Справа №463/12121/25
Провадження №2-а/463/104/25
17 грудня 2025 року місто Львів
Личаківський районний суд м. Львова у складі:
головуючої судді Ціпивко І. І.
з участю секретаря судових засідань Метеллі Б.Б.
представника позивача Арендач М.
відповідача Тітова Є. В.
представника відповідача Бортніка О.Ю.
перекладача Маркелової Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, просить продовжити строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України, у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, що за адресою: вул. Лісна, с. Розсудів, Чернігівська область, 15013, на строк визначений в ч.11 ст.289 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач вчинив спробу незаконного, поза межами пунктів пропуску, перетинання державного кордону із України в Республіку Польща, через державний кордон України, на напрямку 809 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б), територія Сокальської ОТГ Шептицького району Львівської області, внаслідок чого 23.09.2025 року був затриманий посадовими особами Прикордонної варти Республіки Польща. 23.09.2025 о 18 год 30 хв на підставі статей 3, 5 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством «Про реадмісію осіб» даний громадянин був переданий на територію України в міжнародному пункті пропуску через державний кордон «Угринів-Долгобичув» представникам відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
26.09.2025 Сокальським районним судом Львівської області відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.2 ст.204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Так зазначена постанова оскаржувалась до Львівського апеляційного суду, постановою від 27.11.2025 відмовлено в задоволенні апеляційної скарги.
26.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно відповідача прийнято рішення про примусове видворення за межі території України.
Також, 30.09.2025 Личаківським районним судом м. Львова відносно відповідача було прийнято рішення про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України (зазначене рішення оскаржувалось до Восьмого адміністративного апеляційного суду, постановою від 26.11.2025 відмовлено в задоволенні апеляційної скарги).
03.10.2025 відповідач був поміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, а в подальшому 05.11.2025 переміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України (далі - Чернігівський ПТПІ).
Окрім цього в ході з'ясування обставин адміністративного правопорушення було встановлено, що відповідач на території України перебуває із 2017 року. Проте, до органів міграційної служби в порядку визначеному «Порядком продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 року №150, з метою продовження строку перебування на території України не звертався. Також не звертався із заявою про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту на території України.
Так 08.04.2025 ГУ ДМС у Львівській області відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, а в подальшому 08.04.2025 рішенням Галицького районного суду м. Львова був затриманий на строк 6 (шість) місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення. Однак 09.07.2025 постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду строк затримання скорочено до 3 (трьох) місяців) та такий на час винесення рішення закінчився, відповідно не продовжувався.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи є неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
З метою видворення відповідача органом охорони державного кордону вживаються активні заходи щодо його ідентифікації та документування свідоцтвом на повернення в країну походження.Так, через повномасштабну агресію російської федерації проти нашої держави дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвано, діяльність посольства та консульських установ держави-агресора на території України припинена, ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено лист до Департаменту консульської служби МЗС України щодо їх можливості звернення до Посольства російської федерації в Республіці Молдова з метою документування апелянта свідоцтвом на повернення (станом на 15.12.2025 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідь не надходила).
Також, до товариства Червоного Хреста України направлено лист щодо можливості їхнього звернення до Посольства російської федерації в Республіці Молдова щодо документування апелянта свідоцтвом на повернення (станом на 15.12.2025 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідь не надходила).
Варто зазначити, що з моменту втрати паспорта (зі слів відповідача втратив на початку 2022 року) ним особисто не здійснено жодного заходу щодо свого належного документування.
Окрім цього зі сторони відповідача відсутня співпраця із представниками Держприкордонслужби України, протягом всього строку утримання відповідачем не було надано жодної копії документа, що посвідчує особу (посвідчення водія було наявне під час затримання).
А тому позивач в порядку ст.289 КАС України звернувся до суду з адміністративним позовом про продовження відповідачу строку затримання, який закінчується 23.12.2025.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025 року визначено головуючу суддю Ціпивко І.І. для розгляду справи.
Ухвалою судді від 16.12.2025 року адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. У звязку із недоставленням відповідача, участь якого є обов'язковою для розгляду справи, судове засідання призначено на 17.12.2025 року та постановлено його здійснення із останнім в режимі відеоконференцзв'язку із Чернігівським пунктом тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, передбачених в позові.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив. В обгрунтування заперечень покликався на те, що 07.04.2025 працівниками Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області був виявлений та затриманий громадянин російської федерації ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з вчиненням правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, з метою встановлення особи порушника та забезпечення своєчасного розгляду справи. 07.04.2025 головним спеціалістом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Кабаном Т.А. прийнято рішення №4601100100000343 про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 29 квітня 2022 року співробітниками ДСР НП України виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживав без документів, які б надавали йому право на проживання в Україні. В подальшому, його було доставлено до службового приміщення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. У ході перевірки було встановлено, що відповідач прибув на територію України у 2016 році з приватною метою, перетнувши державний кордон поза пунктами пропуску. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні до міграційної служби іноземець не звертався. На території України відповідач знаходиться без законних підстав. Вищевикладене свідчить про те, що відповідач порушив вимоги статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01.05.2022 року (справа №755/3456/22) затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців. В подальшому на виконання вищевказаного рішення гр. російської федерації ОСОБА_1 поміщено в ПТПІ у Волинській області строком на 6 місяців Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2022 року справа(755/10613/22) продовжено строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 терміном на 6 (шість) місяців. Таким чином гр. російської федерації ОСОБА_1 перебував у ПТПІ у Волинській області протягом 12 місяців. Після закінчення строку затримання 01.05.2023 року ОСОБА_1 був звільнений з ПТПІ у Волинській області у зв'язку із закінченням строку затримання та поміщення до відповідної установи. В подальшому Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2025 року в адміністративній справі №461/2719/25 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 затримано з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на 6 (шість) місяців, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2025 року скасовано ОСОБА_1 затримано з метою ідентифікації громадянина російської федерації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на 3 (три) місяці. Після чого будь які органи не звертались із продовженням даного строку а також загальний строк перебування в органах ПТПІ становив 15 місяців. В подальшому, а саме 30.09.2025 року ОСОБА_1 рішенням Личаківського районного суду м. Львова Справа №463/9168/25 був затриманий з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на строк 3 (три) місяці, починаючи з часу фактичного затримання, а саме з 18 год. 30 хв. 23 вересня 2025 року. Таким чином станом на момент розгляду справи, а саме 17.12.2025 року строк перебування ОСОБА_1 в установах ПТПІ становить 17 місяців 24 дні, а граничний строк можливий строк передбачений ч. 11 ст. 289 КАС України 18 місяців спливає 23.12.2025 року о 18 год. 30 хв. Крім цього, підтведив, що на даний у суді перебуває на розгляді справи за позовом ОСОБА_1 , яка стосується оскарження рішення державної прикордонної служби про його видворення.
Відповідач у судовому засіданні вимоги позовної заяви заперечив, підтвердив, що перебуває на території України з 2017 року, в Україні займався волонтерською діяльністю, займає проукраїнську позицію, а тому не хоче повертатися до російської федерації, оскільки побоюється за своє життя.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши думку учасників судового провадження, оглянувши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства визначено в статті 3 Закону №3773-VI, відповідно до якої іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
За визначенням пункту 7 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 3773-VI, нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
За приписами ч.ч. 2-3 ст. 25 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
В силу вимог частини 1 статті 26 Закону № 3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
У відповідності до частини 1 статті 30 Закону № 3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Згідно ч. 2 ст. 31 Закону № 3773-VI, рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
Судом встановлено, що відповідач вчинив спробу незаконного, поза межами пунктів пропуску, перетинання державного кордону із України в Республіку Польща, на напрямку 809 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б), територія Сокальської ОТГ Шептицького району Львівської області, внаслідок чого 23.09.2025 року був затриманий посадовими особами Прикордонної варти Республіки Польща.
23.09.2025 о 18 год 30 хв на підставі статей 3, 5 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством «Про реадмісію осіб» даний громадянин був переданий на територію України в міжнародному пункті пропуску через державний кордон «Угринів-Долгобичув» представникам відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
26.09.2025 Сокальським районним судом Львівської області відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.2 ст.204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Зазначена постанова оскаржувалась до Львівського апеляційного суду, постановою від 27.11.2025 відмовлено в задоволенні апеляційної скарги.
26.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно відповідача прийнято рішення про примусове видворення за межі території України.
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 30.09.2025 вирішено затримати його з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України. Відповідачем вказане рішення оскаржувалось до Восьмого адміністративного апеляційного суду, та постановою від 26.11.2025 відмовлено в задоволенні апеляційної скарги.
03.10.2025 відповідач був поміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, а в подальшому 05.11.2025 переміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України (далі - Чернігівський ПТПІ).
Судом встановлено, що відповідач на території України перебуває із 2017 року. Проте, до органів міграційної служби в порядку визначеному «Порядком продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 року №150, з метою продовження строку перебування на території України не звертався. Також не звертався із заявою про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту на території України.
Крім цього, судом встановлено, що 07.04.2025 працівниками Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області був виявлений та затриманий громадянин російської федерації ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з вчиненням правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, з метою встановлення особи порушника та забезпечення своєчасного розгляду справи.
07.04.2025 головним спеціалістом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Кабаном Т.А. прийнято рішення №4601100100000343 про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1
29 квітня 2022 року співробітниками ДСР НП України виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживав без документів, які б надавали йому право на проживання в Україні. В подальшому, його було доставлено до службового приміщення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. У ході перевірки було встановлено, що відповідач прибув на територію України у 2016 році з приватною метою, перетнувши державний кордон поза пунктами пропуску. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні до міграційної служби іноземець не звертався. На території України відповідач знаходиться без законних підстав. Вищевикладене свідчить про те, що відповідач порушив вимоги статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01.05.2022 року (справа №755/3456/22) затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців.
ОСОБА_1 поміщено в ПТПІ у Волинській області строком на 6 місяців
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2022 року справа(755/10613/22) продовжено строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 терміном на 6 (шість) місяців.
Таким чином гр. російської федерації ОСОБА_1 перебував у ПТПІ у Волинській області протягом 12 місяців.
Після закінчення строку затримання 01.05.2023 року ОСОБА_1 був звільнений з ПТПІ у Волинській області у зв'язку із закінченням строку затримання та поміщення до відповідної установи.
В подальшому Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2025 року в адміністративній справі №461/2719/25 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 затримано з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на 6 (шість) місяців, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2025 року скасовано ОСОБА_1 затримано з метою ідентифікації громадянина російської федерації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на 3 (три) місяці.
Після чого будь які органи не звертались із продовженням даного строку.
В подальшому, а саме 30.09.2025 року ОСОБА_1 рішенням Личаківського районного суду м. Львова Справа №463/9168/25 був затриманий з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на строк 3 (три) місяці, починаючи з часу фактичного затримання, а саме з 18 год. 30 хв. 23 вересня 2025 року.
Таким чином станом на момент розгляду справи, а саме 17.12.2025 року сукупний строк перебування ОСОБА_1 в установах ПТПІ становить понад 17 місяців.
Відповідно до п. 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Згідно п. 5 вказаного Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців з дня фактичного затримання особи.
Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування не може перевищувати шести місяців з дня фактичного затримання особи. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк чи прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, такий строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.
Згідно з п.12 р. ІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 року №141, іноземці та особи без громадянства утримуються в ПТПІ протягом строку, необхідного для виконання постанови адміністративного суду: про примусове видворення з України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, але не більш як 12 місяців.
Судом встановлено та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, що рішення позивача про видворення відповідача останнім оскаржено, провадження у справі відкрито та призначено до розгляду на січень місяць 2026 року.
Відповідно до п.10 Розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб'єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.
Відтак з моменту затримання відповідача за рішенням суду від 30.09.2025 року змінилися обставини (оскарження відповідачем рішення про його видворення).
Судом взято до уваги те, що позивачем вживалися заходи щодо ідентифікації відповідача, однак через повномасштабну агресію російської федерації проти нашої держави дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвано, діяльність посольства та консульських установ держави-агресора на території України припинена, ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено лист до Департаменту консульської служби МЗС України щодо їх можливості звернення до Посольства російської федерації в Республіці Молдова з метою документування апелянта свідоцтвом на повернення (станом на 15.12.2025 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідь не надходила).
Також, до товариства Червоного Хреста України направлено лист щодо можливості їхнього звернення до Посольства російської федерації в Республіці Молдова щодо документування апелянта свідоцтвом на повернення (станом на 15.12.2025 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідь не надходила).
Разом з тим, невиконання запитів органу державної влади не може бути законною правовою підставою для продовження строку затримання відповідача.
Відтак, неможливість забезпечити примусове видворення відповідача позивач пов'язує з розірваними дипломатичними відносинами з Російською Федерацією та відсутністю діючого паспорта для виїзду за кордон.
Натомість, неможливість забезпечити примусове видворення відповідача у зв'язку з відсутністю певних дипломатичних відносин між країнами, не є правовими підставами для продовження строку затримання відповідача, особу якого ідентифіковано.
Твердження позивача щодо необхідності проведення документування відповідача документом, який би давав можливість для його виїзду за кордон не є додатковою підставою та суперечить правовій позиції, висловленій в постанові Верховного суду від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20.
Доводи позивача на відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації або неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця чи документів, необхідних для його ідентифікації, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
При цьому, слід зазначити, що відсутність можливості виконати рішення про примусове видворення відповідача за межі України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача.
Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом України від «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Керуючись ст. ст. 6, 9, 72-77, 289, 295, 297 КАС України, суд,
ухвалив:
у задоволенні позову ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) до громадянина російської федерації ОСОБА_1 (місцезнаходження: Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства за адресою: АДРЕСА_2 ) про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України - відмовити.
Рішення суду у відповідності до ч.16 ст.289 КАС України може бути оскаржене в апеляційному порядку в 10-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17 грудня 2025 року.
Суддя Ірина ЦІПИВКО