16 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 160/13119/24
адміністративне провадження № К/990/49072/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі №160/13119/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " № 88 від 16 квітня 2024 року про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби інспектора штабу штурмового батальйону № НОМЕР_1 полку управління поліції особливого призначення №3 Департаменту поліції особливого призначення " ІНФОРМАЦІЯ_2 штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " № 701 о/с від 30 квітня 2024 року про звільнення зі служби в поліції інспектора штабу штурмового батальйону № НОМЕР_1 полку управління поліції особливого призначення №3 Департаменту поліції особливого призначення " ІНФОРМАЦІЯ_2 штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ;
- поновити на службі в Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на посаді інспектора штабу штурмового батальйону №3 полку управління поліції особливого призначення №3 Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала.
Скаржник повторно звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №754/16137/15-ц щодо застосування пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у згаданих справах, не є релевантними до цієї справи.
У постанові від 05 грудня 2018 року в справі №754/16137/15-ц суд касаційної інстанції навів положення пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та в світлі цієї правової норми зазначив орієнтовний, невичерпний перелік обставин, які можуть вважатися поважними причинами відсутності на робочому місці, а також, які не вважаються прогулом.
У розглядуваному випадку питання поважності або неповажності причин відсутності позивача на службі не випливає із застосування судами норми, а вимагає оцінки доказів у справі. За змістом оспорюваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не ставили під сумнів, що у значенні статті 40 КЗпП України відмова від незаконного переведення не вважається прогулом (як і не робили висновку про те, що відмова від незаконного переведення є прогулом), тобто не застосовували цю норму інакше, ніж в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі №754/16137/15-ц і не робили висновків із цього приводу.
У справі №754/16137/15-ц спірні правовідносини виникли довкола правомірності звільнення позивачки з посади головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. Довженка», тобто, не пов'язанні з проходженням публічної служби і врегульовані нормами КЗпП України. Установивши, що позивачка була відсутня на роботі у період часу з 04 листопада 2015 року до 09 листопада 2015 року у зв'язку з перебуванням на лікарняному, тобто з поважних причин, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної і касаційної інстанції, констатував, що звільнення позивачки проведено відповідачем із порушенням вимог чинного трудового законодавства, без врахування і з'ясування всіх обставин.
У межах справи №160/13119/24 предметом є накази про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби та про звільнення зі служби в поліції інспектора відділення документування штурмового батальйону № 3 полку управління поліції особливого призначення № 3 ДПОП ОШБ НПУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 . Спірні правовідносини в цій справі урегульовано нормами спеціальних нормативно-правових актів, зокрема, Законом України "Про Національну поліцію", Дисциплінарним статутом Національної поліції, затвердженим Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України", положеннями Внутрішнього розпорядку для поліцейських, державних службовців та працівників ДПОП "ОШБ "Лють", від 28 липня 2023 року №346, наказу Національної поліції України від 19 липня 2022 року №507 "Про заходи щодо зміцнення службової дисципліни та дотримання законності в діяльності поліції" та ін.
Узагальнюючи викладене, Суд констатує, що у цій справі порівняно зі справою №754/16137/15-ц відмінними є суб'єктний склад, фактичні обставини, правове регулювання, що безумовно впливає на питання застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі №160/13119/24 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов