ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" грудня 2025 р. Справа№ 910/12917/24 (910/7393/25)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Отрюха Б.В.
Сотнікова С.В.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
представники учасників справи в судове засідання не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Євробудінвест" арбітражного керуючого Кочин Наталії Василівни на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року
у справі №910/12917/24(910/7393/25) (суддя Мандичев Д.В.)
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Євробудінвест" арбітражного керуючого Кочин Наталії Василівни
до ОСОБА_1
про покладення солідарної відповідальності та стягнення 803854,93 грн.
в межах справи №910/12917/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Євробудінвест"
про банкрутство
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року у справі №910/12917/24(910/7393/25) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ліквідатор ТОВ "ХК "Євробудінвест" арбітражний керуючий Кочин Н.В. звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 у справі №910/12917/24(910/7393/25) та ухвалити нове, яким задовольнити заяву ліквідатора ТОВ "ХК "Євробудінвест" арбітражного керуючого Кочин Н.В. про покладення солідарної відповідальності на ОСОБА_1 як керівника боржника, покласти на ОСОБА_1 солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ХК "Євробудінвест" 803854,93 грн. в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів ТОВ "ХК "Євробудінвест".
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.
Ухвалою суду від 22.10.2025 відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ТОВ "ХК "Євробудінвест" арбітражного керуючого Кочин Н.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року у справі №910/12917/24(910/7393/25), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12917/24(910/7393/25).
17.11.2025 супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/12917/24(910/7393/25)/6728/25 від 14.11.2025 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Слід зазначити, що судді Остапенко О.М. та Сотніков С.В. з 17.11.2025 року по 21.11.2025 року включно брали участь у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ, а суддя Отрюх Б.В. у цей період перебував у відпустці.
Ухвалою суду 24.11.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ТОВ "ХК "Євробудінвест" арбітражного керуючого Кочин Н.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року у справі №910/12917/24(910/7393/25), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 11.12.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
26.11.2025 року та 27.11.2025 року через систему "Електронний суд" від ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" надійшли дві ідентичні заяви про участь представника у судовому засіданні 11.12.2025 року та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції, проведення яких просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 01.12.2025 року у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.
У поданому до початку судового засідання відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Представники сторін в судове засідання 11.12.2025 року не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили.
У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
11.12.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених КУзПБ.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2024 року відкрито провадження у справі №910/12917/24 про банкрутство ТОВ "ХК "Євробудінвест".
Постановою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 року ТОВ "ХК "Євробудінвест" визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кочин Н.В.
У червні 2025 року ліквідатор ТОВ "ХК "Євробудінвест" арбітражний керуючий Кочин Н.В. звернулась до Господарського суду міста Києва із заявою про покладення на ОСОБА_1 солідарної відповідальності та стягнення з нього 803 854,93 грн.
В обґрунтування поданої заяви ліквідатором зазначено, що:
- відповідно до відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником боржника є ОСОБА_1 ;
- станом на 31.12.2019 року підприємство має ознаки надкритичної неплатоспроможності - поточна платоспроможність має від'ємне значення, його коефіцієнт покриття дорівнює нулю і підприємство не отримало прибуток. Підприємство не має ніяких активів. Прогнозні показники щодо імовірності банкрутства боржника свідчать, що повний розрахунок з кредиторами є неможливим через надкритичний стан неплатоспроможності товариства та відсутність змоги відновлення платоспроможності;
- з дати виникнення невиконаних грошових зобов'язань боржник знаходився у стані надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення вимог його кредиторів було можливим тільки у ліквідаційній процедурі.
- фінансовий стан ТОВ "ХК "Євробудінвест" характеризується неплатоспроможністю протягом більше трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство: в результаті аналізу виявлено ознаки приховування стійкої фінансової неспроможності ТОВ "ХК "Євробудінвест";
- на день відкриття 06.12.2024 провадження у справі про банкрутство ТОВ "ХК "Євробудінвест" непогашеними залишались вимоги двох кредиторів (ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" та ГУ ДПС у місті Києві) до боржника на загальну суму 803 854,93 грн., які виникли протягом 2012 - 2024 років.
- перевищення розміру зобов'язань боржника перед кредиторами, строк виконання яких настав, над розміром всіх активів боржника (загроза неплатоспроможності), виникла не пізніше 18.10.2024 року, що зумовлював обов'язок боржника звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Проте, такої заяви до господарського суду подано не було, що, на переконання ліквідатора, свідчить про порушення органами управління боржника ч. 6 ст. 34 КУзПБ.
Оскільки провадження у справі №910/12917/24 про банкрутство ТОВ "ХК "Євробудінвест" було відкрито ухвалою суду від 06.12.2024 року за заявою кредитора ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс", ліквідатором зазначено, що ОСОБА_1 , як керівник боржника, допустив порушення вимог ч.6 ст.34 КУзПБ та має бути притягнутий до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.09.2024 по справі №908/3236/21, ліквідатором визначено та заявлено до стягнення з ОСОБА_1 803 854,93 грн. солідарної відповідальності.
За наслідками розгляду заявлених арбітражним керуючим вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року у справі №910/12917/24(910/7393/25) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на 19.09.2025 арбітражними керуючими не було вжито усієї повноти у ліквідаційній процедурі ТОВ "ХК "Євробудінвест", у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність наведених ліквідатором у поданій заяві вимог через неможливість встановлення дійсного розміру солідарної відповідальності як розміру заподіяних кредиторам ТОВ "ХК "Євробудінвест" збитків у вигляді незадоволених грошових вимог до боржника до вчинення вищезазначених судом дій у ліквідаційній процедурі ТОВ "ХК "Євробудінвест", що є самостійною підставою для відмови у задоволенні поданої ліквідатором заяви.
Ліквідатор ТОВ "ХК "Євробудінвест" арбітражний керуючий Кочин Н.В. з даним рішенням суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
За твердження скаржника, суд першої інстанції: не навів обґрунтування, що вимоги ліквідатора про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника є необґрунтованими та неправомірними; вдався до такого явища, як формалізм та "правовий пуризм"; не застосував стандарт доказування "позарозумним сумнівом" і помилково дійшов висновку про необхідність продажу майна боржника до подачі заяви про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника; не надав оцінку діям відповідача та наявним у даній справі доказам щодо дій органів управління боржника у здійсненні виконання зобов'язання перед кредитором; застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Із введенням у дію з 21.10.2019 року КУзПБ запроваджено солідарну відповідальність за порушення вимоги цього Кодексу щодо обов'язку та строку для звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (зокрема у разі загрози неплатоспроможності), визначено суб'єктом цієї відповідальності керівника боржника та встановлено строк для виконання боржником відповідного обов'язку - один місяць.
Так, згідно з частиною 6 статті 34 КУзПБ (у редакції, чинній на момент введення в дію КУзПБ) боржник зобов'язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів зі своїми вимогами до зазначеної особи.
У подальшому до вказаної норми внесено зміни, зокрема, щодо визначення суб'єктами відповідальності органів управління боржника (Закон України №2971-ІХ від 20.03.2023).
Солідарна відповідальність полягає у залученні третіх осіб - керівника (органів управління) боржника, який (які) не звернувся (звернулися) до господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство в місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності юридичної особи, щодо якої в подальшому відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов'язку з виконання грошових зобов'язань боржника. Тобто солідарна відповідальність є правовим механізмом захисту та відновлення прав кредиторів (які були необізнані з вини боржника про стан його неплатоспроможності як під час вступу з ним у господарські відносини, так і після цього, під час погіршення платоспроможності боржника до стану загрози неплатоспроможності) за рахунок особистого майна керівника (органів управління) боржника, тобто майна, відмінного від майна боржника. Подібний за змістом висновок наведений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №910/2971/20, від 09.06.2022 у справі №904/76/21.
Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 04.09.2024 року у справі №908/3236/21 зауважив, що застосуванням "солідарної відповідальності" законодавець стимулює виконання боржником обов'язку з подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності відповідних умов (загрози неплатоспроможності), тоді як для кредитора подання такої заяви є правом, обумовленим лише наявністю у нього незадоволених/невиконаних боржником зобов'язань за вимогами кредитора (стаття 1, частини 1, 2 статті 34, частина 6 статті 39 КУзПБ).
У справі про банкрутство солідарна відповідальність покладається за таке порушення (неподання боржником, який перебував у стані загрози неплатоспроможності, заяви про відкриття справи про банкрутство), наслідком якого є такі негативні наслідки як неможливість виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів боржника.
У зв'язку з цим Верховний Суд у зазначеній постанові у справі №908/3236/21 дійшов висновку, що термін "солідарна відповідальність за незадоволення вимог кредиторів" у частині 6 статті 34 КУзПБ застосовується в іншому значенні, ніж згідно з положеннями ЦК України. Тому положення частини 6 статті 34 КУзПБ з урахуванням статті 22 ЦК України та mutatis mutandis висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.09.2021 року у справі №761/45721/16-ц, слід розуміти як відповідальність порушника за збитки, завдані боржнику та, відповідно, його кредиторам.
Солідарна відповідальність має деліктну природу, що узгоджується із частиною 1 статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Також Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 року у справі №908/3236/21 зауважив, що закон визначає суб'єктом правопорушення керівника як одноособовий орган управління підприємства боржника, а згідно зі змінами, внесеними Законом України від 20.03.2023 року №2971-IX, - суб'єктами правопорушення, а отже, і солідарної відповідальності є органи управління боржника, які можуть бути як одноособовим органом управління, так і колективними.
Водночас термін "органи управління боржника" у частині 6 статті 34 КУзПБ застосовується не у тому значенні, яке має цей термін за положеннями ЦК України.
Так, відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. За приписами частини 1 статті 92 зазначеного Кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Тож, оскільки органи управління юридичної особи не є учасниками цивільних відносин, суб'єктами права, вони не можуть нести відповідальність, а при належному тлумаченні частини 6 статті 34 КУзПБ під суб'єктами відповідальності слід розуміти членів органів управління боржника - юридичної особи.
Притягнення керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб боржника до солідарної, субсидіарної відповідальності є винятковим механізмом відновлення порушених прав кредиторів. У його застосуванні необхідно враховувати як сутність конструкції юридичної особи, яка передбачає майнову відособленість цього суб'єкта, його самостійну відповідальність, наявність у засновників, які входять до складу органів управління юридичної особи, широкої свободи розсуду при прийнятті (узгодженні) ділових рішень, і заборона заподіяння ними шкоди незалежним учасникам обороту у вигляді недобросовісного використання інституту юридичної особи.
Кожен учасник цивільного/господарського обороту, що укладає угоди з певною юридичною особою, має намір отримати відповідний результат, що можливим є лише за платоспроможності цієї юридичної особи. Вичерпну інформацію про фінансове (майнове) становище юридичної особи має її керівник як одноосібний виконавчий орган, який повинен діяти розумно і сумлінно, зокрема, щодо контрагентів боржника.
Отже, визначення керівника боржника (а з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.03.2023 року №2971-IX, - членів органів управління боржника) суб'єктом солідарної відповідальності узгоджується з наведеними положеннями частини 1 статті 92 ЦК України, через що саме на керівника (членів органів управління) боржника покладений обов'язок у встановлених законом випадках ініціювати справу про банкрутство, і, відповідно, і нести відповідальність у разі невиконання цього обов'язку.
Для покладення солідарної відповідальності на керівника/члена органу управління боржника істотне значення має встановлення моменту виникнення в нього обов'язку звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Момент виникнення такого обов'язку залежить у кожному конкретному випадку від наявності об'єктивних юридичних фактів, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності та вочевидь свідчать про неможливість продовження нормальної господарської діяльності без негативних наслідків для боржника та його кредиторів.
За буквального прочитання ч.6 ст.34 КУзПБ загроза неплатоспроможності відповідно до цього Кодексу настає у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
А тому для покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство доцільним є визначення моменту, коли задоволення нею вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Умовами для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту, як загроза неплатоспроможності боржника, є одночасна (зокрема протягом місячного періоду, визначеного частиною 6 статті 34 КУзПБ) наявність таких юридичних фактів:
- існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо);
- розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов'язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов'язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов'язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.
При цьому зобов'язання, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності, мають бути реальними та документально підтвердженими. Для визначення ознак загрози неплатоспроможності правове значення має сукупний розмір боргових зобов'язань, а не їх структура, оскільки при аналізі фінансового стану боржника із загального переліку зобов'язань не виключаються ті, які не дають змогу кредитору ініціювати процедуру банкрутства.
Отже, загроза неплатоспроможності боржника розкривається законодавцем через його фінансово-економічний стан, основним визначальним критерієм якого є нездатність боржника відповісти за своїми зобов'язаннями належним йому майном (активами) і тим самим виконати грошові зобов'язання в повному обсязі перед всіма кредиторами.
Фінансово-економічний стан, що визначається на підставі відповідних показників матеріального, фінансового стану боржника та стану його господарської діяльності (з контрагентами тощо) як загроза неплатоспроможності, має бути не умовно-тимчасовим, а стабільно-незворотним для боржника і наслідки такого стану мають безпосередньо впливати на стан розрахунків з кредиторами.
Саме така стійкість та незворотність стану фінансово-господарської діяльності боржника, зокрема в частині розрахунків з кредиторами, і відрізняє загрозу неплатоспроможності боржника від іншого його стану фінансово-господарської діяльності, що має тимчасовий характер, і передбачає реальну (обґрунтовану матеріально-фінансовими показниками) можливість боржника у межах звичайної господарської діяльності у розумні строки змінити та відновити свої фінансові й економічні показники, що нададуть можливість боржнику в межах звичайного режиму господарської діяльності виконувати свої зобов'язання перед контрагентами та задовольняти грошові вимоги кредиторів.
При цьому доцільно враховувати реальні (доведені належними доказами) майбутні зміни вартості та/або складу активів, з використанням яких можуть бути задоволені вимоги кредиторів, що відбудуться (повинні відбутись) протягом відповідного місяця, тому що керівник має право посилатись на реальні очікування зміни складу та вартості активів, фінансового стану підприємства з огляду на його господарську діяльність.
У практиці Верховного Суду виявлення "ознак загрози неплатоспроможності" пов'язане з наданням судами оцінки:
- зібраним у справі доказам щодо підстав, обставин та дати виникнення у боржника перед кредитором зобов'язання, невиконання якого обумовило звернення із заявою про відкриття провадження у цій справі;
- доказам, наданим на підтвердження підстав, обставин та дати виникнення у боржника зобов'язань перед іншими кредиторами у справі;
- доказам щодо вартості майнових активів боржника станом на той звітний період, коли у нього виникли та одночасно тривали зобов'язання перед щонайменше двома кредиторами боржника.
Крім того, судом можуть бути враховані висновки експертів (фахівців), аудиторські висновки, висновки за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності боржника, у тому числі податковими органами, доповідні записки (інші звернення до керівника) працівників боржника (бухгалтерів, юристів тощо) про наявність відповідних обставин та загроз, фінансово-господарська та/або податкова звітність щодо діяльності боржника, рішення суду про стягнення або інші обмеження щодо фінансово-господарської діяльності боржника тощо.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі №910/2971/20, від 09.06.2022 року у справі №904/76/21) частиною 6 статті 34 КУзПБ закріплено презумпцію вини керівника (органів управління) боржника у недотриманні ним обов'язку визначеного абзацом першим цієї норми, адже положення абзацу першого цієї норми визначають імперативний обов'язок керівника (органів управління) боржника зі звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Така презумпція полягає в наявності причинно-наслідкового зв'язку між неподанням керівником (органами управління) боржника заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та негативними наслідками для кредиторів у вигляді неможливості погашення збільшеної заборгованості.
Однак наведена презумпція є спростовною, оскільки керівник (орган управління) боржника, на якого покладено тягар доведення відповідних обставин, може довести відсутність причинного зв'язку між неможливістю задоволення вимог кредиторів і невиконанням ним обов'язку, визначеного абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ, щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Тлумачення норм статей 13, 92 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями статті 34 КУзПБ свідчить, що керівник (орган управління) боржника зобов'язаний діяти добросовісно, розумно не лише по відношенню до юридичної особи, а й щодо кредиторів та, враховуючи права та законні інтереси останніх, зокрема, повинен своєчасно їх інформувати про стан неплатоспроможності боржника, сприяти їм в отриманні такої інформації, що має вплив на прийняття ними рішень щодо порядку взаємодії з боржником.
Невиконання керівником (органами управління) боржника вимог абзацу 1 частини 6 статті 34 КУзПБ щодо звернення до суду в місячний строк за наявності визначених цією нормою підстав із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника свідчить по суті про недобросовісне приховування ним від кредиторів інформації щодо незадовільного майнового становища боржника.
Керівник боржника як особа, що притягується до солідарної відповідальності, спростовуючи названу презумпцію, має право довести добросовісність, розумність своїх дій у недотримані вимог абзацу 1 частини 6 статті 34 КУзПБ.
Якщо керівник (орган управління) боржника доведе, що виникнення обставин, визначених абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ, не свідчило про стан загрози неплатоспроможності, тобто об'єктивне банкрутство (критичний момент з настанням якого боржник через зниження вартості чистих активів став нездатним у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів, у тому числі і щодо сплати обов'язкових платежів), і він, незважаючи на тимчасові фінансові ускладнення, добросовісно розраховував на їх подолання в розумний строк, доклав залежних від себе максимальних зусиль для досягнення такого результату, то такий керівник (орган управління) з урахуванням загальноправових принципів юридичної відповідальності може бути звільненим від солідарної відповідальності.
У постанові від 04.09.2024 року у справі №908/3236/21 Верховний Суд також зауважив, що суд зазначає про очевидну відсутність загрози неплатоспроможності боржника якщо:
- звернення або незвернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство жодним чином не впливає і не змінює стану та порядку розрахунків з кредиторами, не призводить до порушення їхніх прав на задоволення вимог до боржника (інших негативних наслідків для кредиторів: простій, збитки, штрафні санкції внаслідок невиконання боржником зобов'язання перед кредиторами);
- внаслідок неподання боржником відповідної заяви не змінились/не погіршились його розрахункові можливості (можливості відповідати за зобов'язаннями, зокрема і належними йому активами: майном, коштами, правом вимоги до третіх осіб тощо).
Розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 року у справі №911/2548/18).
Задля встановлення обставин, необхідних для вирішення спору в даній справі, судом першої інстанції було досліджено та надано оцінку доказам, що містяться як у матеріалах даної справи, так і у матеріалах справи №910/12917/24 про банкрутство ТОВ "ХК "Євробудінвест".
Так, щодо визначеної ліквідатором суми солідарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ "ХК "Євробудінвест" у розмірі 803 854,93 грн. як загального розміру кредиторської заборгованості боржника, внесеної до реєстру вимог кредиторів товариства, суд першої інстанції зазначив наступне.
Верховний Суд неодноразово (зокрема в постанові від 10.12.2024 року у справі №902/1157/21) звертав увагу на те, що звернення до суду з вимогами про покладення на винного члена органу управління боржника солідарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство потребує визначення заявником розміру цієї відповідальності та заявлення ним до суб'єкта солідарної відповідальності вимоги щодо стягнення відповідної суми задля задоволення тих вимог кредиторів, що лишились незадоволеними внаслідок допущеного таким суб'єктом відповідного порушення.
Деліктна природа солідарної відповідальності в розумінні ч. 6 ст. 34 КУзПБ (з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду в складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 04.09.2024 року у справі №908/3236/21) зумовлює необхідність визначення розміру такої відповідальності, виходячи з обсягу майнової шкоди, заподіяної кредиторам неправомірною бездіяльністю керівника (органів управління) боржника, яка полягає в незадоволенні вимог кредиторів.
З огляду на таке неправильним є визначення солідарної відповідальності у загальному розмірі всіх грошових вимог кредиторів до боржника без урахування того, яка частина з них може бути погашена в процесі банкрутства, зокрема, за рахунок реалізації майна боржника, включеного до ліквідаційної маси, адже керівник (член органу управління) боржника має нести відповідальність саме за незадоволення вимог кредиторів.
Тобто в разі, якщо керівник (орган управління) боржника припустився порушень вимог частини 6 статті 34 КУзПБ, але його майна/активів у складі ліквідаційної маси (зокрема внаслідок вчинення арбітражним керуючим передбачених КУзПБ дій, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, визнання недійсними певних правочинів та спростування майнових дій боржника тощо) виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).
Отже, достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування солідарної відповідальності у справі про банкрутство (з урахуванням її деліктної природи в розумінні вказаної норми), оскільки в такому випадку відсутні негативні наслідки, завдані кредиторам боржника внаслідок неправомірної бездіяльності його керівника (органу управління).
Водночас у разі недостатності майна/активів боржника для погашення всієї сукупності грошових вимог кредиторів, розмір солідарної відповідальності керівника (органу управління) боржника в разі допущення ним відповідного порушення належить визначати, виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою, яка саме й становитиме розмір непогашених вимог кредиторів, тобто розмір заподіяної ним шкоди.
Суд виходить з того, що визначення зазначеної суми збитків кредиторів можливо лише після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі, тому звернення із заявою про покладення солідарної відповідальності на винних осіб та задоволення такої заяви судом до встановлення факту недостатності майна боржника за результатами погашення грошових вимог кредиторів є передчасним.
Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 року у справі №906/1155/20(906/1113/21) при вирішенні спору щодо притягнення відповідних осіб до субсидіарної відповідальності на підставі частини 2 статті 61 КУзПБ.
На думку суду, такий висновок підлягає також врахуванню mutatis mutandis при вирішенні питання щодо розміру солідарної відповідальності осіб, які порушили вимоги частини 6 статті 34 КУзПБ, враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду в складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 04.09.2024 у справі №908/3236/21, щодо подібності відповідних правовідносин з огляду на їх деліктну природу; необхідності телеологічного тлумачення вказаної норми КУзПБ, зважаючи на цілі законодавчого регулювання та його загальну спрямованість (дух закону); необхідності стягнення коштів із члена органу управління боржника на підставі частини 6 статті 34 КУзПБ саме на користь боржника з подальшим зарахуванням цих коштів до ліквідаційної маси та спрямуванням їх на задоволення вимог кредиторів.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2025 року по справі №904/9266/21.
Відтак, враховуючи наведене, судом першої інстанції було правомірно відхилено відповідні твердження арбітражного керуючого Кочин Н.В. про те, що розмір солідарної відповідальності має дорівнювати сумі вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, адже застосування такого підходу призвело б до очевидно несправедливих результатів, коли на особу, що порушила вимоги ч. 6 ст. 34 КУзПБ, могла бути покладена відповідальність у розмірі більшому, ніж шкода, заподіяна кредиторам внаслідок такого порушення, або навіть і за відсутності такої шкоди.
При цьому, місцевим господарським судом було вірно встановлено, що звертаючись до суду із вказаною заявою у даній справі ліквідатором ТОВ "ХК "Євробудінвест" не доведено обставин здійснення усіх передбачених КУзПБ дій, необхідних для виявлення та повернення майна банкрута, завершення реалізації майна, включеного до ліквідаційної маси, та проведення розрахунків з кредиторами за рахунок виручених від такої реалізації коштів, оскільки:
- по-перше, за результатами проведення інвентаризації майна ТОВ "ХК "Євробудінвест" на підставі отриманої інформації від правореєструючих органів, податкових органів та органів статистики, а також відомостей з державних реєстрів розпорядником майна складено Протокол інвентаризаційної комісії від 21.01.2025 року. Так, розпорядником майна було виявлено, що єдиним активом боржника станом на 21.01.2025 року є 2 транспортні засоби (ГАЗ, 3302, УБК 02, 2003 р.в. та SKODA OCTAVIA ELEGANCE 1,8, 2003 р.в.), місцезнаходження яких арбітражному керуючому Кочин Н.В. не відоме. Вказані відомості підтверджуються повідомленням Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) №31/26/8041/16-230-2025 від 07.01.2025 на запит арбітражного керуючого Кочин Н.В. №49/24 від 16.12.2024;
- по-друге, ТОВ "ФК "Євробудінвест" володіє корпоративними правами, а саме: часткою у статутному капіталі ТОВ "Агентство нерухомості "Столиця" номінальною вартістю 55 000,00 грн., що підтверджуються відомостями з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Судом встановлено, а скаржником не спростовано, що станом на 19.09.2025 року матеріали справи №910/12917/24 про банкрутство ТОВ "ХК "Євробудінвест" не містять відомостей/доказів щодо:
- вжиття ліквідатором арбітражним керуючим Кочин Н.В. заходів з пошуку транспортних засобів, зареєстрованих за боржником (подання до суду клопотання про оголошення їх у розшук), включення їх до ліквідаційної маси (у разі встановлення їх місцезнаходження) та подальшої її реалізації і задоволення вимог кредиторів;
- вжиття ліквідатором арбітражним керуючим Кочин Н.В. заходів з оцінки зареєстрованих за боржником корпоративних прав, включення їх до ліквідаційної маси та подальшої її реалізації і задоволення вимог кредиторів.
Враховуючи вищевикладене, переглядаючи в апеляційному порядку законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що станом на 19.09.2025 року арбітражними керуючими не було вжито усієї повноти у ліквідаційній процедурі ТОВ "ХК "Євробудінвест", у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про передчасність наведених ліквідатором у поданій заяві вимог через неможливість встановлення дійсного розміру солідарної відповідальності як розміру заподіяних кредиторам ТОВ "ХК "Євробудінвест" збитків у вигляді незадоволених грошових вимог до боржника до вчинення вищезазначених судом дій у ліквідаційній процедурі ТОВ "ХК "Євробудінвест", оскільки станом на дату подання відповідної заяви у боржника існують активи, що складають ліквідаційну масу.
В свою чергу, передчасність подання ліквідатором заяви про покладення солідарної відповідальності з огляду на наявність у боржника нереалізованих активів, що складають ліквідаційну масу, враховуючи приписи КУзПБ, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні такої заяви та, як наслідок, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у невиконанні обов'язку звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, не надаючи при цьому правової оцінки бездіяльності керівників і засновників боржника та чи призвела така бездіяльність до негативних наслідків для кредиторів у вигляді неможливості погашення збільшеної заборгованості.
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ліквідатора ТОВ "ХК "Євробудінвест" арбітражного керуючого Кочин Н.В. та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Євробудінвест" арбітражного керуючого Кочин Наталії Василівни на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року у справі №910/12917/24(910/7393/25) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 року у справі №910/12917/24(910/7393/25) залишити без змін.
3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 18.12.2025 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді Б.В. Отрюх
С.В. Сотніков