ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 грудня 2025 року Справа № 918/934/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Соколовська О.В.
за участю представників:
позивача - Харламов Р.В.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" про забезпечення позову
у справі №918/934/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія"
до Дочірнього підприємства "АВІКОМ РІВНЕ"
про стягнення заборгованості за договором поставки
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025 у справі №918/934/25 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" про забезпечення позову у справі №918/934/25 відмовлено.
Вказана ухвала мотивована тим, що заявлені заходи забезпечення та обставини, наведені заявником на підтвердження необхідності вжиття таких заходів, не відповідають критеріям обґрунтованості. Місцевий господарський суд, керуючись принципами розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін, та запобігаючи порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, виснував, що у даному випадку підстави для задоволення поданої заяви про забезпечення позову відсутні.
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" звернулося до суду із апеляційною скаргою через систему Електронний суд, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025 про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" про забезпечення позову у справі № 918/934/25. Ухвалити нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" про забезпечення позову у справі № 918/934/25 задовольнити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- суд першої інстанції невірно дійшов висновку про відсутність доказів, які підтверджують необхідність застосування заходів забезпечення позову, оскільки матеріали справи містять відомості про підтвердні дані;
- суд не врахував обставини існування обтяжень ДП "Авіком Рівне" у вигляді застави рухомого майна та ухилення ним від виконання зобов'язань;
- судом залишено поза увагою, що з аналізу єдиного реєстру судових рішень з'ясовано, що в провадженні судів відповідної юрисдикції знаходяться справи щодо аналогічних предмета та підстав позову;
- суд першої інстанції формально послався на положення ст. ст. 136 137 ГПК України, але фактично не надав оцінки доводам заявника та доказам, що додані до матеріалів справи, тим самим нівелювавши мету інституту забезпечення позову;
- судом першої інстанції не враховані основні підстави для застосування заходів забезпечення позову (ефективності захисту прав позивача) та можливості застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, як при майновому, так і при немайновому спорі;
- суд не врахував усталену практику Верховного Суду, зокрема правові висновки Великої Палати, які підтверджують, що забезпечення позову застосовується з метою гарантування ефективного захисту прав позивача, а невжиття заходів у вигляді арешту майна може призвести до ініціювання нових спорів та унеможливити реальне виконання рішення суду;
- судом першої інстанції було проігноровано та не взято до уваги те, що самим відповідачем не заперечувались обставини, викладені у заяві позивача, тобто, власне сам відповідач підтвердив наявність усіх достатніх умов для вжиття заходів забезпечення;
- накладення арешту на грошові кошти в межах позовних вимог 17 462 053,86 грн, а також на майно, що належать Дочірньому підприємству "Авіком Рівне" прямо кореспондує вимозі, заявленій у позовній заяві, та є співмірним предмету спору і необхідний для збереження ефективності судового захисту
11.11.2025 матеріали оскарження ухвали у справі №918/934/25 надійшли до суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025 у справі №918/934/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на "09" грудня 2025 р. об 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №3. Запропоновано учасникам справи у строк до 02.12.2025 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на "16" грудня 2025 р. об 10:30 год.
В судовому засіданні у режимі відеоконференції представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги.
В судове засідання представник відповідача не з'явився. Водночас, свою позицію представник відповідача висловив у судовому засіданні 09.12.2025, доводи апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025 у справі №918/934/25 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025 у справі №918/934/25 - без змін
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали суду, зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 0.10.2025 до Господарського суду Рівненської області надійшов позов ТОВ "Західна паливно-енергетична компанія" до ДП "АВІКОМ РІВНЕ" про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №30/04/2024/Р від 30.04.2024.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами існують господарські правовідносини на підставі Договору поставки нафтопродуктів №30/04/2024/Р від 30.04.2024 року; у ході виконання договірних зобов'язань відповідач, в порушення умов спірного договору, допускав систематичне прострочення оплати поставленого товару, у зв'язку чим утворилась заборгованість в сумі 17 462 053,86 грн, з яких: 13 378 496,80 грн - основний борг, 409 052,12 грн - пеня, 329 880,74 грн - 25% річних, 3 344 624,20 грн - 25% штрафу.
Судом першої інстанції 13.10.2025 відкрито провадження у справі.
В подальшому, 14.10.2025 до суду надійшла заява ТОВ "Західна паливно-енергетична компанія" про забезпечення позову, у якій заявник просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти в сумі 17 462 053,86 грн, а також на майно, що належать ДП "Авіком Рівне".
В обґрунтування заявник вказує, що:
- у відповідача постійно була наявна заборгованість, тоді як часткові надходження грошових коштів на банківський рахунок від ДП "Авіком Рівне" зараховувались в якості оплати за попередні партії замовленого та поставленого товару, оплата за які була прострочена покупцем.
- товариство намагалося стягнути з відповідача суму заборгованості шляхом проведення переговорів;
- з аналізу єдиного реєстру судових рішень з'ясовано, що в провадженні судів відповідної юрисдикції знаходяться справи щодо аналогічних предмета та підстав позову;
- ДП "Авіком Рівне" має обтяження на рухоме майно, - податкова застава, згідно акту опису майна № 2715 від 08.09.2025, опис майна поширюється на все майно та майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі та інші приватні обтяження у вигляді застави рухомого майна, обтяжувачами виступають АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПАТ "Укргазбанк".
Заявник вважає, що вищевказане свідчить про фінансову нестабільність, нерентабельність та не ліквідність фінансово-господарської діяльності ДП "Авіком Рівне", що складає реальний ризик відчуження майна (фіктивний продаж, дарування, міни, ренти, відмови на користь громади/держави) третім особам, що в подальшому може призвести до невиконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Як вже зазначалося, ухвалою суду першої інстанції відмовлено у задоволенні вказаної заяви про забезпечення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
ТОВ "Західна паливно-енергетична компанія" у заяві про забезпечення позову просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти в сумі 17 462 053,86 грн, а також на майно, що належать ДП "Авіком Рівне", оскільки забезпечення позову є необхідним з огляду на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.
При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі № 344/14718/20).
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватися до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватися для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України, відповідно до якого під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Як зазначено вище, в поданій заяві про забезпечення позову заявник вказує на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Разом з тим, матеріли поданої заяви не містять доказів про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Заявник також не надав жодних доказів на підтвердження власних тверджень про ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань, а наведені заявником твердження є припущеннями.
Водночас, заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на самих лише припущеннях заявника, а звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
Отже, положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Однак, позивач не навів жодного обґрунтування, із посиланням на відповідні докази, щодо зміни будь-яких обставин, які зумовлюють необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Отже, у суду відсутні підстави для висновку, що невжиття забезпечення позову може спричинити утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у даній справі в разі невжиття таких заходів, оскільки заявник не обґрунтував необхідність вжиття обраних останнім заходів та не надав на підтвердження своєї позиції належних та допустимими доказів щодо наявності фактичних обставин, з якими процесуальний закон пов'язує застосування забезпечення позову. Також, заявником не наведено обставин з посиланням на докази, які б свідчили про вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що твердження заявника щодо потенційної можливості настання в майбутньому негативних наслідків, з посиланням на нестабільне та незадовільне фінансове становище господарської діяльності відповідача, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів, які б свідчили про таке фінансове становище чи вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, - не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Також судом враховано, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень, на відомості з якого посилається заявник, не вбачається наявності значної кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником. Більше того, у справі №918/150/25, за результатами розгляду якої з ДП "Авіком Рівне" стягнуто на користь ТОВ "АТ ЕНЕРГО ТРЕЙД" 550 941,39 грн (рішення від 13.05.2025), боржник, у ході розгляду, сплатив основний борг у розмірі 2 172 448,00 грн, а спір стосувався виключно стягнення штрафних санкцій. Натомість, така поведінка боржника підтверджує його намагання виконати свої зобов'язання у найкоротші терміни.
Крім того, наявність обтяження рухомого майна боржника не є свідченням того, що у майбутньому саме це утруднить виконання судового рішення.
З огляду на викладене, заява про забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження того, що невжиття забезпечення позову може спричинити утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у даній справі в разі невжиття таких заходів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025 у справі №918/934/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" - без задоволення.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливно-енергетична компанія" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025 у справі №918/934/25 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.10.2025 у справі №918/934/25 - без змін.
2. Матеріали оскарження ухвали у справі №918/934/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "18" грудня 2025 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Крейбух О.Г.