ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.12.2025Справа № 910/11754/25
Суддя Н.Б. Плотницька, розглянувши справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" (02088, місто Київ, вулиця Борова, будинок 45)
про стягнення 887 840 грн 00 коп.
Представники сторін: не викликались
19.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" про стягнення 887 840 грн 00 коп.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів, у зв'язку з чим позивачем за період з 14.12.2023 по 14.09.2025 нараховано 188 054 грн 74 коп. 3 % річних та 699 786 грн 01 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 відкрито провадження у справі № 910/11754/25, справу визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі, оскільки судом встановлено, що до матеріалів позовної заяви позивачем не додано доказів сплати судового збору у встановлених Законом України "Про судовий збір" порядку та розмірі.
26.09.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 постановлено продовжити розгляд справи № 910/11754/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
06.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
14.10.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
20.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.11.2023 між військовою частиною НОМЕР_1 НГУ (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" (відповідач, виконавець) укладено державний контракт (договір) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення № 18/СПБ.
Відповідно до п. 1 Контракту, Виконавець зобов'язується у 2023 році поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану товари оборонного призначення за кодом 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі- Товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації товарів оборонного призначення, яка є додатком 1 до Контракту і його невід'ємною частиною (далі - Специфікація), а Замовник - оплатити та прийняти Товар.
Відповідно до Додатку № 1 до Контракту (Специфікація) найменування Товару (асортимент): - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автомобіль аеродромний пожежний» АА-12-80 на повнопривідному шасі Renault K, 6x6.2 у кількості 1 шт. вартістю 21 450 000 грн 00 коп. з ПДВ (3 575 000 грн 00 коп.).
Відповідно до п. 5 Контракту, ціна Контракту є договірною та становить 21 450 000 грн (двадцять один мільйон чотириста п'ятдесят тисяч) 00 коп., з урахуванням податку на додану вартість 3 575 000 грн 00 (три мільйони п'ятсот сімдесят п'ять тисяч) коп.
Згідно видаткової накладної № 38 від 11.12.2023 Відповідач передав Позивачеві Товар, загальною вартістю 21 450 000 грн 00 коп. у тому числі ПДВ у розмірі 3 575 000 грн 00 коп., у повному обсязі.
Відповідно до платіжної інструкції від 13.12.2023 № 9123 позивачем на рахунок відповідача перераховано 21 450 000 грн 00 коп., оплату за товар, в тому числі і ПДВ у розмірі 3 575 000 грн (три мільйони п'ятсот сімдесят п'ять тисяч) коп.
Таким чином, товар по контракту оподатковується ПДВ, розмір якого складає 3 575 000 грн 00 коп., та який був сплачений на рахунок Відповідача, що підтверджується вищевказаною платіжною інструкцією.
25.07.2024 Державна податкова служба України надала відповідачу індивідуальну податкову консультацію № 3805/ІПК/99-00-21-03-02-08, в якій зазначено зокрема, що якщо транспортні засоби є транспортними засобами (автомобілями) спеціального призначення і належить до категорії товарів оборонного призначення, визначених такими згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Законом України «Про оборонні закупівлі», та при цьому постачальник має статус виконавця державного контракту (договору), а покупець статус державного замовника, то така операція з постачання на митній території України транспортних засобів, що здійснюється у межах державного контракту (договору), підлягатиме звільненню від оподаткування ПДВ.
Відповідно до підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: 8702-8705 (тільки для автомобілів спеціального призначення, радіолокаційних станцій та причепів до них, що класифікуються у товарній позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, мобільних ремонтних майстерень, які використовуються в оборонних цілях; пасажирських та вантажних автомобілів звичайного типу, що використовуються в оборонних цілях та мають легку броню або обладнані з'ємною бронею).
25.11.2024 позивач звернувся до Міністерства розвитку громад та територій України з листом № 78/1/5-5279 про надання роз'яснення, а саме, до якого призначення відносяться придбані військовою частиною транспортні засоби (пожежні автомобілі типу: «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80, «автоцистерна пожежна» АЦ-7-40, «автоцистерна лісового пожегасіння» АЦЛ-12-80), «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80, «автоцистерни лісового пожежогасіння» АЦЛ-12-80, «автомобіль аеродромний пожежний» АА-12-80).
Міністерство розвитку громад та територій України своїм листом від 28.11.2024 № 14740/18/14-24 перенаправило лист позивача № 78/1/5-5279 до ДП «ДержавтотрансНДІпроект».
04.12.2024 ДП «ДержавтотрансНДІпроект» надано відповідь №1.04-11/5204 в якій зазначено: «Згідно статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»: транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо). Враховуючи вищезазначене пожежні автомобілі типу: «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80, «автоцистерна пожежна» АЦ-7-40, «автоцистерна лісового пожегасіння» АЦЛ-12-80, «автомобіль аеродромний пожежний» АА-12-80 відносяться до спеціальних». Отже, враховуючи, що Замовник та Виконавець є суб'єктами в розумінні Закону № 808 та товар по контракту підпадає під ознаки товару оборонного призначення, на документ сформований в системі «Електронний суд» 19.09.2025 4 якого розповсюджується положення підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, такий товар звільняється від оподаткування податком на додану вартість.
У зв'язку з тим, що товар по контракту звільняється від оподаткування податком на додану вартість, позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Компанія ТІТАЛ» про визнання недійсним пункту 5 державного контракту № 18/СПБ від 15.11.2023 в частині включення до ціни контракту суми ПДВ, що укладений між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» та стягнення безпідставно набутих грошових коштів (сплачене ПДВ) у розмірі 3 575 000 грн 00 коп.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25 позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 НГУ задоволено повністю:
- визнано недійсним пункт 5 державного контракту № 18/СПБ від 15.11.2023 в частині включення до ціни контракту суми податку на додану вартість, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» (02088, місто Київ, вулиця Борова 45, реєстраційний номер 24571799);
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал» (02088, місто Київ, вулиця Борова, 45; реєстраційний номер 24571799) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_2 ) 3 575 000 грн 00 коп. основного боргу та 45 322 грн 40 коп. судового збору.
Рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 21.08.2025.
15.09.2025 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 3 620 322 грн 40 коп. примусово стягнуті з відповідача на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідач безпідставно набув кошти в сумі 3 575 000 грн 00 коп., тобто за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, тобто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та незаконно користувався ними у період з 14.12.2023 (з наступної дати перерахунку суми згідно платіжного доручення від 13.12.2023 № 9123) до 14.09.2025 включно (стягнення даної суми в примусовому порядку платіжна інструкція від 15.09.2025 № 23534), позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу. З урахуванням відповідальності за неповернення безпідставно набутих грошових коштів, сума 3% річних за період з 14.12.2023 по 14.09.2025 становить 188 054 грн 79 коп., а сума інфляційних втрат за період грудень 2023 року - серпень 2025 року становить 699 786 грн. 01 коп.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач зазначає, що позивач сплатив 3 575 000 грн 00 коп. відповідно до умов договору № 18/СПБ від 15.11.2023. Вказаний договір укладався добровільно на узгоджених між сторонами умовах та з дотриманням вимог закону. У зв'язку із визнанням судом окремого пункту договору недійсним із відповідача стягнуто 3 575 000 грн 00 коп. на користь позивача. Саме тому, відповідач вважає, що якщо і застосовувати штрафні санкції, то з моменту набрання сили рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 про визнання пункт 5 державного контракту № 18/СПБ від 15.11.2023 в частині включення до ціни контракту суми податку на додану вартість недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до наступних висновків.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25 позов військової частини НОМЕР_1 НГУ задоволено. Визнано недійсним пункт 5 державного контракту № 18/СПБ від 15.11.2023 в частині включення до ціни контракту суми податку на додану вартість, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 3 575 000 грн 00 коп. основного боргу та 45 322 грн 40 коп. судового збору.
Судом встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25 набрало законної сили 21.08.2025.
Згідно з положеннями статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Отже, з моменту постановлення судового рішення у справі № 910/4507/25, яке набрало законної сили, у відповідача виник обов'язок з його виконання.
Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Вказане узгоджується із сталою правовою позицією щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов'язання за рішенням суду, яка викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
При цьому суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
У справі 910/11754/25 зобов'язання у відповідача виникли не із договірних зобов'язань, а безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття майна (коштів) без достатньої правової підстави.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.03.2020 у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що «дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
15.09.2025 на рахунок Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшли грошові кошти у розмірі 3 620 322 грн 40 коп. на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25.
При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 14.12.2023 по 14.09.2025 у розмірі 188 054 грн 79 коп. та інфляційні за період з грудня 2023 року по серпень 2025 року у розмірі 699 86 грн 01 коп., нараховані на суму заборгованості у розмірі 3 575 000 грн 00 коп., стягнуту рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 по справі №910/4507/25.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Разом з тим, щодо періоду нарахування 3 % річних та інфляційного нарахування від простроченої суми суд зазначає наступне.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Згідно п. 86 правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним, отже зобов'язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, та постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 461/4066/21.
З урахуванням того, що договір № 18/СПБ від 15.11.2023 між військовою частиною НОМЕР_1 НГУ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" на виготовлення та поставку товарів був правомірним до моменту визнання його судом недійсним, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" виник обов'язок з повернення коштів військовій частині НОМЕР_1 НГУ з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25 набрало законної сили 21.08.2025.
15.09.2025 на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 3 620 322 грн 40 коп. на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25.
За результатами здійсненого судом розрахунку за допомогою системи "ЛІГА" з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 439 грн 02 коп. 3% річних за період з 22.08.2025 по 15.09.2025.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал".
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 145, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" (02088, місто Київ, вулиця Борова, будинок 45, ідентифікаційний код 24571799) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 7 439 грн 02 коп. 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 113 (сто тринадцять) грн 26 коп.
3 В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька