14.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5613/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.
при секретарі судового засідання Карпенко А.С.
Представники сторін:
від позивача: Сидляревич Ілля Вадимович (в залі суду) - від Військової частини НОМЕР_1 - витяг з ЄДР
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 (суддя Панна С.П. Повний текст рішення складено 20.02.2025р.) у справі №904/5613/24
за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2
до фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3
про стягнення 1 826 200,00грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просила суд стягнути 1 826 200,00грн. штрафу за договорами поставки №13 від 19.02.2024. та №16 від 19.02.2024.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 року у справі № 904/5613/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем були здійснені оплати за договорами поставки №13 та №16 від 19.02.2024, однак грошові кошти не були зараховані на рахунок відповідача та повернулися на рахунок позивача, що підтверджується матеріалами справи. Поставлений за цими договорами товар було повернуто відповідачу у повному обсязі, після чого сторони уклали додаткові угоди №13/1 та №16/1 від 05.03.2024 про розірвання договорів і припинення взаємних прав та обов'язків.
Таким чином, встановивши те, що сплачені позивачем гроші повернулись на його рахунок, що підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про стягнення 1 826 200,00грн у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача відповідачем на момент відкриття провадження у справі.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з зазначеним рішенням, через систему “Електронний суд», Військова частина НОМЕР_1 , звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить поновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 по справі № 904/5613/24. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду, та відкрити апеляційне провадження у справі. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 року у справі № 904/5613/24 - скасувати, та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДПРОУ НОМЕР_2 , розрахунковий рахунок UA588201720343170001000003217 в Державній казначейській службі України в м. Києві, МФО 820172) штраф (штрафні санкції) в розмірі 1 826 200,00 грн. (один мільйон вісімсот двадцять шість тисяча двісті гривень 00 копійок). Стягнути з відповідача ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДПРОУ НОМЕР_2 , розрахунковий рахунок UA588201720343170001000003217 в Державній казначейській службі України в м. Києві, МФО 820172) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 32 871, 50 грн.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Суд першої інстанції неправомірно не застосував положення ст. 231 Господарського кодексу України, якими прямо передбачено обов'язкове стягнення штрафу у розмірі 20 % вартості неякісного товару, якщо зобов'язання фінансуються за рахунок Державного бюджету.
Товар за договорами № 13 та № 16 був визнаний сторонами неналежної якості, що підтверджено додатковими угодами та поверненням товару у повному обсязі. Отже, нарахування штрафних санкцій є обов'язковим.
Суд не взяв до уваги факт повернення всього товару як неякісного; відсутність будь-яких документів від відповідача щодо «фінансового моніторингу»; аудиторські матеріали МОУ, які підтверджують недоотримання фінансових ресурсів на 1 826 200 грн.
Судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, відповідно до якого припинення підприємницької діяльності ФОП не припиняє його зобов'язань, а фізична особа відповідає всім своїм майном за укладеними договорами.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що згідно з ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 у справі №904/5613/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 14.10.2025 об 10:30 годин.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, будь-яких клопотань з цього приводу суду не надав. Про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином за адресою вказаною в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якої ухвала про відкриття апеляційного провадження повернулась до суду з відміткою пошти: «за закінченням терміну зберігання».
Системний аналіз статті 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 99-2, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (зазначена правова позиція є сталою у господарському процесі та викладена у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19 та від 01.03.2023 у справі № 910/18543/21, від 13.06.2023 у справі №911/2735/21, від 19.03.2025 у справі №905/573/24).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 24.04.2021 у справі №910/11849/20, від 07.09.2022 у справі №910/10569/21, від 13.06.2023 у справі №911/2735/21).
На офіційному веб-сайті Центрального апеляційного господарського суду 01.04.2025 оприлюднено повідомлення про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 у справі №904/5613/24, а також про дату, час та місце судового засідання.
Відтак, колегія суддів констатує, що відповідач належним чином повідомлений про судове засідання, правом участі у якому не скористався.
Явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася.
Даних щодо оголошення повітряної тривоги, згідно мапи повітряних тривог на час розгляду справи немає, в зв'язку із чим, колегія суддів доходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
14.10.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Між військовою частиною НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та ФОП Степановим Євгенієм Олександровичем (ІПН НОМЕР_3 ) було укладено договір поставки №13 від 19 лютого 2024 року на постачання сітки гладкої 100*100*6 (2х4) у кількості 29 500,00м2.
Пунктом 1.1 у відповідності до цього Договору Постачальник приймає на себе зобов'язання поставити сітка гладка для улаштування фортифікаційного обладнання оборонних рубежів ДК21:2015:44310000-6 «Вироби з дроту (далі по тексту разом-«Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти поставлений Товару і оплатити його в терміни і на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до пункту 2.2. загальна вартість договору на момент щодо його укладення 5 605 000,00 грн. (п'ять мільйонів шістсот п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Відповідно до видаткової накладної від 20.02.2024р. №1 було здійснено оплату за поставлений товар відповідно до платіжної інструкції від 20.02.2024 №3 на суму 5 605 000,00 грн, однак кошти не було зараховано на розрахунковий рахунок Відповідача у зв'язку з не проведенням операції банком отримувача (відповідача) АТ «Універсал банк».
У зв'язку з зазначеним 05.03.2024 укладено додаткову угоду №13/1 та розірвано договір у зв'язку з постачанням товару, який не відповідає заявленій якості, що є предметом договору.
Відповідно до накладної повернення постачальнику №1 від 05.03.2024 відповідачу було повернуто товар у повному обсязі, а саме сітки гладкої 100*100*6(2х4) у кількості 29 500,00м2.
Між військовою частиною НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та ФОП Степановим Євгенієм Олександровичем (ІПН НОМЕР_3 ) було укладено договір поставки №16 від 19 лютого 2024 року на постачання дроту (ГОСТ т/о (ф4мм вага-1т)) у кількості 86,00т.
Згідно з пунктом 1.1. у відповідності до цього Договору Постачальник приймає на себе зобов'язання поставити дріт для улаштування фортифікаційного обладнання оборонних рубежів ДК21:2015:44310000-6 «Вироби з дроту (далі по тексту разом - «Товар»), а Покупець зобов'язаний прийняти поставлений Товару і оплатити його в терміни і на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до пункту 2.2 загальна вартість договору на моменту щодо його укладення 3 526 000,00грн. (три мільйони п'ятсот двадцять шість тисяч гривень 00 копійок).
Відповідно до видаткової накладної від 20.02.2024 №3 було здійснено оплату за поставлений товар відповідно до платіжної інструкції від 20.02.2024 №6 на суму 3 526 000,00грн., однак кошти не було зараховано на розрахунковий рахунок Відповідача у зв'язку з не проведенням операції банком отримувача (відповідача) АТ «Універсал банк».
Відповідно до платіжної інструкції від 20.02.2024 № 6 після штампу «ОПЛАЧЕНО», підписів та печаток військової частини НОМЕР_1 зазначено, що «повернуто надавачем платіжних послуг отримувача: 28.02.2024 14:22 RR04», також, повернення коштів на розрахунковий рахунок позивача підтверджується випискою з рахунку від 28.02.2024.
У зв'язку з зазначеним 05.03.2024 укладено додаткову угоду № 16/1 та розірвано договір у зв'язку з постачанням товару, який не відповідає заявленій якості, що є предметом договору.
Відповідно до накладної повернення постачальнику № 2 від 05.03.2024 відповідачу було повернуто товар у повному обсязі, а саме дріт (ГОСТ т/о (ф4мм вага-1т)) у кількості 86,00 т.
Згідно з пунктом 4.1 договорів покупець до моменту відвантаження Товару направляє Постачальнику засобами факсимільного чи електронного зв'язку довіреність (обидві сторони). До отримання копії довіреності Постачальник має право не відвантажувати (постачати) Продукцію.
Відповідно до пункту 5.1 договорів сторони зобов'язуються виконати в повному обсязі всі свої зобов'язання, передбачені в інших статтях цього Договору.
Пунктом 6.1 розділу 6 договорів «Відповідальність сторін» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором.
Відповідно до пункту 7.1 розділу 7 договорів всі суперечки і розбіжності, що виникають в ході виконання цього Договору, вирішуються Сторонами шляхом переговорів. Під «переговорами» Сторони не мають на увазі обов'язковість досудового врегулювання спорів. Досудове врегулювання спорів є обов'язковим для Сторін.
Терміном дії Договору є час, протягом якого Сторони будуть здійснювати свої права і виконувати свої зобов'язання відповідно до цього Договору (п.9.1. Договорів).
Відповідно до пунктів 9.2. Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до завершення воєнного стану.
Позивач зазначив, що на виконання вимог статті ст. 222 Господарського кодексу України 08.09.2024 на адресу Відповідача було направлено претензії про стягнення штрафних санкцій за вихідним №9/91-983 на суму 1 121 000,00 грн по договору №13 від 19 лютого 2024 року та №9/91-981 про стягнення штрафних санкцій на суму 705 200,00 грн по договору №16 від 19 лютого 2024 року.
Як встановлено матеріалами справи, відповідно до отриманої відповіді від 10.09.2024 (вхідний № 1819/9-91 від 25.09.2024) відповідач підтверджує факт укладення договорів, поставки товару в повному обсязі згідно умов договору. Однак, відповідач зазначає, що при оплаті за поставлений товар кошти банком отримувача (відповідача) АТ «Універсал банк» були повернуті позивачу у зв'язку з непройденим фінансового контролю. Відповідач жодним чином не підтверджує зазначене твердження відповідними документами, причин повернення коштів позивачу невідомо.
Також, у відповіді зазначено, що при підписанні додаткової угоди було допущено технічну помилку, що товар не відповідає якості, замість того, що не пройшов фінансовий моніторинг в банку АТ «Універсал банк», та розірваний за згодою сторін, внести зміни до договору для виправлення допущеної помилки на сьогоднішній день неможливо оскільки ФОП Степанов Євгеній Олександрович припинило свою діяльність.
Підстав для розірвання укладеного договору у зв'язку з непроходженням контрагента фінансового моніторингу не урегульовано ні умовами договорів від 19.02.2024 №13 та від 19.02.2024 № 16, ні жодними іншими нормативно-правовими актами.
Позивач зазначає, що на даний час заборгованість відповідача складає 1 826 200,00грн., які просить стягнути з відповідача.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між військовою частиною НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та ФОП Степановим Євгенієм Олександровичем (ІПН НОМЕР_3 ) було укладено договір поставки №13 від 19 лютого 2024 року на постачання сітки гладкої 100*100*6 (2х4) у кількості 29 500,00м2 та договір поставки №16 від 19 лютого 2024 року на постачання дроту (ГОСТ т/о (ф4мм вага-1т)) у кількості 86,00т.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 Цивільного кодексу України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
У частині дев'ятій статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Як було встановлено судовою колегією на момент підписання Договорів Відповідач перебував у статусі Фізичної особи підприємця, проте він припинив свою підприємницьку діяльність ще 31.03.2024, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Апеляційний господарський суд, дослідивши обставини справи, зокрема суб'єктний склад учасників та правову природу правовідносин, що виникли між сторонами на підставі укладених господарських договорів, дійшов висновку, що припинення підприємницької діяльності фізичною особою та втрата нею статусу фізичної особи - підприємця не є підставою для припинення зобов'язань, взятих на себе за такими договорами. Зобов'язання, що виникли у межах господарської діяльності, продовжують існувати і підлягають виконанню відповідно до умов договору та норм чинного законодавства, незалежно від зміни статусу суб'єкта.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою укладені між сторонами правочини є договорами поставки.
Приписами ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Положеннями статті 230 Господарського кодексу України, чинного на момент дії правовідносин сторін та ухвалення судом першої інстанції рішення, також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин, правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня штраф).
Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно із абзацом 2 частини 2 статті 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг).
Застосування до боржника, що порушив господарське зобов'язання, санкцій у вигляді штрафу, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе при сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоч би одна сторона є суб'єктом господарювання, що відноситься до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з порушенням умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), з вартості яких і розраховується в процентному відношенні розмір штрафу.
05.03.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №13/1 та розірвано договір № 13 від 19.02.2024 у зв'язку з постачанням товару, який не відповідає заявленій якості, що є предметом договору. З аналогічних причин 05.03.2024 укладено додаткову угоду № 16/1 та розірвано договір № 16 від 19.02.2024 у зв'язку з постачанням товару, який не відповідає заявленій якості, що є предметом договору.
Апеляційний господарський суд зауважує, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Оцінюючи сукупність доказів відповідно до стандарту «вірогідності доказів», визначеного статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, перевага доказів підтверджує саме факт поставки товару неналежної якості та взаємне погодження сторонами цієї обставини під час розірвання договорів. Додаткові угоди №13/1 та №16/1 підписані сторонами добровільно, містять пряму вказівку на поставку товару, який не відповідає заявленим вимогам щодо якості, і є належними та допустимими доказами на підтвердження відповідної підстави розірвання договорів.
Посилання відповідача у відповіді на претензії (а.с. 17, Т. 1) на наявність «технічної помилки» при зазначенні причини розірвання договорів у додаткових угодах жодним чином не підтверджене доказами, що суперечить вимогам статей 13, 74 та 79 ГПК України. Відповідач не надав жодного документального підтвердження факту непроходження фінансового моніторингу в АТ «Універсал Банк», не надав доказів будь-яких дій банку, які перешкоджали проведенню розрахунків, а також не обґрунтував, яким чином зазначена обставина могла вплинути на якість поставленого товару. Отже, суперечливі твердження відповідача не можуть спростувати встановлений сторонами факт постачання товару неналежної якості та його повернення у повному обсязі.
Поставка товару неналежної якості підтверджується підписаними сторонами додатковими угодами та не була спростована жодною зі сторін. Відповідач також не надав жодних доказів, які б підтверджували належну якість поставленого товару, тоді як сторони офіційно погодили причину розірвання - поставку товару неналежної якості, що прямо зафіксовано у підписаних додаткових угодах.
Колегія суддів також наголошує, що повернення коштів на рахунок позивача у зв'язку з непроведенням банківської операції не звільняє постачальника від відповідальності за належне виконання обов'язку щодо поставки товару відповідної якості. Норми Цивільного та Господарського кодексів України не пов'язують якість товару з фактом проведення чи непроведення банком платежу. Факт повернення коштів у зв'язку з банківськими операціями не має жодного відношення до відповідальності відповідача за постачання товару неналежної якості. Оскільки відповідно до умов додаткових угод сторони підтвердили порушення постачальником своїх договірних обов'язків, у позивача виникло право на застосування встановлених законом штрафних санкцій у розмірі 1 826 200,00 грн. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань у частині забезпечення належної якості товару є самостійною та достатньою підставою для стягнення зазначених санкцій.
Певіривши розрахунок позивача, колегія суддів дійшла висновку, що він є правомірним, обґрунтованим, арифметично правильним, відповідає вимогам чинного законодавства.
Підсумовуючи колегія суддів виснує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій, передбачених імперативними нормами законодавства, що регулюють відповідальність суб'єктів господарювання за поставку товарів неналежної якості. Сукупність встановлених обставин та наданих доказів свідчить, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відтак, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, а саме: «…Пунктом 6.1 розділу 6 договору “Відповідальність сторін» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором.
Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг).
Відповідно сума договору № 13 від 19 лютого 2024 року - 5 605 000,00 грн.
Розрахунок 20 %:
5 605 000,00 * 20 / 100 = 1 121 000,00грн. (один мільйон сто двадцять одна тисяча гривень 00 копійок).
Відповідно сума договору № 16 від 19 лютого 2024 року - 3 526 000,00 грн. Розрахунок 20 %:
3 526 000,00 * 20 / 100 = 705 200,00грн. (сімсот п'ять тисяч двісті гривень 00 копійок).
Загальна сума стягнення 1 826 200,00 грн. (один мільйон вісімсот двадцять шість тисяча двісті гривень 00 копійок).
Відповідно до пункту 1 статті 42 Господарського кодексу України - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Фізична особа - підприємець- фізична особа, яка реалізує здатність до праці шляхом самостійної, на власний ризик, діяльності з метою отримання прибутку.
Фізична особа - підприємець є суб'єктом господарювання з моменту державної реєстрації, яка несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, в тому числі і майном, набутим не у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності.
У постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: “у разі припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном». Тобто ВП ВС погодилась, що статус фізичної особи - підприємця тимчасовий на відміну від статусу суб'єкта права власності.
Відповідно до отриманої відповіді від 10.09.2024 (вхідний № 1819/9-91 від 25.09.2024) відповідач підтверджує факт укладення договорів, поставки товару в повному обсязі згідно умов договору.
Однак, відповідач зазначає, що при оплаті за поставлений товар кошти банком отримувача (відповідача) АТ “Універсал банк» були повернуті позивачу у зв'язку з непройденим фінансового контролю. Відповідач жодним чином не підтверджує зазначене твердження відповідними документами, причин повернення коштів позивачу невідомо.
Також, у відповіді зазначено, що при підписанні додаткової угоди було допущено технічну помилку, що товар не відповідає якості , замість того, що не пройшов фінансовий моніторинг в банку АТ “Універсал банк», та розірваний за згодою сторін, внести зміни до договору для виправлення допущеної помилки на сьогоднішній день неможливо оскільки ФОП Степанов Євгеній Олександрович припинило свою діяльність.
Підстав для розірвання укладеного договору у зв'язку з непроходженням контрагента фінансового моніторингу не урегульовано ні умовами договорів від 19.02.2024 № 13 та від 19.02.2024 № 16, ні жодними іншими чинними нормативно- правовими актами…» знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Відповідно до п.п.1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 у справі №904/5613/24 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на нього, відповідно, підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 32 871,50 грн. покладаються на Степанова Євгенія Олександровича.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 у справі №904/5613/24 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 у справі №904/5613/24 - скасувати.
Прийняти нове рішення:
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДПРОУ НОМЕР_2 ) штраф (штрафні санкції) в розмірі 1 826 200,00 грн. (один мільйон вісімсот двадцять шість тисяча двісті гривень 00 копійок), понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 21914,40 грн. за подання позовної заяви та 32 871,50 грн. за подання апеляційної скарги.
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено 18.12.2025
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв