вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" грудня 2025 р. Справа№ 925/617/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар судового засідання: Місюк О.П.
за участю представників:
позивача - Бочала В.М.;
відповідача 1 - Анісімова О.О.;
відповідача 2 - не з'явилися;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2022
у справі №925/617/21 (суддя - Довгань К.І.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Бочала В'ячеслава Михайловича
до: 1. Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про визнання протиправними дій, стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити дії
У травні 2021 року Фізична особа-підприємець Бочал В.М. звернувся з позовом до Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про:
- визнання протиправними дій відповідача під час виконання постанови ВПНОМЕР_2 від 13.02.2019 по виселенню позивача з приміщення магазину площею 237,5 кв.м;
- стягнення грошових коштів у якості відшкодування матеріальних збитків (шкоди), заподіяних противоправними діями, в сумі 507614,34 грн;
- стягнення грошових коштів у якості відшкодування заподіяної шкоди (недоотриманого доходу) у зв'язку з невиконанням договірних відносин в сумі 230769 грн;
- стягнення грошових коштів за надання правничої допомоги адвокатом Чепурним В.П. в сумі 34833 грн;
- стягнення грошових коштів у якості відшкодування моральної шкоди в сумі 750000 грн з урахуванням 183000 грн витрат на лікування, реабілітацію та 350000 грн недоотриманого доходу;
- зобов'язання повернути та забезпечити доступ до приміщення теплогенераторної площею 16,5 кв.м, що розміщено в ряду М-І за адресою: м. Черкаси, вул. Ярославська 7;
- зобов'язання повернути всі особисті речі, відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019, які передані на зберігання.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 відкрито провадження у справі №925/617/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 (повне рішення складено 20.04.2022) у справі №925/617/21 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. задоволено частково:
- визнано противоправними дії Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) під час виконання постанови ВПНОМЕР_2 від 13.02.2019 по виселенню позивача з приміщення магазину площею 237,5 кв.м;
- зобов'язано Соснівський відділ державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути позивачу всі особисті речі, відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019, які передані на зберігання;
- стягнуто з Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 50000 грн моральної шкоди та 20899,80 грн витрат на професійну правничу допомогу;
- в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.04.2022 у справі №925/617/21 стягнуто з Соснівського відділу державної виконавчої служби центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в дохід Державного бюджету України 6810 грн судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 31.01.2022 та додатковим рішенням суду від 21.04.2022, Соснівський відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржувані рішення у справі №925/617/21 і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення не досліджено всі обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що під час примусового виконання наказу №925/617/21 від 12.02.2019 Господарського суду Черкаської області про усунення Товариству з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" перешкоди у користуванні та розпорядженні нежитловим приміщенням магазину площею 237,5 кв.м. літ. М-1, що розміщене на території автомобільного ринку в м. Черкаси, вул. Ярославська, 7 шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Бочала В.М. з приміщення даного магазину, державним виконавцем здійснювались дії відповідно до вимог норм Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, 13.02.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та запропоновано боржнику добровільно виконати рішення суду. 14.02.2019 постанова про відкриття виконавчого провадження була вручена боржнику. 01.03.2019 до державного виконавця надійшла заява від директора Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" Крохіна С.А., згідно якої останній повідомив, що боржник самостійно виконав рішення суду звільнивши приміщення магазину, залишивши незначну кількість речей. 01.03.2019 при виході на місце, державним виконавцем встановлено факт самовільного виконання боржником рішення суду, з огляду на що виявлені в приміщенні магазину речі були описані та передані на відповідальне зберігання директору Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" Крохіну С.А. , що зафіксовано в акті. 04.03.2019 Бочалу В.М. направлено лист в якому повідомлено, що речі, які залишені в приміщенні магазину були описані та знаходяться на зберіганні у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" Крохіна С.А., повідомлено про порядок їх повернення.
Відповідач-1 зауважує, що під час розгляду справи Господарським судом Черкаської області №9258/617/21 відділом направлено листа до зберігача майна, описаного на підставі постанови про опис та арешт майна, про надання інформації про місцезнаходження майна та часу протягом якого можливе надання доступу до нього для повернення Бочалу В.М. 27.07.2021 листом зберігач (Товариство з обмеженою відповідальністю "СОИЛ") повідомив, що майно знаходиться в опечатаному державним виконавцем приміщенні та про можливість надання доступу до нього в будь-який робочий день. 08.09.2021 Бочалу В.М. направлено лист з вимогою повідомити про дату і час можливого повернення описаного майна, на що листом від 20.09.2021 Бочал В.М. відмовився від отримання майна до набрання рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №925/617/21 законної сили. За наведеного, апелянт стверджує, що відділом державної виконавчої служби вчинялись дії спрямовані на повернення описаного майна ОСОБА_2 , однак боржником отримання майна не здійснено, що свідчить про безпідставність позовної вимоги про зобов'язання відділу повернути ОСОБА_2 всі речі, відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019.
Також відповідач-1 стверджує про відсутність винних дій працівника відділу та причинно-наслідкового зв'язку між діями виконавця та погіршенням здоров'я позивача, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 апеляційну скаргу у справі №925/617/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.
06.05.2022 до суду від позивача надійшла заява про зупинення апеляційного провадження у справі до припинення обставин перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/617/21 та відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.
23.05.2022 матеріали справи №925/617/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2022 апеляційну скаргу Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2022 у справі №925/617/21, справу призначено до розгляду на 12.07.2022.
Фізична особа-підприємець Бочал В.М. не скористався правом наданим ст. 263 ГПК України та відзиву на апеляційну скаргу не надав, що в силу положень зазначеної статті не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.
21.06.2022 на адресу суду від ОСОБА_2. надійшла заява про зупинення апеляційного провадження у справі, в обґрунтування якої позивач вказав, що відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 та виконання вимог Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 25.02.2022 №69/2022, з 25.02.2022 він зарахований до складу Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) та захищає територіальну цілісність держави. А відтак просив суд зупинити апеляційне провадження у справі №925/617/21 до припинення перебування позивача - ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 зупинено апеляційне провадження у справі №925/617/21 до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.
17.09.2025 ОСОБА_2 повідомив суд, що звільнився з лав Збройних Сил України та просив поновити апеляційне провадження у даній справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 поновлено провадження у справі №925/617/21 та призначено її до розгляду на 25.11.2025.
На електронну адресу суду 17.11.2025 від представника Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшло клопотання про проведення судового засідання 25.11.2025 у режимі відеоконференції з Соснівським районним судом м. Черкаси.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 задоволено заяву Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про проведення судового засідання у справі №925/617/21 у режимі відеоконференції. Доручено Соснівському районному суду м. Черкаси забезпечити проведення судового засідання у справі №925/617/21 у режимі відеоконференції у приміщенні вказаного суду 25.11.2025 об 11:00 год.
20.11.2025 від Фізичної особи-підприємця Бочала В.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Бочала В.М. про відкладення розгляду справи. Розгляд справи №925/617/21 за апеляційною скаргою Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2022 відкладено до 16.12.2025.
Перед судовим засіданням 16.12.2025 з судом апеляційної інстанції зв'язався працівник Соснівського районного суду міста Черкаси та повідомив, що Бочал В'ячеслав Михайлович з'явився до районного суду та просив забезпечити проведення відеоконференції з Північним апеляційним господарським судом 16.12.2025 об 10:20. Водночас працівник суду повідомив, що в Соснівському районному суді міста Черкаси наявна можливість провести відеоконференцію в зазначений час.
Колегія суддів зауважує, що Бочалом В'ячеславом Михайловичем в порушення ч. 2 ст. 197 ГПК України не подано до суду апеляційної інстанції заяви про участь у судовому засіданні 16.12.2025 в режимі відеоконференції у приміщенні Соснівського районного суду міста Черкаси. Разом з тим, враховуючи прибуття позивача до районного суду, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги та надання сторонам передбаченого статтями 42-46 ГПК України рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, колегія суддів вирішила за можливе здійснити розгляд справи у режимі відеоконференції у приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси.
У судове засідання 16.12.2025, яке відбулося в режимі відеоконференції, з'явився представник скаржника та позивач, натомість представник відповідача-2 не з'явився, про розгляд справи судом повідомлений належним чином.
Присутні представники сторін вказали за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача-2.
Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторін, зважаючи на належне повідомлення відповідача-2 про дату, час та місце розгляду справи, а також на строки розгляду апеляційної скарги, суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача-2 за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Після відкриття судового засідання на запитання головуючого судді щодо наявності (відсутності) у сторін клопотань Бочал В'ячеслав Михайлович порушив усну заяву про відвід колегії суддів у складі: Шапрана В.В. (головуючий суддя), Андрієнка В.В., Буравльова С.І. від розгляду справи №925/617/21.
Відвід мотивовано наявністю сумнівів у неупередженості суддів Шапрана В.В., Андрієнка В.В., Буравльова С.І. під час розгляду даної справи, на що, за твердженнями позивача, вказує безпідставна відмова у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бочала В'ячеслава Михайловича на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 у справі №925/617/21. Позивач стверджує, що відмовивши у відкритті апеляційного провадження колегія суддів створила йому перешкоди у доступі до правосуддя.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Бочала В'ячеслава Михайловича про відвід колегії суддів у складі: Шапрана В.В. (головуючий суддя), Андрієнка В.В., Буравльова С.І. у справі №925/617/21.
Після відмови у задоволенні заяви про відвід позивач порушив клопотання про відкладення розгляду справи та зобов'язання відповідача-1 направити йому копію апеляційної скарги, яка за повідомленням ОСОБА_2. йому не надходила.
Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення вказаного клопотання вказавши, що при зверненні з апеляційною скаргою відділом було дотримано приписи ст. 258 ГПК України.
Заслухавши думку присутніх представників сторін, з огляду на матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання позивача, оскільки, по-перше, до апеляційної скарги Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) додано докази надсилання її копії на дійсну адресу ОСОБА_2. (тоді як отримання листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника), по-друге, з моменту звільнення ОСОБА_2. з лав Збройних Сил України (17.09.2025) та поновлення провадження у даній справі (27.10.2025) позивач мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи.
Представники сторін надали пояснення по суті спору. Представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати оскаржувані рішення та відмовити в задоволенні позову. Позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018 у справі №925/1530/17 зобов'язано усунути Товариству з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" перешкоди у користуванні та розпорядженні нежитловим приміщенням магазину площею 237,5 кв.м. літ. М-1, що розміщене на території автомобільного ринку в м. Черкаси, вул. Ярославська, 7 шляхом виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. з приміщення даного магазину.
12.02.2019 на виконання вищевказаного рішення у справі №925/1530/17 судом першої інстанції видано наказ.
Постановою головного державного виконавця Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Расторгуєвою І.В. від 13.02.2019 відкрито виконавче провадження №НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 12.02.2019 у справі №925/1530/17 та запропоновано позивачу добровільно звільнити приміщення в строк протягом 10 робочих днів.
За повідомленням позивача, отримавши 14.02.2019 постанову про відкриття виконавчого провадження він розпочав вчиняти дії щодо звільнення приміщення магазину, а саме вивезення товарно-матеріальних цінностей. Проте, 28.02.2019 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" Крохіним С.А. були здійснені позивачу перешкоди щодо добровільного виконання рішення суду, а саме здійснено блокування службовим автотранспортом входу до приміщення, що унеможливило виконання позивачем рішення суду.
01.03.2019 державним виконавцем було перевірено виконання рішення боржником у присутності стягувача та понятих, за результатами чого був складений акт (б/н) про те, що боржником рішення суду виконано.
В ході перевірки державним виконавцем було виявлені речі/майно, що належали боржнику (позивачу), в результаті чого була оформлена постанова про опис і арешт майна (коштів) боржника б/н від 01.03.2019, на підставі якої описане майно було передане на зберігання Крохіну С.А. - директору Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ".
11.03.2019 головним державним виконавцем Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Расторгуєвою І.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №НОМЕР_2, у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду згідно з виконавчим документом.
Позивач вважає, що при проведені виконавчих дій відповідач-1 порушив його права, проігнорував вимоги Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України №525/5 від 04.02.2012, в результаті чого наніс йому матеріальні збитки та моральну шкоду.
В обґрунтування наведеного позивач зазначив наступне:
- боржника не було повідомлено про примусове виселення з приміщення магазину;
- під час примусового виселення 01.03.2019 працівники поліції не залучалися;
- до опису майна не було включено ряд матеріальних цінностей чим завдано позивачу матеріальні збитки в розмірі 507614,34 грн;
- в результаті недопуску до автозапчастин, які залишилися в приміщенні магазину, позивач не зміг виконати договірні зобов'язання на суму 230769,00 грн і як наслідок недоотримав дохід на вказану суму;
- протиправними діями відповідача під час проникнення до магазину та опису майна позивачу було завдано моральну шкоду, яка виникла в результаті отриманих душевних страждань, погіршення самопочуття, душевного болю, приниження честі та гідності, а також ділової репутації.
Вказані обставини слугували підставою для звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. до суду з даним позовом.
Відповідач-1 заперечував проти позову стверджуючи про вчинення виконавчих дій за наказом від 12.02.2019 у справі №925/1530/17 у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Позивачем не наведено достатніх доказів завдання йому моральної шкоди.
За наслідком розгляду спору судом першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, визнано противоправними дії відповідача під час виконання постанови ВПНОМЕР_2 від 13.02.2019 по виселенню позивача з приміщення магазину площею 237,5 кв.м, зобов'язано відповідача повернути позивачу всі особисті речі, відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019, які передані на зберігання, стягнуто з відповідача 50000 грн моральної шкоди та 20899,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що в діях відповідача щодо оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019 вбачається порушення вимог ч. ч. 2, 4 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: боржник письмово не був проінформований про день і час примусового виселення; примусове виселення здійснювалося без участю працівників поліції. Беручи до уваги, що в результаті протиправних дій відповідача-1 позивачу було завдано моральну шкоду, суд оцінив її розмір у 50000 грн. Також за результатами розгляду спору місцевий господарський суд розподілив витрати позивача на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відмовляючи з задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальних збитків (шкоди) у сумі 507614,34 грн та недоотриманого доходу (прибутку) у сумі 230769 грн місцевий господарський суд вказав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування вказаних вимог.
Підставою для ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення від 21.04.2022 у справі №925/617/21 слугувала та обставина, що під час прийняття рішення від 31.01.2022 у даній справі не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, з огляду на звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Як слідує з матеріалів апеляційної скарги, Соснівський відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) оскаржує рішення суду від 31.01.2022 лише в частині задоволених позовних вимог, а тому враховуючи приписи ст. 269 ГПК, оскільки колегією суддів не встановлено порушення судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний перегляд рішення суду від 31.01.2022 здійснюється лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині задоволених позовних та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 року №5-рп/2013 у справі №1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Порядок примусового виконання судових рішень і рішень інших органів врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 вказаного Закону).
Положеннями ст. 18 вказаного Закону визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч. 6 ст. 26 Закону).
Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Так, ч. ч. 1-3 указаної статті передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Положеннями ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано порядок виконання рішення про виселення боржника.
Частинами 1-8 зазначеної статті визначено, що державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.
Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.
Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення.
Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.
Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.
Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.
Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення, державний виконавець накладає на нього штраф у порядку, визначеному цим Законом.
Передане для зберігання майно боржника повертається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов'язаних із зберіганням такого майна.
У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов'язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації майна боржника або його частини. Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців з дня передачі на зберігання. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному цим Законом. Отримані від реалізації такого майна кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику.
Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.
Отже, державний виконавець за умови дотримання вимог ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» має право на проникнення до нежитлового приміщення на підставі рішення суду про усунення перешкод у користуванні таким приміщенням (відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №203/2519/19).
Статтями 6, 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2019 головним державним виконавцем Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Расторгуєвою І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №НОМЕР_2) за виконавчим листом від 12.02.2019 №925/1530/17 про усунення Товариству з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" перешкоди у користуванні та розпорядженні нежитловим приміщенням магазину площею 237,5 кв.м. літ. М-1, що розміщене на території автомобільного ринку в м. Черкаси, вул. Ярославська, 7 шляхом виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. з приміщення даного магазину.
У п. 2 резолютивної частини вказаної постанови зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Копію постанови про відкриття виконавчого провадження отримано Бочалом В.М. 14.02.2019, відтак рішення суду мало бути виконано боржником до 28.02.2019 включно.
Сторонами спору не заперечується, що після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження Бочал В.М. розпочав вчиняти дії щодо звільнення приміщення магазину, а саме вивезення товарно-матеріальних цінностей. Однак 28.02.2019 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" Крохіним С.А. були здійснені позивачу перешкоди щодо добровільного виконання рішення суду, а саме здійснено блокування службовим автотранспортом входу до приміщення, що унеможливило виконання позивачем рішення суду. Вказані обставини підтверджуються, крім іншого, заявою свідка ОСОБА_3 , яка міститься в матеріалах справи та оцінюється судом в сукупності з іншими доказами.
Згідно заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" Крохіна С.А. від 01.03.2019 за №17 адресованої відповідачу-1, стягувачем повідомлено, що 28.02.2019 ОСОБА_2 вчинялися дії щодо руйнування та вивезення конструкцій внутрішніх стін, дверей, вікон магазину. За вказаним фактом було викликано наряд поліції, яка відібрала пояснення у сторін та склала протокол. Після того, як наряд поліції поїхав, невідомі дві особи продовжили руйнувати стіни приміщення, внаслідок чого Крохін С.А. їх вигнав та закрив приміщення на свій замок. За наведеного, директор Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" Крохін С.А. просив виконавчу службу описати залишене ОСОБА_2 майно, передати майно йому на відповідальне зберігання та зафіксувати факт добровільного виселення ОСОБА_2 з приміщення магазину.
Вказані обставини свідчать про те, що Фізична особа-підприємець Бочал В.М. у строк до 28.02.2019 не виконав самостійно рішення суду про його виселення, оскільки в приміщенні магазину залишилися його особисті речі, які він не встиг вивезти.
Зважаючи на те, що примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням (ч. 3 ст. 66 Закону), беручи до уваги наявність в приміщенні магазину майна боржника, а відтак невиконання боржником самостійно рішення суду, державний виконавець повинен був вжити заходів примусового виконання рішення суду, які передбачені ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, державний виконавець повинен був призначити день і час примусового виселення, про що письмово проінформувати боржника та залучити для проведення виконавчих дій працівників поліції. Проте, в порушення наведених приписів Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець 01.03.2019 здійснюючи перевірку виконання боржником рішення та встановивши наявність в приміщенні магазину особистих речей ОСОБА_2. дійшов хибного висновку про самостійне виконання боржником рішення, та як наслідок, без достатніх правових підстав виніс постанову про опис і арешт майна (коштів) боржника б/н від 01.03.2019.
Водночас, судом першої інстанції вірно встановлено, що Фізична особа-підприємець Бочал В.М. не був повідомлений про день і час примусового виселення. Також у постанові державного виконавця про опис і арешт майна від 01.03.2019 відсутні відомості про повідомлення поліції про примусове виселення та проникнення (примусове) до приміщення магазину. Згідно вказаної постанови здійснено опис та накладено арешт на майно, кількість якого складається із 144 пунктів, призначено відповідальним зберігачем вказаного майна директора Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИЛ" Крохіна С.А., а також відображено, що виконавчі дії проведені у присутності понятих: Малкова А.Є. та Ковальського А.М.
З огляду на викладене є безпідставними твердження скаржника про вчинення виконавчих дій у відповідності до норм законодавства. Відтак колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно того, що в діях відповідача-1 щодо оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019 вбачається порушення ним вимог ч. ч. 2, 4 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" (неповідомлення боржника про день і час примусового виселення; здійснення примусового виселення без участі працівників поліції), а тому позовні вимоги про визнання дій Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) під час виконання постанови ВПНОМЕР_2 від 13.02.2019 по виселенню ФОП Бочал В.М. з приміщення магазину площею 237,5 кв.м. противоправними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Соснівського відділу державної виконавчої служби Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повернути Бочалу В.М. всі особисті речі відображені в постанові про опис та арешт майна від 01.03.2019 б/н, які передані на зберігання, колегія суддів відмічає наступне.
У відповідності до ч. 5 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.
Передане для зберігання майно боржника повертається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов'язаних із зберіганням такого майна. У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов'язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації майна боржника або його частини (ч. 5 ст. 66 вказаного Закону).
Тобто, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано порядок повернення описаного та переданого на зберігання майна боржника. Таке майно повертається боржнику саме державним виконавцем на підставі акта, а тому вказана позовна вимога є обґрунтованою та правомірно задоволена судом. Доводи скаржника на противагу наведеному суперечать приписам Закону України "Про виконавче провадження" та зводяться до власного його тлумачення, позаяк норми законодавства не містять іншого порядку повернення майна боржника, що передане для зберігання, ніж його повернення на підставі акта виконавця.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50000 грн, суд встановив наступне.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування й моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 2 статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).
Дані статті є спеціальними, тобто в них передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей можна віднести:
а) суб'єктний склад завдавачів шкоди. Суб'єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові чи службові особи.
б) завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними організаційно-розпорядчих функцій, покладених на них законами або іншими нормативними актами. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми.
Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.
Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування. Тобто, шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування.
Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, настає незалежно від вини цих органів та осіб, тобто і при випадковому завданні.
У справі, яка переглядається, установлено, що в діях відповідача-1 щодо оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019 вбачається порушення вимог ч. ч. 2, 4 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" (неповідомлення боржника про день і час примусового виселення; здійснення примусового виселення без участі працівників поліції). Тобто, при розгляді даного спору судами встановлено протиправність дій державного виконавця під час вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВПНОМЕР_2.
За твердженням позивача, в результаті невиконання відповідачем вимог Закону України "Про виконавче провадження", протиправних дій при проникненні до магазину та при проведенні опису майна, йому було завдано значну моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенні самопочуття, приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, і як результат, отримання інвалідності 2-ї групи.
Позивач відмітив, що 01.03.2019 дізнавшись від відповідача-1 про проникнення до приміщення магазину та до матеріальних цінностей без участі позивача у нього стався гіпертонічний криз за розвитком якого в подальшому стався інфаркт та була проведена операція на серці. Внаслідок зазначеного ОСОБА_2 став інвалідом 2-ї групи інвалідності згідно висновку Медико-соціальної експертної комісії від 15.10.2019. Позивач вважає, що розмір моральної шкоди складає 750000 грн з урахуванням витрат на лікування, реабілітацію та недоотриманих за цей період доходів.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу щодо стягнення моральної шкоди позивач надав до суду: довідку Черкаського обласного кардіологічного центру від 03.06.2019 №78 про перебування позивача на стаціонарному лікуванні у відділені гострої коронарної недостатності та порушень ритму; листки непрацездатності (за періоди 2019-2020 років); довідку обласного МСЕК №1 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №467917 від 11.11.2019 (серія 12 ААБ); довідку Черкаської міської поліклініки №2 про відвідування 23.10.2019 сімейного лікаря і діагнозом: "ГРВІ. Бронхіт"; витяг Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги з історії хвороби №2457 (перебування на стаціонарному лікуванні в період з 11.02.2020 по 13.02.2020 з діагнозом: гіпертонічна хвороба).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Оскільки під час розгляду даного спору судом встановлена протиправність дій державного виконавця під час оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019, а також доведено погіршення здоров'я ОСОБА_2 після 01.03.2019 (внаслідок цих дій позивач отримав серцево-судинне захворювання та інвалідність), тобто наявний причинно-наслідковий зв'язок між діями виконавця та погіршенням здоров'я позивача, Господарський суд Черкаської області дійшов вірного висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Щодо розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду.
Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (відповідна позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20)
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (відповідна позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц).
У справі, яка переглядалася, очевидно, що розмір заявленої позивачем грошової компенсації у розмірі 750000 грн не відповідає верховенству права та вимогам розумності і справедливості. При цьому, ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, погіршення стану здоров'я, глибину душевних страждань, яких зазнав Бочал В.М. внаслідок протиправних дій державного виконавця під час вчинення виконавчих дій, чим Бочалу В.М. завдано моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування за ст. 1167 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди частково у розмірі 50000 грн. Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що визнаючи протиправними дії державного виконавця під час оформлення, складання та винесення постанови про опис і арешт майна від 01.03.2019 право позивача фактично було відновлено. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Отже, висновок місцевого суду щодо наявності підстав для стягнення з відповдіача-1 на користь позивача моральної шкоди та визначеного судом її розміру є правильним, законним та обґрунтованим, що не спростовано скаржником.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу.
Як слідує з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Бочал В.М. під час розгляду справи судом першої інстанції просив суд стягнути з відповідача витрати за надання йому правничої допомоги в сумі 34833 грн.
За результатами розгляду спору місцевий господарський суд розподілив витрати позивача на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог та присудив до стягнення з відповідача 20899,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
За змістом ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 126 ГПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У частині 4 статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
У пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц зроблено висновок, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених Фізичною особою-підприємцем Бочалом В.М. у зв'язку з розглядом його позовної вимоги, до суду надано: додатковий договір від 19.03.2019 до договору від 27.08.2018 про надання юридичної допомоги укладеного між позивачем (клієнт) та адвокатом Чепурним В.П.; додатковий договір від 15.05.2019 до договору від 27.08.2018 про надання юридичної допомоги укладеного між позивачем (клієнт) та адвокатом Чепурним В.П.; розрахунки суми гонорару за надану правничу допомогу; акти наданих послуг №1 від 20.07.2019, №2 від 20.07.2020, №3 від 1.07.2020, №4 від 07.09.2020, №1 від 21.12.2021; квитанція від 19.03.2019 на 500 грн.
За змістом ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Матеріалами справи підтверджується, що правову допомогу Фізичній особі-підприємцю Бочалу В.М. у ході розгляду даної справи в суді першої інстанції надавав адвокат Чепурний В.П.
Згідно додаткового договору від 15.05.2019до договору від 27.08.2018 про надання юридичної допомоги, укладеного між позивачем (клієнт) та адвокатом Чепурним В.П., адвокат взяв на себе зобов'язання представляти інтереси позивача в господарській справі щодо протиправних дій, нанесення матеріальної та моральної шкоди посадовими особами державної виконавчої служби під час виконання судового рішення про виселення.
За умовами п. 4.2 договору загальна сума гонорару має складатися і виходити із прийнятої участі адвокатом у справі та складності виготовлених процесуальних документів.
Договір укладений на строк до набрання законної сили прийнятого по справі рішення (п. 5.1 договору).
Згідно наявних в матеріалах справи актів наданих послуг вартість послуг з правничої допомоги склала 34833 грн.
Таким чином, подані позивачем документи щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі в суді першої інстанції є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.
Водночас відповідачем-1 не надано до суду першої інстанції своїх заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення.
Північний апеляційний господарський суд наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).
За таких обставин та враховуючи відсутність у справі обґрунтованих заперечень відповідача-1 щодо неспівмірності заявленого позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, документальне підтвердження зазначених витрат, суд першої інстанції врахувавши положення п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України правомірно здійснив розподіл витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 20899,80 грн. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
Стосовно апеляційної скарги Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2022.
Пунктом 3 частини 1 статті 244 ГПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У свою чергу, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи та вирішенням по суті, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (висновок, викладений у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №907/418/21).
Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (ч. 2 ст. 129 ГПК України).
Для вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору слід визначити, скільки би мав становити такий збір, якби позивач за законом не був звільнений від його сплати.
Згідно матеріалів справи позивач - Бочал В.М. є учасником ліквідації аварії ЧАЕС 2-ї категорії і на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Водночас, під час прийняття рішення від 31.01.2022 Господарський суд Черкаської області не здійснив розподіл судових витрат, що і стало підставою для ухвалення додаткового рішення від 21.04.2022 у даній справі.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 наведеної норми встановлені розміри ставок судового збору, зокрема, за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Як убачається з позовної заяви у даній справі, позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру та чотири вимоги майнового характеру.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 у справі №925/617/21 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. задоволено частково, а саме, задоволено дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру.
А отже, сума судового збору, яку мав сплатити позивач, якби не був звільнений від сплати судового збору, становить 6810 грн.
За наведеного, враховуючи, що під час прийняття судом першої інстанції рішення від 31.01.2022 не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, Господарський суд Черкаської області у відповідності до приписів ст. 244 ГПК України та Закону України «Про судовий збір», правомірно ухвалив додаткове рішення від 21.04.2022 щодо стягнення зазначеної суми судового збору, від сплати якого звільнений позивач, з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволених позовних вимог.
Таким чином, аргументи апеляційної скарги відповідача-1 не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду щодо встановлених обставин справи та не можуть бути підставами для його скасування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2022 у справі №925/617/21 відповідають фактичним обставинам справи та не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для їх зміни чи скасування, в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, не вбачається. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків місцевого господарського суду не спростовують, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Розподіл судових витрат у зв'язку з розглядом даної апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України "Про судовий збір" не передбачена.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Соснівського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 21.04.2022 у справі №925/617/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 18.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко