вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" листопада 2025 р. Справа№ 910/12562/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Зінченко О. М.
від відповідача: Вензовська Т. О.
від третьої особи: Заведій В. І.
розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційні скарги
Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
та Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"
на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2025 (повне рішення складено 10.03.2025)
у справі № 910/12562/24 (суддя С. О. Турчин)
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ"
до Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" -
Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України
про стягнення 56 075 355,81 грн
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2024 року Державне підприємство Міністерства оборони України "АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ" (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" (відповідач) про стягнення 56 075 355,81 грн, з яких: 15 784 813,16 грн пені;, 29 077 287,40 грн штрафу; 11 213 255,25 грн процентів за користування коштами.
Позовні вимоги позивач обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 22/2-313-EDK-24 від 04.06.2024 в частині своєчасної поставки товару.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі № 910/12562/24 позов задоволено частково та стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ" пеню у сумі 7 477 016,76 грн, штраф у сумі 14 538 643,70 грн, процентів за користування коштами у сумі 5 311 541,96 грн та судовий збір у розмірі 655 852,86 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що факт прострочення виконання зобов'язання у погоджені строки підтверджено належними доказами. При цьому судом не взято до уваги посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, оскільки постачання товарів відповідачем є його підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку, а отже належна обачність у виборі контрагентів є його власною відповідальністю. Також, суд з урахуванням обставин справи у їх визнав наявними підстави для зменшення розміру на 50% заявлених до стягнення з відповідача сум пені, штрафу та процентів за користування коштами попередньої оплати за договором.
Короткий зміст апеляційних скарг та їх доводів
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі № 910/12637/24, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 549, 551, 625, 693 ЦК України, ст. 233 ГК України, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 8 307 796, 40 грн пені, 13 538 643, 70 грн штрафу та 5 901 713, 29 грн процентів за користування коштами.
При цьому скаржник зазначає, що зменшивши розмір пені та штрафу, суд фактично звільнив відповідача від їх сплати, що порушує інтерес сторін у справі. Відповідач не надав доказів і не довів існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, а суд не встановив чи існують такі обставини, які дають право зменшити розмір неустойки (штраф, пеня) та задовольнив клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки. Суд не мав права зменшувати розмір процентів за користування коштами.
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на прострочення позивача та відсутність користування коштами.
Також, Дочірнє підприємство Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2025 і просить його скасувати в частині задоволених вимог або зменшити розмір штрафних санкцій на 99 % від арифметично правильного їх розміру, зазначаючи, що на прострочення строку поставки вплинуло невиконання позивачем своїх грошових зобов'язань по низці державних контрактів, постачання за якими здійснювалося відповідачем за зовнішньоекономічними контрактами; відсутність будь-якої вини та можливостей впливу на ситуацію з боку відповідача, а також вжиття ним усіх можливих заходів для забезпечення виконання належним чином поставок товару; відсутність доказів понесення позивачем збитків. Також скаржник зазначив, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу, бере участь у виконанні державного оборонного замовлення з імпорту озброєння, військової і спеціальної техніки, іншої продукції і послуг військового призначення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2025 відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (ДП "Агенція оборонних закупівель") та Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (ДП ДГЗП "СПЕ ЦТЕ ХНО ЕКС ПОРТ") на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі № 910/12562/24 та призначено їх до розгляду у судовому засіданні на 02.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 розгляд справи відкладено на 03.09.2025 та продовжено строк її розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 розгляд справи відкладено на 01.10.2025.
У судовому засіданні 01.10.2025 протокольно оголошено перерву до 20.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 оголошено перерву до 24.11.2025.
Присутній у судовому засіданні 24.11.2025 представник ДП ДГЗП "СПЕ ЦТЕ ХНО ЕКС ПОРТ" просив задовольнити апеляційну скаргу ДП ДГЗП "СПЕ ЦТЕ ХНО ЕКС ПОРТ" та відмовити у задоволенні апеляційної скарги ДП "Агенція оборонних закупівель".
Присутній у судовому засіданні 24.11.2025 представник ДП "Агенція оборонних закупівель" просив задовольнити апеляційну скаргу ДП "Агенція оборонних закупівель" та відмовити у задоволенні апеляційної скарги ДП ДГЗП "СПЕ ЦТЕ ХНО ЕКС ПОРТ".
Присутній у судовому засіданні 24.11.2025 представник Міністерства оборони України підтримав апеляційну скаргу ДП "Агенція оборонних закупівель".
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 04.06.2024 № 22/2-313-EDK-24, укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України "АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ" як замовником та Дочірнім підприємством Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємством "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" як виконавцем, останнє зобов'язалося поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари оборонного призначення (товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені в цьому контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток 1 до контракту) для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим контрактом.
До контракту укладались додаткові угоди до контракту, зокрема: № 1 від 11.06.2024, № 2 від 14.06.2024, № 3 від 13.09.2024.
Пунктом 2.2. контракту визначено, що загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 623084730,00 грн.
Специфікацією (додаток 1 до договору) погоджено що кількість товару становить - 3000 одиниць, вартістю за одиницю 207694,91 грн; строк поставки - "Т0 + 45 днів". "Т0" - дата отримання виконавцем попередньої оплати згідно з абзацом 2 пункту 2.9 контракту.
Пунктом 2.2 контракту (в редакції додаткової угоди №3 від 13.09.2024) визначено, що загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 633958950,00 грн.
Специфікацією (додаток 1 до додаткової угоди №3) погоджено, що кількість товару становить - 3000 одиниць; 1000 одиниць вартістю 218569,13 грн за одиницю; 2000 одиниць - вартістю 207694,91 грн за одиницю; строк поставки - "Т0 + 45 днів".
Пунктом 2.9 контракту передбачено, що відповідно до вимог абзаців 4,5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97% від вартості (ціни) товару за контрактом на строк не більше як на 45 днів з дати перерахування першої частини коштів на рахунок виконавця у такому порядку:
- перша частина у розмірі 30 % від вартості товару за контрактом здійснюється замовником на підставі рахунку, наданого виконавцем після надання замовнику дозволу уповноваженого органу з експертного контролю країни постачальника товару, а також країни, в якій розміщується товар, на здійснення міжнародної передачі товару від уповноважених органів або (в разі неможливості надання такого дозволу) гарантійного листа від Головного управління розвідки Міністерства оборони України щодо отримання іноземним постачальником дозволу відповідного уповноваженого органу з експортного контролю країни, в якій розміщується товар, на здійснення міжнародної передачі товарів від уповноважених органів, із зазначенням реєстраційного номеру зазначеного дозволу та дати його видачі абзац другий цього пункту в редакції додаткової угоди № 1 від 11.06.2024;
- кожна наступна частина попередньої оплати у розмірі 67% вартості (ціни) товару (партії), підготовленого до відвантаження - на підставі письмового повідомлення від виконавця про готовність цього товару (партії) до відвантаження;
- 3 % від вартості товару, оплачується на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі товару, за умови виконання всіх умов контракту.
Замовник письмово проінформує виконавця щодо рішення головного розпорядника бюджетних коштів стосовно можливості та порядку здійснення попередньої оплати за цим контрактом протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання рішення головного розпорядника бюджетних коштів.
У разі проведення попередньої оплати товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у специфікації.
Пунктом п.3.3 контракту встановлено, що датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки партії товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі партії товару за контрактом.
Пунктом 4.1 контракту передбачено, що виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
Підпунктом 1 пункту 7.2 контракту встановлено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Підпунктом 4 пункту 7.2 контракту передбачено, що у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього контракту.
Пунктом 11.1 погоджено, що контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань і діє до 31.12.2024, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
На виконанням умов п. 2.9 контракту позивачем 17.07.2024 внесено передоплату у розмірі 30% від вартості контракту, що підтверджується платіжною інструкцією № 1009 на суму 186925419,00 грн, а також здійснено оплату 67% від вартості контракту, що визначена у п.2.2 контракту до внесених змін додатковою угодою №3 від 13.09.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 1010 на суму 417466769,10 грн.
Звертаючись з позовом у даній справі, Державне підприємство Міністерства оборони України "АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ" послалось на те, що виходячи з умов п.3.3., відповідач мав поставити товар у кількості 3000 одиниць у строк до 31.08.2024, проте, порушив свої зобов'язання щодо поставки товару у кількості 2000 одиниць, позивач просив суд стягнути з відповідача 15784813,16 грн - пені, 29077287,40 грн - штрафу, 11213255,25 грн - процентів за користування коштами.
У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову, послався на те, що до правовідносин сторін за контрактом застосуванню підлягають положення Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини комісії; листом від 30.08.2024 № 31.61/1436/8199-2430.08.2024 відповідач повідомив позивача про зазначені постачальником строки поставки товару (до 15.10.2024) та направив для підписання проєкт додаткової угоди про зміну строків поставки товару, продовживши їх до 15.10.2024; проте відповіді від позивача не отримав; на прострочення строку поставки вплинуло не виконання позивачем своїх грошових зобов'язань по низці державних контрактів, постачання за якими здійснювалося відповідачем за зовнішньоекономічними контрактами.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України (чинного на день ухвалення оскаржуваного рішення) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як правомірно визначено судом першої інстанції, укладений між сторонами контракт за своєю правовою природою є договором поставки.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Положеннями абзацу першого частини першої статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджено, що 17.07.2024 позивачем внесено передоплату у розмірі 30% від вартості контракту, що підтверджується платіжною інструкцією № 1009 на суму 186925419,00 грн, а також здійснено оплату 67% від вартості контракту, що визначена у п.2.2 контракту до внесених змін додатковою угодою №3 від 13.09.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 1010 на суму 417466769,10 грн.
Виходячи з положень пункту 2.9 контракту, специфікації до контракту увесь товар повинен бути поставлений у строк не пізніше 45 днів з дати перерахування першої частини передоплати у розмірі 30 % від вартості всього товару за контрактом.
Таким чином, місцевим судом обґрунтовано вказано, що товар у кількості 3000 одиниць вартістю 207694,91 грн за одиницю відповідач повинен був поставити у строк до 02.09.2024 включно (враховуючи, що 45-й день - 31.08.2024, був вихідним днем (субота), отже, з 03.09.2024 відповідач є таким, що прострочив поставку товару у кількості 2000 одиниць вартістю 207694,91 грн за одиницю на суму 415389820,00 грн.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки ч.1 ст.217 ГК України).
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України).
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 ГК України).
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст. 231 ГК України (в редакції, чинній на день ухвалення оскаржуваного рішення) законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, у якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За положеннями ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до підпункту 1 пункту 7.2 контракту, за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0, 1 % від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми.
З огляду на викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, перерахунок яких обґрунтовано здійснено судом з урахуванням помилки позивача щодо періоду прострочення з 01.09.2024 по 08.10.2024, адже, як вірно встановлено судом, відповідач є таким, що прострочив з 03.09.2024, а відтак, нарахування пені, штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами має здійснюватися саме з цієї дати.
Частиною третьою статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
За положеннями статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами.
Це випливає також зі змісту статей 1048, 1054, 1058, 1070 Цивільного кодексу України, в яких проценти визначені як плата за позику, кредит, банківський вклад та банківський рахунок.
Водночас, за висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд за певних умов може зменшити як неустойку, так і проценти річних за час затримки розрахунку.
Термін "користування чужими грошовими коштами" слід розуміти коли наступає строк повернення коштів, а боржник цього не робить, тоді мова йде про неправомірне користування чужими грошима (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
Якщо боржник продовжує користуватись грошима після закінчення строку (неправомірне користування), кредитор також не позбавлений права на отримання процентів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 визначилася з тим, що плату за прострочення виконання зобов'язання врегульовано законодавством, а саме охоплено диспозицією частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Тобто ця норма конкретизує визначений у статті 536 Цивільного кодексу України обов'язок боржника сплачувати проценти за незаконне користування чужими грошовими коштами.
Також, у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на існування двох значень терміна "користування чужими коштами". Перше - це одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. При цьому, Велика Палата дійшла висновку, що наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов'язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом (зокрема ст. 536, 693, ст. 1048 ЦК України - у правовідносинах, що виникають з договору).
За умовами укладеного сторонами контракту, згідно з підпунктом 5 пунктом 7.2, у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 Контракту.
Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 08 лютого 2017 року у справі № 910/29752/15, які знайшли своє відображення і у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 (пункт 112 постанови), для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції забезпечення належного виконання зобов'язання (аналогічні висновки знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 січня 2025 року у справі № 916/828/24).
Так, судова колегія враховує, що договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
У силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Подвійна облікова ставка НБУ прив'язана законодавцем саме до розміру пені, обмежуючи розмір останньої, який сторони узгоджують у договорах.
Таким чином, встановлення в контракті процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у даному випадку слід вважати по своїй правовій природі засобом відповідальності боржника.
Здійснивши перерахунок процентів за користування коштами з урахуванням правильної дати початку прострочення виконання зобов'язання, суд першої інстанції обґрунтовано встановлено, що сумою процентів за користування коштами попередньої оплати є 10 623 083,92 грн.
Щодо посилання відповідача на відсутність його вини у простроченні поставки товару, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, судом враховано п. 7.7., п. 7.8. контракту, згідно із якими сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього контракту. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
У пункті 7.9 контракту сторонами передбачено, що не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника відповідних коштів тощо.
Виходячи з вище наведених приписів законодавства та умов контракту, зростання курсу іноземної валюти до національної валюти, недодержання своїх обов'язків контрагентом відповідача щодо своєчасної поставки товару, також несвоєчасне виконання позивачем грошових зобов'язань за іншими договорами, укладеними з відповідачем не відносяться до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Невиконання контрагентом боржника свого обов'язку не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, що пов'язані також з можливою зміною політичних ситуацій в країнах виробників/постачальників товару, зважаючи на те, що на момент укладення Державного контракту в України вже було введено воєнний стан, а військова агресія РФ продовжується. При цьому постачання товарів відповідачем є його підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку, а отже належна обачність у виборі контрагентів є його власною відповідальністю.
За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими та не є свідченням наявності обставин непереборної сили в контексті виконання відповідачем своїх зобов'язань за контрактом.
В той же час, відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини в порушенні своїх зобов'язань за контрактом.
Щодо зменшення неустойки, судом правомірно враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст.551 ЦК та ст.233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Як було роз'яснено Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 у постанові у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, враховуючи, що разом з пенею, яка нарахована за кожен день прострочення виконання постачальником зобов'язання та штрафом на підставі підпункту 1 пункту 7.2 контракту позивачем нараховуються проценти за користування грошовими коштами попередньої оплати, що з огляду на обставини справи і виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, становить надмірний тягар для відповідача, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права щодо зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами як і неустойки (штрафу і пені), адже у даному випадку все це є засобами відповідальності боржника.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційних скарг покладаються на скаржників.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційні скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" та Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/12562/24 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 16.12.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко