про відмову у відкритті касаційного провадження
16 грудня 2025 року
м. Київ
справа №160/10766/25
адміністративне провадження № К/990/49555/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 160/10766/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, Міноборони) в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Міноборони, оформленого протоколом засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №22/д від 16.08.2024, яке затверджене 20.08.2024 щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ;
зобов'язати Міноборони призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 19.06.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував рішення Міноборони, оформлене протоколом за №22/д від 16.08.2024, та затверджене 20.08.2024, яким позивачці повернуто на доопрацювання документи для призначення одноразової грошової допомоги. Зобов'язав Міноборони повторно розглянути заяву позивачки про призначення одноразової грошової допомоги від 05.02.2024, з урахуванням висновків суду щодо наявності права у позивачки на призначення одноразової грошової допомоги, викладених в даному рішенні суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та підпункти «а», «б», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для скаржника.
Скаржник, посилаючись на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, вказує, що касаційна скарга становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими.
Скаржник лише формально покликається на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, однак не зазначає конкретних підстав касаційного оскарження, та в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, оскільки, відповідач не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок має бути висловлений у цій справі та який висновок відсутній у рішеннях Верховного Суду та які відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи, які можливо, на думку скаржника, мають певну своєрідність.
Правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено:
1) які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку;
2) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Однак, у цілому у касаційній скарзі лише викладено обставини, які стали підставою для прийняття спірних у цій справі рішень, з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Одночасно, заявник касаційної скарги посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 809/1346/17. Однак, правовідносини викладені у цій постанові ухвалені за інших фактичних обставин, проміжків часу та різного правового регулювання.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин щодо встановлення факту постійного проживання однією сім'єю із загиблим військовослужбовцем без реєстрації шлюбу, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим, Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, врахував висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 05.02.2025 №120/17960/23, у якій суд дійшов висновку, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім'ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, жінки, з якою загиблий військовослужбовець проживав однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі військовослужбовця з підстав що заявниця не віднесена до осіб, визначених статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на дату смерті військовослужбовця не відповідає змісту і меті закону.
Скаржник у касаційній скарзі не зазначив ґрунтовних підстав для відступу від наведеного висновку і Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від цього висновку.
Верховний Суд звертає увагу, що обов'язковими умовами для оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосували суди; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладений; висновки судів, які суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі №160/10766/25.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб