вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
18 грудня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1245/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
Розглянувши матеріали справи
за позовом Чернівецького медичного фахового коледжу, м. Чернівці
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про зобов'язання повернути майно
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Чернівецький медичний фаховий коледж звернувся до Господарського суду Закарпатської з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» у якій просить суд зобов'язати відповідача повернути майно, а саме: бензин об'ємом 700 літрів. Позовні вимоги обґрунтовані невиконання відповідачем умов Договору поставки від 27.06.2024 №СК5-208.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1245/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05 листопада 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, а також встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 05.11.2025 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 06.11.2025 року.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з передачі товару (бензину А-92) за Договором поставки №СК5/208 від 27.06.2024 та на підставі отриманих скретч-карток на відпуск товару на АЗС, у зв'язку з чим, за позицією позивача відповідач зобов'язаний поставити позивачу 700 літрів бензину А-92, про що подано цей позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
27 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», як Постачальником та Чернівецьким медичним фаховим коледжем, як Покупцем, укладено Договір поставки № СК5/208 (надалі - Договір), за умовами п.п. 1.1.-1.5. якого Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність товар - ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти: Бензин А-92, в кількості літрів згідно накладних на товар, а Покупець, в свою чергу, зобов'язується сплатити і прийняти вказаний Товар. Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
За умовами п. 2.1. Договору товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Пунктами 3.1., 3.2. Договору визначено, що ціна 1 літра товару згідно накладних на товар. Загальна сума договору - 53 500,00 грн (з ПДВ).
Строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобіля Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки (п.п. 5.1., 5.2.1. Договору).
Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити Постачальника (п. 4.2. Договору).
Положеннями п. 4.1. Договору визначено умови оплати - в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літра товару вказується у рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня їх виписки.
Згідно з п.п. 10.1., 10.2. Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками і діє до 31.12.2024 року.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору Постачальником, згідно з видатковими накладними №0005/0001188 від 27.06.2024, №0005/0001189 від 27.06.2024, Специфікаціями до означених видаткових накладних передано, а Покупцем прийнято зазначений в накладних товар (бензин А-92 у формі скретч-карток на його відпуск на АЗС номіналом 20 літрів у кількості 40 одиниць та номіналом 10 літрів у кількості 20 одиниць, загальним обсягом 1000 літрів) на суму 53 500,00 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями зазначених видаткових накладних, Специфікацій та не заперечено відповідачем у справі.
Наданими суду платіжними інструкціями №314 від 01.07.2024 (на суму 26 750,00 грн) та №313 від 01.07.2024 (на суму 26 750,00 грн) підтверджується оплата Покупцем отриманого від Постачальника за Договором товару в загальній сумі 53 500,00 грн.
За твердженням позивача, відповідачем не в повній мірі виконано зобов'язання з передачі отриманого за Договором № СК5/208 від 27.06.2024 товару (бензину А-92) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії скретч-карток, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання Чернівецьким медичним фаховим коледжем відповідно до отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток бензину А-92 обсягом 300 літрів на суму 16 050,00 грн, станом на 31.10.2025 (дата оформлення позовної заяви) у Постачальника залишається неприпиненим зобов'язання з передачі Замовнику ще 700 літрів бензину А-92 вартістю 37 450,00 грн, з вимогами про примусове виконання обов'язку щодо поставки яких подано цей позов до Господарського суду.
Надіслані 18.02.2025 та 07.03.2025 на адресу відповідача листи-претензії від 17.02.2025 за №58/011 та без номеру і дати (фіскальні чеки від 18.02.2025, 07.03.2025) з вимогою роз'яснити причини невиконання зобов'язання та повернути кошти за непогашені скретч-картки в сумі 37 450,00 грн, - залишені ТОВ «Волинь НП» без відповіді та задоволення.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (тут і надалі - ГК України в редакції на час існування спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 662 ЦК України) визначено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 669 ЦК України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Частиною 1 ст. 670 ЦК України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із таких способів є примусове виконання обов'язку в натурі.
З огляду на наведене, суд констатує, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).
Таким чином, статтями 663, 670, 693 ЦК України передбачено право покупця за умови прострочення виконання зобов'язання з постачання Товару вимагати на власний розсуд передання оплаченого товару або вимагати повернення передоплати від продавця.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідачем у справі не надав суду жодного доказу фактичної поставки оплаченого позивачем відповідно до платіжних інструкцій №314 від 01.07.2024 та №313 від 01.07.2024 товару за Договором в повному обсязі (1000 літрів бензину А-92), у зв'язку з чим правомірними та такими, що базуються на приписах ст.ст. 663, 670, 693 ЦК України є вимоги позивача, як Покупця про зобов'язання відповідача, як Постачальника передати оплачений коледжем товар в повному обсязі.
За таких обставин, загальний обсяг оплаченого позивачем та непоставленого відповідачем товару становить 700 літрів бензину А-92, що не спростовано відповідачем, як і не подано ТОВ «Волинь НП» суду доказів поставки бензину А-92 за Договором в повному обсязі, а відтак позовні вимоги про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» виконати в натурі умови Договору поставки від 27.06.2024 року № СК5/208, а саме поставити товар (бензин А-92) Чернівецькому медичному фаховому коледжу в кількості 700 літрів на загальну суму 37 450,00 грн підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) виконати в натурі умови Договору поставки від 27.06.2024 року № СК5/208, а саме поставити Чернівецькому медичному фаховому коледжу (58001, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд. 60, код ЄДРПОУ 02010994) товар (бензин А-92) в кількості 700 (сімсот) літрів на загальну суму 37 450,00 грн (тридцять сім тисяч чотириста п'ятдесят гривень 00 копійок).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Чернівецького медичного фахового коледжу (58001, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд. 60, код ЄДРПОУ 02010994) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 18 грудня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.