ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2025Справа № 910/15544/25
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат»
доАнтимонопольного комітету України
провизнання недійсним та скасування розпорядження
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
не викликалися.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування розпорядження.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним та скасування розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України №09/208-р від 02.10.2025 «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» в частині, що стосується позивача.
Разом з позовом Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат» подана заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України №09/208-р від 02.10.2025 «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» в частині початку розгляду справи за ознаками вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною першою статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що полягають в обмеженні обсягів реалізації лікарських засобів та можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, а також доручення збору та аналізу доказів у справі Департаменту досліджень і розслідувань ринків виробничої сфери Антимонопольного комітету України щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат».
Згідно з ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд встановив наступне.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач стверджує, що у разі не зупинення дії спірного розпорядження заявник буде зобов'язаний у стислі строки реагувати на запити та вимоги Антимонопольного комітету України, надавати великий обсяг документів, забезпечувати доступ до приміщень і майна, брати участь у перевірках тощо. Такі дії створюють ризик блокування господарської діяльності заявника, розкриття комерційної таємниці й конфіденційної інформації та можуть мати незворотні наслідки. Застосування Антимонопольним комітетом України таких заходів, як огляд приміщень, опечатування систем електронних комунікацій, арешт або вилучення майна, може фактично зупинити ключові бізнес-процеси заявника: обмежити доступ працівників до електронних ресурсів та інших платформ, унеможливити відпуск лікарських засобів, формування й виконання замовлень.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно з п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заявник просить суд, зокрема, зупинити дію розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України №09/208-р від 02.10.2025 «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».
За змістом ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Як визначено у ч. 2 вказаної статті, при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
За змістом ч. 4 ст. 371 Закону України «Про захист економічної конкуренції» якщо протягом граничних строків розгляду справи, передбачених частинами першою та другою цієї статті, органом Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, справа підлягає закриттю на підставі абзацу сьомого частини першої статті 49 цього Закону.
Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право оскаржувати рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України у порядку, визначеному законом.
Приписами ч. ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:
визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;
визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
накладення штрафу;
блокування цінних паперів;
усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом'якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб'єктів господарювання на конкуренцію;
скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону;
закриття провадження у справі.
Як передбачено ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.
З наведеного вбачається, що рішення органу Антимонопольного комітету України - це офіційний акт, який приймається за результатами розгляду справи та містить відповідні висновки щодо порушення законодавства, зобов'язання усунути порушення, накладення штрафів або інші правові наслідки.
Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.
Тобто, здійснивши системний аналіз наведених вище положень Закону України «Про захист економічної конкуренції», можна прийти до висновку, що суд може зупинити виконання виключно рішення органу Антимонопольного комітету України.
Отже, у суду відсутні правові підстави для зупинення дії розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України №09/208-р від 02.10.2025 «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».
Дії, які заявник просить суд заборонити вчиняти відповідачу є його дискреційними повноваженнями в силу положень Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та Закону України «Про захист економічної конкуренції», а відтак суд не вправі зупиняти дію і виконання спірного розпорядження та забороняти відповідачу здійснювати збір і аналіз матеріалів в антимонопольній справі.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження можуть призвести до незворотних наслідків.
Крім того, суд зазначає, що за змістом ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
В даному випадку, заявник просить суд зупинити дію розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України №09/208-р від 02.10.2025 «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» в частині початку розгляду справи за ознаками вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною першою статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що полягають в обмеженні обсягів реалізації лікарських засобів та можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, а також доручення збору та аналізу доказів у справі Департаменту досліджень і розслідувань ринків виробничої сфери Антимонопольного комітету України щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат».
В той же час, з позовної заяви вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат» просить суд визнати недійсним та скасувати розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України №09/208-р від 02.10.2025 «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» в частині початку розгляду справи за ознаками вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною першою статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що полягають в обмеженні обсягів реалізації лікарських засобів та можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, а також доручення збору та аналізу доказів у справі Департаменту досліджень і розслідувань ринків виробничої сфери Антимонопольного комітету України щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат».
Тобто, вимоги заяви про забезпечення позову за змістом є тотожними вимогам позовної заяви, що не узгоджується з положеннями ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Разом з тим, на переконання суду, обставини, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову.
Відтак, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат» про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Карпат» про вжиття заходів забезпечення позову відмовити повністю.
2. Дана ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.
Суддя В.П. Босий