номер провадження справи 4/8/24
10.12.2025 Справа № 908/149/24
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Приватного підприємства «МЕРИДІАН», (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 13-А, офіс № 485), представник позивача адвокат Кукурудз Роман Орестович, ( АДРЕСА_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСКЛАДАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «КОБАЛЬТ», (61003, м. Харків, вул. Гамарника, буд. 7/9)
про стягнення 1 260 133,08 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
За участю представників сторін:
від позивача - Кукурудз Р.О., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1158238 від 17.01.2024;
від відповідача - Мазур О.С., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1162263 від 07.02.2024;
19.01.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в системі «Електронний суд» ЄСІТС 18.01.2024, (вх. № 166/08-07/24 від 19.01.2024) Приватного підприємства «МЕРИДІАН», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСКЛАДАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «КОБАЛЬТ», м. Харків про стягнення 663 432,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар з договором поставки № 07/22К від 24.01.2022 та 596 701,08 грн. попередньої плати за непоставлений твар за договором поставки № 09/22К від 25.01.2022, а всього 1 260 133,08 грн. грошових коштів.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2024 справу № 908/149/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/149/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/8/24, підготовче засідання призначено на 20.02.2024.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/149/24 до 23.04.2024, підготовче засідання відкладено на 25.03.2024.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.03.2024 у зв'язку із перебуванням головуючого судді у справ № 908/149/24і Зінченко Н.Г. з 19.03.2024 по 01.04.2024 включно у відпустці підготовче засідання перенесено на 04.04.2024.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 підготовче провадження у справі № 908/149/24 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 23.04.2024.
В судовому засіданні 23.04.2024 оголошувалася перерва до 14.05.2024, про що зазначено в протоколі судового засідання від 23.04.2024.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.05.2024 судом ухвалено повернутися на стадію підготовчого провадження у справі, провадження у справі № 908/149/24 зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах по справі № 908/1162/23 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду і набрання законної сили цим судовим рішенням Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.11.2025 на підставі клопотання Приватного підприємства «МЕРИДІАН» про поновлення провадження у справі № 908/149/24 та з урахуванням прийняття і опублікування повного тексту постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 поновлено провадження у справі № 908/149/24 та призначено підготовче засідання на 10.12.2025.
В судове засідання 10.12.2025 з'явилися представники позивача і відповідача, фіксація судового процесу здійснювалася з використанням системи відеоконференцзв'язку: vkz.court.gov.ua.
Предметом спору у даній справі є вимоги ПП «МЕРИДІАН» до ТОВ «АВТОСКЛАДАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «КОБАЛЬТ» про стягнення 663 432,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар з договором поставки № 07/22К від 24.01.2022 та 596 701,08 грн. попередньої плати за непоставлений твар за договором поставки № 09/22К від 25.01.2022. Позов пред'явлений позивачем з підстав невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки обумовленого договором поставки № 07/22К від 24.01.2022 і договором поставки № 09/22К від 25.01.2022 товару, за який позивачем здійснена попередня оплата у розмірі 663 432,00 грн. і 596 701,08 грн. відповідно. При цьому, за умовами вказаних договорів поставки кінцевим строком поставки товару є 10.04.2022, поставка товару здійснюється на умовах EXW - на склад ПОСТАЧАЛЬНИКА (Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 3) відповідно до міжнародних правил «Інкотермс» в редакції 2010 року.
Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначив, що між сторонами дійсно укладені договір поставки № 07/22К від 24.01.2022, за умовами якого відповідач (Постачальник) зобов'язався передати у власність позивача (Покупця), а Покупець прийняти і оплатити Самоскид АС-3163/1 «КОБАЛЬТ» (товар) загальною вартістю 2 186 800,00 грн., і договір поставки № 09/22К від 25.01.2022, за умовами якого відповідач (Постачальник) зобов'язався передати у власність позивача (Покупця), а Покупець прийняти і оплатити Автопаливозаправник КОТ-8L3P3TA01 KOBALT (товар) загальною вартістю 1 966 842,00 грн. При цьому, відповідач не заперечує факт отримання від позивача попередньої оплати у розмірі 30 % вартості товару в сумі 663 432,00 грн. і 596 701,08 грн. відповідно за вказаними договорами. Відповідно до п. 11 договорів та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичною адресою ПП «МЕРИДІАН» було: 70640, Запорізька область, Пологівський район, с. Тарасівка, вул. Леніна, 111А. У зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України відбулася окупація військами Російської Федерації південної частини Запорозької області, в тому числі Пологівської міської територіальної громади Запорізької області. Відповідно до ч. 2. ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України. Стаття 45 Податкового кодексу України визначає, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється. У зв'язку із цим, до зміни позивачем (покупцем) податкової адреси на підконтрольній Україні території відповідач не міг здійснити господарську операцію (поставку товару) з юридичною особою, місцем реєстрації якої є тимчасово окупована території України. Так само відповідач не повідомляв позивача і не мав об'єктивної можливості це зробити засобами поштового зв'язку про готовність товарів до відвантаження. Лише 05.10.2023 позивач провів державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу в частині зміни місцезнаходження на адресу: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 13-А, офіс № 485. Після цього, претензією від 17.10.2023 позивач повідомив відповідача про зміну юридичної адреси та вимагав повернути суми попередньої оплати за договором поставки № 07/22К від 24.01.2022 і договором поставки № 09/22К від 25.01.2022. У відповідь на претензію ТОВ «АВТОСКЛАДАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «КОБАЛЬТ» повідомило позивача про готовність поставити товар та про необхідність здійснити остаточну оплату за цей товар. Таким чином, відповідач вважає в силу вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» він не міг належним чином і у обумовлені сторонами строки виконати зобов'язання щодо поставки товару, а тому у діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному виконанню зобов'язань за договором поставки № 07/22К від 24.01.2022 і договором поставки № 09/22К від 25.01.2022 перешкоджав факт реєстрації податкової адреси Покупця на тимчасово окупованій території України. З урахуванням викладеного, відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд в позові відмовити.
Під час розгляду справи № 908/149/24 суд дійшов висновку, що для вирішення спору у даній справи є вирішальним питання щодо правової позиції по застосуванню положень статей 13 та 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» стосовно їх застосування до територій, окупованих після 24.02.2024.
У зв'язку із цим, судом зупинялося провадження у справі № 908/149/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах по справі № 908/1162/23 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Розглянувши матеріали справи № 908/149/24 після поновлення провадження у справі (ухвала від 10.11.2025), суд дійшов до висновку про необхідність повторного зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного суду справи № 280/5808/23.
Частинами 5 і 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Пунктом 7 частини 1 статті 228 ГПК України передбачено право суду за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/8358/19 наголосив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Щодо визначення подібності правовідносин Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 233/2021/19 конкретизувала власні правові висновки та правові висновки Верховного Суду України щодо критеріїв встановлення подібності правовідносин, визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом.
Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, стосовно якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність треба також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Згідно з інформації з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень» http://reyestr.court.gov.ua/ 05.11.2025 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду направлено на розгляд Великої Палати справу № 280/5808/23 щодо застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Підстави направлення справи на розгляд Великої Палати зокрема наступні:
«При цьому Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тому, на переконання колегії суддів, немає й підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.
У вищенаведених постановах вказане (маються на увазі постанови КГС в тому числі по справі № 908/1162/23, див. за змістом ухвали) не враховано, а саме, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях.
При цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Так само загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Ця обставина також не була врахована у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23, у якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень.
Слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду у означених вище справах, оскільки вирішувалося питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень. Спільним для цих справ є також правова природа спору, що пов'язана з визначенням умов, за яких факт окупації може бути підставою для застосування економічних обмежень, установлених зазначеними статтями Закону, а відтак - і з необхідністю наявності офіційного рішення Кабінету Міністрів України як передумови для поширення дії обмежень на відповідну територію.
Зазначеними постановами фактично ототожнено сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 13-
1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Водночас законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час постановлення ухвали) в умовах воєнного стану передбачає обов'язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення означених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає доводи Позивача достатніми для задоволення відповідного клопотання та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування вищевказаних норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 7 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 908/1162/23 та від 3 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23».
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку. (п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України)
Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено завдання господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов'язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Враховуючи викладене, з огляду на предмет спору у справі № 908/149/24, суд вважає наявними підстави для зупинення з власної ініціативи провадження у справі № 908/149/24 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 і набрання законної сили цим судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду.
Про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі № 908/149/24, учасники справи повинні повідомити суд.
Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229, ст., ст. 234, 235 ГПК України, суд
1. Провадження у справі № 908/149/24 зупинити до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 і набрання законної сили цим судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
3. Копію даної ухвали направити сторонам у справі.
Повний текст ухвали складено 18.12.2025.
Інформацію по справі можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою: http://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/.
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46.
«Гаряча» телефонна лінія суду функціонує за номером (061) 764-89-30.
Суддя Н.Г.Зінченко
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 261 цього Кодексу.