-яких посилань на можливість надання нових доказів, в зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.04.2025.
28.04.2025 представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 26 937 762,60 грн.
У судове засідання 28.04.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 12.05.2025.
12.05.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 12.05.2025 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 09.06.2025. яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 09.06.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 30.06.2025.
30.06.2025 представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 4 476 385,59 грн.
У судове засідання 30.06.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 28.07.2025.
У судове засідання 28.07.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 11.08.2025.
08.08.2025 представником позивача подано письмові пояснення.
11.08.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 11.08.2025 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 15.09.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
12.09.2025 представником позивача подано заяву про припинення повноважень представника.
У судове засідання 15.09.2025 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 13.10.2025. яку занесено до протоколу судового засідання.
17.09.2025 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 задоволено заяву представника позивача - Бровчука Миколи Васильовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
08.10.2025 представником позивача подано клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження та продовження позивачу строку для подання доказів і уточнення позовних вимог.
У судове засідання 13.10.2025 представники сторін з'явились.
За результатами розгляду в судовому засіданні 13.10.2025 клопотання представника позивача про повернення на стадію підготовчого провадження та продовження позивачу строку для подання доказів і уточнення позовних вимог, судом відмовлено у його задоволенні, при цьому, оскільки таке клопотання фактично спрямоване на долучення до матеріалів справи нових доказів, суд виходить із наступного.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин 1, 2 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.91 ГПК України).
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2 ст.80 ГПК України).
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст. 80 ГПК України).
Частинами 1, 4 ст. 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч.2 ст.207 ГПК України).
Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші).
Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22 сформувала висновок, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій (див. постанову від 08.12.2022 у справі №990/102/22).
Частина 1 ст. 43 ГПК України передбачає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Однією із засад судочинства в силу приписів ст.129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для долучення до матеріалів справи доказів через пропущення процесуального строку, встановленого законом, адже позивач не довів наявність тих обставин, що об'єктивно були непереборними, не залежали від волевиявлення самого позивача і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що завадили своєчасно подати до суду докази разом з позовною заявою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22.
При цьому, суд також враховує, що з позовом позивач звернувся до суду 26.11.2024, а із клопотанням про повернення на стадію підготовчого провадження та продовження позивачу строку для подання доказів і уточнення позовних вимог - 08.10.2025, тобто майже через рік від звернення з позовом до суду. Такі обставини як пропущення позивачем процесуального строку для подання до суду доказів протягом тривалого проміжку часу та подання їх окремо вказують на недобросовісну реалізацію позивачем своїх процесуальних прав.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 03.11.2025.
20.10.2025 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 задоволено заяву представника позивача - Бровчука Миколи Васильовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
03.11.2025 представником позивача подано письмові пояснення.
У судове засідання 03.11.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 24.11.2025.
19.11.2025 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 задоволено заяву представника позивача - Бровчука Миколи Васильовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
24.11.2025 представником позивача подано письмові пояснення та клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 24.11.2025 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 08.12.2025. яку занесено до протоколу судового засідання.
01.12.2025 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 задоволено заяву представника позивача - Бровчука Миколи Васильовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 08.12.2025 представники сторін з'явились.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 08.12.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30 листопада 2017 року між Державним підприємством «Енергоринок» (далі - ДПЕ) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Теофіпольська енергетична компанія» (далі -ВАД, позивач) укладено Договір № 14470/01 (далі - Договір), за умовами якого ВАД продає ДПЕ електроенергію за встановленим регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього, встановленої відповідно до статті 9-2 Закону України «Про альтернативні джерела енергії».
Згідно з Додатковою угодою № 134/1 від 30.06.2019 до Договору в преамбулі Договору слова «Державне підприємство «Енергоринок», що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від № 18.01.2012 № 579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах» змінено на слова «Державне підприємство «Гарантований покупець» (далі - гарантований покупець, відповідач), що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця».
У додатковій угоді від 08.04.2020 до Договору сторони замінили в преамбулі Договору слова «виробник за «зеленим тарифом» на слова «продавець за «зеленим тарифом» та виклали статті 1-7 Договору в новій редакції.
Відповідно до п. 1.1 Договору продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок № 641) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 за № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Згідно з п. 2.1 Договору, сторони визнають свої зобов'язання згідно із законами України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства продавця за «зеленим» тарифом у балансуючій групі гарантованого покупця (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. 2.3 Договору продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
За умовами п. 2.4 Договору продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.
Відповідно до п. 2.5 Договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Згідно з п. 3.1 Договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 Договору).
Пунктом 3.3 Договору сторони передбачили, що оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Відповідно до п. 4.5 Договору гарантований покупець зобов'язаний: купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію; нараховувати плату за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.
Гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати продавцю за «зеленим» тарифом, що визначений у главі 10 Порядку або главі 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0, 1 % від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки продавців за «зеленим» тарифом (п. 4.6 Договору).
Згідно з п. 5.1 Договору обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов'язань за договором.
При настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов'язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства. Потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв'язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події (п. п. 5.2 - п. 5.4 Договору).
Якщо обставини непереборної сили тривають довше трьох місяців, сторони вирішують питання щодо подальшого виконання договору (п. 5.5 Договору).
Відповідно до п. 7.4 Договору якщо продавець за «зеленим» тарифом є суб'єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та Регулятором уже встановлено йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030).
11 лютого 2021 року сторонами укладено Додаткову угоду № 398/01/21 до Договору, яка набуває чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками та, згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, її умови застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 16.01.2021 (пункт 21 Додаткової угоди).
Означеною Додатковою угодою, зокрема доповнено Договір новим пунктом 1.2 в такій редакції: за цим Договором гарантований покупець зобов'язується надавати, а продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов Договору та законодавства України, у тому числі Порядку № 641 та Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Також означеною Додатковою угодою сторони дійшли згоди викласти п. 3.3, пп. 3 п. 4.5 та п. 4.6 Договору в новій редакції:
- «п.3.3. Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами»;
- «пп.3 п. 4.5. Розраховувати розмір частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавцем за «зеленим» тарифом відповідно до глави 9 Порядку»;
- «п. 4.6. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0, 1 % від не оплаченої згідно з п. 10.4 глави 10 Порядку або п. 6.3. глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від не оплаченої згідно з п. 10.4 глави 10 Порядку або п. 6.3. глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки продавців за «зеленим» тарифом».
01 березня 2024 року сторонами укладено Додаткову угоду № 2178/07/24 до Договору, за умовами якої сторони дійшли згоди глави 1-8 Договору замінити главами 1-9 в новій редакції.
Відповідно до п. 3.3 Договору в редакції Додаткової угоди № 2178/07/24 від 01.03.2024, оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюється відповідно до Порядку.
Звертаючись з позовом до суду, ТОВ «Теофіпольська компанія» зазначає, що на виконання умов Договору протягом жовтня 2023 року - січня 2024 року, березня - липня 2024 року, позивач продав, а відповідач купив електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом згідно актів купівлі-продажу електроенергії за жовтень 2023 року від 31.10.2023 на суму 90 889 461,72 грн., за листопад 2023 року від 30.11.2023 на суму 27 621 093,02 грн., за грудень 2023 року від 31.12.2023 на суму 14 823 572,42 грн., за січень 2024 року від 25.01.2024 на суму 29 863 657,24 грн., за січень 2024 року від 31.01.2024 на суму 1 138 653,57 грн., за березень 2024 року від 31.03.2024 на суму 28 214 750,91 грн., за квітень 2024 року від 30.04.2024 на суму 34 785 591,23 грн., за травень 2024 року від 31.05.2024 на суму 42 678 847,74 грн., за червень 2024 року від 30.06.2024 на суму 37 181 330,35 грн., за липень 2024 року від 31.07.2024 на суму 56 807 697,00 грн.
В свою чергу, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг постановами № 946 від 15.05.2024 (дата оприлюднення - 16.05.2024), № 896 від 08.09.2024 (дата оприлюднення - 10.05.2024), № 2146 від 18.12.2024 (дата оприлюднення - 20.12.2024), № 76 від 21.01.2025 (дата оприлюднення - 23.01.2025), № 193 від 11.02.2025 (дата оприлюднення - 13.02.2025) та № 529 від 08.04.2025 (дата оприлюднення - 10.04.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, зокрема жовтні - грудні 2023 року, січні - липні 2024 року.
Однак, як зазначає позивач, відповідач у порушення умов Договору та Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП № 641 від 26.04.2019, свої зобов'язання перед позивачем виконував неналежним чином та надані протягом жовтня 2023 року - липня 2024 року послуги оплатив не в повному обсязі та з простроченням, у зв'язку із чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 201 314 709,99 грн.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6 793 037,02 грн. та інфляційні втрати у розмірі 19 274 935,34 грн.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що з січня 2024 по сьогодні розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої відповідачем не затверджений. Станом на дату звернення позивача до суду протилежне рішення Регулятором не приймалось. Відповідач зазначає, що в частині здійснення остаточних розрахунків за період січень-липень 2024 року зобов'язання відповідача не виникло з огляду на відсутність рішення Регулятора про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у зазначених місяцях, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 07.04.2023 у справі № 910/15867/21. При цьому відповідач зазначає, що за обліковою інформацією відповідача стан розрахунків за Договором за спірний період станом на 06.12.2024 становить: 64 834 186,14 грн. Відповідач також зазначає, що як слідує зі змісту позовної заяви позивач ігнорує встановлений порядок розрахунків за Договором, який передбачає здійснення оплати вартості електричної енергії помісячно, тобто у межах окремого розрахункового періоду (календарного місяця), що, як слідує зі змісту ст. 509 ЦК України, а також Договору та Порядку № 641, є окремими зобов'язаннями, із самостійними строками їх виконання та у той же час, позивачем здійснено нарахування заборгованості відповідача за Договором наростаючим підсумком без урахування розрахункових періодів, що саме по собі унеможливлює визначення суми боргу у кожному із заявлених розрахункових місяців. Відповідач зазначає, що станом на 09.12.2024 позивач має перед відповідачем заборгованість у розмірі 6 002 371,70 грн, що підтверджується оборотами рахунку 3618 «Розрахунки з вітчизняними покупцями (частка відшкодування врегулювання небалансу)», а отже, враховуючи існуючий борг позивача перед відповідачем за Договором, позовні вимоги в частині стягнення відповідача 6 002 371,70 грн, навіть у разі затвердження Регулятором вартості послуги за період січень-липень 2024 року, задоволенню не підлягали б. Також відповідач зазначає, що оскільки вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основної вимоги про стягнення основного боргу та наслідують її долю, яка задоволенню не підлягає з огляду на невиникнення відповідного обов'язку, такі вимоги задоволенню не підлягають. Також, відповідач зазначає, що наведений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат неможливо перевірити на предмет арифметичної правильності, з огляду на ті ж самі допущені позивачем помилки (недоліки), що мають місце з розрахунком суми основного боргу, оскільки позивачем не конкретизовано помісячні зобов'язання, які були порушені відповідачем, без вказівки на суму прострочених зобов'язань у кожному розрахунковому періоді, без зазначення коректного строку нарахування спірних платежів. Відповідач зазначає, що для здійснення нарахування інфляційних втрат позивачем застосовано критерій «мінімальна сума за договором» із наведенням 13 періодів у часі та сумою начебто заборгованості Гарантованого покупця, що ніяким чином не узгоджується з усталеною судовою практикою нарахування відповідних платежів та аналогічно неправильно позивачем здійснено нарахування 3% річних, де за основу нарахувань позивачем використано некоректні (помилкові) вихідні дані, а саме замість врахування помісячних зобов'язань Гарантованого покупця щодо оплати електричної енергії за договором позивач вказав про застосування «фактичної щоденної суми заборгованості», що йде всупереч з ст. 509 ЦК України, договором та Порядком № 641. Відповідач також зазначає, що зважаючи на те, що сторони є учасниками ринку електричної енергії (виробником електричної енергії та гарантованим покупцем), беручи до уваги, що Договір укладений відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», на спірні правовідносини поширюються положення пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП № 332 щодо зупинення нарахування і стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у спірній частині. Крім того, відповідач зазначає, що з урахуванням ситуації, в якій опинилася Держава, зважаючи на важливість Гарантованого покупця для економіки України, беручи до уваги соціальну спрямованість його діяльності, особливо в період дії режиму воєнного стану, вбачається настання непереборної сили, що унеможливлює стягнення з відповідача основного боргу, 3% та інфляційних нарахувань в судовому порядку.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії ).
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (частини 6, 7 статті 276 ГК України).
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 65 цього ЗУ «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу, або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Актів купівлі-продажу електроенергії, які підписані сторонами без заперечень та зауважень, відповідачем здійснено купівлю електроенергії у позивача у жовтні 2023 року на суму 90 889 461,72 грн., у листопаді 2023 року на суму 27 621 093,02 грн., у грудні 2023 року на суму 14 823 572,42 грн., у січні 2024 року на суму 33 055 783,48 грн., у лютому 2024 року на суму 17 796 720,02 грн, у березні 2024 року на суму 28 214 750,91 грн., у квітні 2024 року на суму 34 785 591,23 грн., у травні 2024 року на суму 42 678 847,74 грн., у червні 2024 року на суму 37 181 330,35 грн., у липні 2024 року на суму 56 807 697,00 грн.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом вище, постановами НКРЕКП № 946 від 15.05.2024 (дата оприлюднення - 16.05.2024), № 896 від 08.09.2024 (дата оприлюднення - 10.05.2024), № 2146 від 18.12.2024 (дата оприлюднення - 20.12.2024), № 76 від 21.01.2025 (дата оприлюднення - 23.01.2025), № 193 від 11.02.2025 (дата оприлюднення - 13.02.2025) та № 529 від 08.04.2025 (дата оприлюднення - 10.04.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, зокрема жовтні 2023 року - липні 2024 року.
Згідно з пунктом 11.4 Порядку № 641 в редакції від 26.01.2024 Гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Як зазначено вище, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП).
Так як спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо остаточного розрахунку виникають не з моменту підписання між сторонами акта купівлі-продажу, електроенергії, а саме з події, яка має неминуче настати - затвердження вартості послуги НКРЕКП, то до затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці у гарантованого покупця не виникає зобов'язання з остаточного розрахунку за електроенергію.
З урахуванням викладеного, у даному випадку підлягають застосуванню норми права, що діяли на момент затвердження відповідною постановою НКРЕКП вартості послуг.
Оскільки постанови НКРЕКП затверджені після 26.01.2024, то розрахунки за електричну енергію, відпущену у спірному періоді слід здійснювати у строки, встановлені п. 11.4 Порядку № 641 (в редакції з 26.01.2024).
При цьому, суд враховує, що грошове зобов'язання відповідача за розрахунком вартості придбаної у позивача електричної енергії за періоди січень-липень 2024 року виникло у відповідача в процесі розгляду справи судом.
Враховуючи викладене, зміст п. 11.4 Порядку №641, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди, в тому числі, січень-липень 2024 року, є таким, що настав.
Водночас, оскільки позивачем у позовній заяві визначено період заборгованості, за який заявлено позов, жовтень 2023 року - липень 2024 року, та як вбачається з наданих відповідачем платіжних доручень та призначень платежів у них, після відкриття провадження у справі, відповідачем сплачено позивачу частково заборгованість у розмірі 31 049 466,46 грн за означений період.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, а також у постановах КГС ВС від 26 липня 2018 року у справі № 910/23359/15, від 18 червня 2019 року у справі № 914/891/16, від 18 липня 2019 року у справі № 916/3147/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 920/240/18, від 18 липня 2023 року у справі № 906/1357/20 та від 16 серпня 2023 року у справі № 910/5571/22 викладено висновки, за змістом яких закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то ця обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Отже, закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 31 049 466,46 грн. підлягає закриттю.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, заборгованість відповідача за спірний період жовтень 2023 року - липень 2024 року становить 33 420 037,95 грн та складається заборгованості за січень 2024 року в розмірі 1 688 790,94 грн, за лютий 2024 року в розмірі 504 472,39 грн, за квітень 2024 року в розмірі 499 919,01 грн, за травень 2024 року в розмірі 16 650 432,36 грн, за червень 2024 року в розмірі 11 754 515,44 грн та липень 2024 року в розмірі 2 321 907,81 грн.
Водночас, доказів наявності у відповідача заборгованості у розмірі 136 845 205,58 грн за означений період на момент звернення з позовом до суду та відкриття провадження у справі матеріали справи не містять, в зв'язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому безпідставними є посилання представника позивача на підписаний між сторонами акт звірки без долучення до матеріалів справи первинних документів, оскільки акт звірки може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, лише за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, і акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Слід зауважити, що стала практика Верховного Суду засвідчує правову позицію про те, що: акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами (Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/9004/13, 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 23.09.2021 у справі №910/866/20).
Щодо заперечень відповідача про настання обставин непереборної сили, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим), доводи позивача та висновку суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов'язання».
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №911/589/21, про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п.5.21 постанови).
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21, де вказано:
- відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
- надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
- невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у справі №922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Відповідно до ст.13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з п. 5.1 Договору обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов'язань за договором.
При настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов'язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства. Потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв'язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події (п. п. 5.2 - п. 5.4 Договору).
Якщо обставини непереборної сили тривають довше трьох місяців, сторони вирішують питання щодо подальшого виконання договору (п. 5.5 Договору).
Суд зазначає, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання з оплати купленої електричної енергії за укладеним Договором саме внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п. 5.4 Договору, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.
Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на те, що сума заборгованості відповідача має бути зменшена на заборгованість позивача в розмірі 6 002 371,70 грн. за небаланс, оскільки по-перше, правовідносини сторін в частині заборгованості позивача перед відповідачем не охоплюються Договором, який є предметом спору, а по-друге, жодних доказів реалізації відповідачем порядку зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем до матеріалів справи не надано.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6 793 037,02 грн. та інфляційні втрати у розмірі 19 274 935,34 грн.
У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункту 4 частини третьої статті 2 ГПК України), зміст якої розкривають положення статті 13 цього Кодексу.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 13 ГПК України).
Заперечуючи проти здійснених позивачем нарахувань, відповідач зазначає, що оскільки вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основної вимоги про стягнення основного боргу та наслідують її долю, яка задоволенню не підлягає з огляду на невиникнення відповідного обов'язку, такі вимоги задоволенню не підлягають. Також, відповідач зазначає, що наведений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат неможливо перевірити на предмет арифметичної правильності, з огляду на ті ж самі допущені позивачем помилки (недоліки), що мають місце з розрахунком суми основного боргу, оскільки позивачем не конкретизовано помісячні зобов'язання, які були порушені відповідачем, без вказівки на суму прострочених зобов'язань у кожному розрахунковому періоді, без зазначення коректного строку нарахування спірних платежів. Відповідач зазначає, що для здійснення нарахування інфляційних втрат позивачем застосовано критерій «мінімальна сума за договором» із наведенням 13 періодів у часі та сумою начебто заборгованості Гарантованого покупця, що ніяким чином не узгоджується з усталеною судовою практикою нарахування відповідних платежів та аналогічно неправильно позивачем здійснено нарахування 3% річних, де за основу нарахувань позивачем використано некоректні (помилкові) вихідні дані, а саме замість врахування помісячних зобов'язань Гарантованого покупця щодо оплати електричної енергії за договором позивач вказав про застосування «фактичної щоденної суми заборгованості», що йде всупереч з ст. 509 ЦК України, договором та Порядком № 641. Відповідач також зазначає, що зважаючи на те, що сторони є учасниками ринку електричної енергії (виробником електричної енергії та гарантованим покупцем), беручи до уваги, що Договір укладений відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», на спірні правовідносини поширюються положення пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП № 332 щодо зупинення нарахування і стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у спірній частині.
Також, відповідачем надано власний контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат.
У зв'язку з викладеною позицією відповідача, щодо того, що на правовідносини сторін поширюються положення пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП № 332 щодо зупинення нарахування і стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Підпунктом 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (доповненим згідно з постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 та визнання такою, що втратила чинність, постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766"), який з 01.07.2024 є пунктом 15, визначено зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії на період воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
Так, у справі № 911/1359/22 предметом касаційного розгляду було питання застосування, зокрема, підпункту 16 пункту 1 Постанови № 332 (з урахуванням внесених змін постановами НКРЕКП від 27.02.2022 № 333 та від 26.04.2022 № 413).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 правову позицію такого змісту:
- Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в преамбулі постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила підстави та мету її прийняття, якою (метою) є, зокрема, забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25.02.2022, ураховуючи протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та яка діє відповідно до Законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (пункти 8.13.29, 8.13.30);
- згідно з пунктом 5 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії"; згідно з підпунктом 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії (пункти 8.13.31, 8.13.32);
- з урахування дії на території України воєнного стану для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії (пункт 8.13.33);
- підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасникам ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" (пункт 8.13.34);
- рішення регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечить нормам ЦК України та ГК України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії; такі рішення регулятора не скасовують встановленої нормами ЦК України та ГК України відповідальності за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії (пункти 8.13.35, 8.13.36);
- норми постанови від 25.02.2022 № 332 (у редакціях від 27.02.2022 № 333 та від 26.04.2022) прийняті регулятором в межах своїх повноважень (пункт 8.13.37);
- отже, регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення (пункт 8.13.43).
Однак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому на них не поширюються приписи Постанови НКРЕКП № 332, у яких передбачено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону № 2019-VIII.
Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача, що зі здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат дійсно неможливо встановити періоди для обрахунку, тобто конкретизовані помісячні періоди, за які здійснюються позивачем розрахунки.
При цьому, судом також враховується, що позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги періодом жовтень 2023 року липень 2024 року та лише в підтвердження обставин за означеним періодом додає акти купівлі-продажу електроенергії, в той час як розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, зокрема жовтні - грудні 2023 року, січні - липні 2024 року затверджений постановами НКРЕКП № 946 від 15.05.2024 (дата оприлюднення - 16.05.2024), № 896 від 08.09.2024 (дата оприлюднення - 10.05.2024), № 2146 від 18.12.2024 (дата оприлюднення - 20.12.2024), № 76 від 21.01.2025 (дата оприлюднення - 23.01.2025), № 193 від 11.02.2025 (дата оприлюднення - 13.02.2025) та № 529 від 08.04.2025 (дата оприлюднення - 10.04.2025), а отже строк оплати за січень-липень 2024 року виник лише під час розгляду справи.
Відтак, дослідивши здійснений відповідачем контррозрахунок, за яким відповідачем помісячно викладено дати оплат та суми оплат, залишок боргу за кожний період, період прострочення з урахуванням виникнення строку оплати після затвердження постанов НКРЕКП та їх оприлюднення, визначений позивачем період нарахування у позовній заяві, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 79 186,21 грн. та інфляційні втрати в розмірі 340 242,55 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 31 049 466,46 грн., та частковим задоволенням позовних вимог в іншій частині, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код: 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Теофіпольська енергетична компанія» (30600, Хмельницька обл., Теофіпольський район, смт Теофіполь, вул. Жовтнева, буд. 122; ідентифікаційний код: 40055521) заборгованість у розмірі 33 420 037 (тридцять три мільйони чотириста двадцять тисяч тридцять сім) грн 95 коп., інфляційні втрати в розмірі 340 242 (триста сорок тисяч двісті сорок дві) грн 55 коп., 3% річних у розмірі 79 186 (сімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят шість) грн 21 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 126 176 (сто двадцять шість тисяч сто сімдесят шість) грн 95 коп.
3. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 31 049 466,46 грн. закрити.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 18.12.2025
Суддя О.А. Грєхова