про відмову у відкритті касаційного провадження
15 грудня 2025 року
м. Київ
справа №520/5828/25
адміністративне провадження № К/990/49376/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №520/5828/25 за позовом Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова, що діє в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Харківської обласної державної (військової) адміністрації до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2025 року Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова (далі - позивач), що діє в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації (далі - позивач 1), Харківської обласної державної (військової) адміністрації (далі - позивач 2), звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просила зобов'язати позивача привести належні йому на праві власності нежитлові приміщення, загальною площею 799,1 кв.м, в нежитловій будівлі літ.«А-2» за адресою: вулиця Конторська, 16 (пам'ятка містобудування та архітектури місцевого значення «Жилий будинок», охоронний №7135-Ха, занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 04.06.2020 №1883 (прийнята на облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 30.04.1980 за №334 під охоронним №300) до належного стану та ліквідувати негативні наслідки самовільно проведених робіт щодо спотворення пам'ятки, на виконання вимог приписів органу охорони культурної спадщини, шляхом:
забезпечення розроблення науково-проєктної документації на проведення відповідних ремонтних та реставраційних робіт з метою приведення пам'ятки до належного стану та ліквідації негативних наслідків самовільно проведених робіт, які спотворили пам'ятку, про що поінформувати Департамент протягом 1 місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі;
проведення відповідних робіт на пам'ятці на підставі погодженої науково-проєктної документації та дозволу Департаменту, отриманих у визначеному чинним законодавством порядку, термін протягом 3 місяців від дати отримання усіх передбачених чинним законодавством дозвільних документів.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 04.07.2025 позов задовольнив.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.10.2025, апеляційну скаргу позивача задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував. Закрив провадження у справі.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 25.11.2025 касаційну скаргу позивача на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №520/5828/25 повернув скаржникові згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з підстав того, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
28.11.2025 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга позивача на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №520/5828/25. В касаційній скарзі позивач заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у цій справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, скаржник зазначає, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 14.10.2025, отже кінцевий термін на подання касаційної скарги спливав 13.11.2025. Вперше касаційну скаржник подав 12.11.2025 та у зв'язку з поверненням касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 25.11.2025 просить поновити строк на подання повторної касаційної скарги.
Надавши оцінку обґрунтуванню клопотання про поновлення строку касаційної оскарження, Верховний Суд зазначає про таке.
Повний текст постанови Другого апеляційного адміністративного суду, складений та підписаний 14.10.2025, тобто, кінцевий строк на подання до суду касаційної скарги сплив 13.11.2025.
З моменту складення та підписання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 до моменту звернення скаржника з касаційною скаргою вдруге пройшло 45 днів.
Згідно зі статтею 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції лише за наявності обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Верховний Суд наголошує, що повернення первинної касаційної скарги не означає можливість повторного звернення до суду касаційної інстанції у будь-який час після такого повернення, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Також колегія суддів зауважує, що недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги, у зв'язку з чим вперше подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 25.11.2025 було повернуто, за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну та не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Слід зазначити, що встановлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства процесуальних обов'язків.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Скаржником не наведено переконливих та достатніх обґрунтувань щодо поважності причин пропуску строку касаційного оскарження та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у останнього об'єктивних перешкод, які унеможливили звернутися до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у строк, визначений статтею 329 КАС України.
Відтак, колегія суддів визнає неповажними наведені скаржником підстави із дотриманням вимог статті 328 КАС України.
Вирішуючи питання щодо підстав для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із дотримання прокурором встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду та підтвердження бездіяльності органів, уповноважених на виконання функцій держави у спірних правовідносинах.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для скаржника.
Перевіркою змісту підстав касаційного оскарження встановлено, що скарга відповідача містить посилання на норму права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, однак скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судами зазначених норм права та який саме правовий висновок необхідно сформулювати, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання позиції Верховним Судом, може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес.
Щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цієї норми КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суту, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися.
З огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження.
Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції не застосовані до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 17.10.2019 у справі №569/4123/16-а, від 02.09.2021 у справі №280/3319, від 28.04.2021 у справі №160/13338/20, від 29.11.2021 у справі №280/1426/20, від 25.01.2023 у справі №360/4159/21, від 17.11.2022 у справі №640/16767/21, від 08.10.2023 у справі №640/4637/21, від 23.12.2019 у справі №806/1536/18, від 06.12.2023 у справі №380/4498/20, від 06.12.2023 у справі №380/4498/20 та від 20.01.2025 у справі №120/10793/22. Однак, правовідносини викладені у цих постановах ухвалені за інших фактичних обставин.
Разом з тим, Суд апеляційної інстанції ухвалюючи постанову у цій справі, врахував висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2024 у справі №560/177/23 та постанові Верховного Суду від 24.02.2025 у справі № 420/28679/23, в яких суди дали правову оцінку постановам Великої Палати Верховного на які покликався позивач у касаційній скарзі, а саме, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Суд не вбачає підстав для відступу від цих висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Позивач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку доказів, наявних у матеріалах справи, що виходить за межі касаційного оскарження судових рішень, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд звертає увагу, що обов'язковими умовами для оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосували суди; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладений; висновки судів, які суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладений висновок про застосування норми права; потрібною, обов'язковою умовою мотивування скарги є стислий виклад змісту спірних правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга), щоб можна було побачити їхню подібність.
Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. До того ж, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Верховний Суд підкреслює, що аналіз текстів оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, стан перебігу судового розв'язання самого спору у цій справі і те, як розв'язувалися спори судами у справах, які скаржник перелічив в касаційній скарзі, дозволяє визначити, що спірні правовідносини у кожній зі згаданих справ за обсягом та змістом фактичних обставин, за характером цих відносин, їхньою об'єктивною природою, за юридичним значенням певним чином різняться між собою; вони не є зовсім схожими.
Обґрунтування застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не повинно зводитися винятково до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм законодавства з абстрактним зазначенням, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки таке аргументування виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, та не є належним правним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Таким чином, колегія суддів не приймає посилання скаржника на положення статті 328 КАС України як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на те, що касаційна скарга подана на судове рішення, яке за законом не оскаржується у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №520/5828/25.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №520/5828/25.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб