15 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/201/25 пров. № А/857/13862/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року, прийняте суддею Стецик Н.В. у місті Луцьк, у справі № 140/201/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
в січні 2025, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч, відповідач) у якому просив: визнати протиправними дії В/Ч НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у В/Ч НОМЕР_2 , щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням у складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 позов задоволено та стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань В/Ч НОМЕР_1 судові витрати в розмірі 3000,00 грн.
Суд виходив з того, що відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №2017-ІІІ, Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 11.12.2019 у справі №638/5794/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 21.12.2021 у справі №820/3423/18, від 30.11.2023 у справі №380/21619/21.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених вище висновків Верховного Суду, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення, як його складова, має враховуватись при нарахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.
За таких обставин, виплачуючи позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889 у період з 31.03.2015 по 30.07.2017, без врахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, відповідач порушив право позивача на отримання належної заробітної плати.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права. Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що індексація грошового забезпечення позивача за визначений ним період нарахована та виплачена за судовими рішеннями. Щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою грошового забезпечення, а індексації підлягає грошове забезпечення в цілому, а не кожна окрема складова цього грошового забезпечення. Звертає увагу суду, що всі рішення Верховного Суду, на які покликається суд, не містять правових висновків щодо перерахунку щомісячної додаткової грошової винагороди з огляду на раніше проіндексоване грошове забезпечення.
Щодо стягнення судових витрат, то місцевий суд жодним чином не зауважив, що позови подані до Рівненського окружного адміністративного та Волинського окружного адміністративного судів є майже повністю тотожними, а отже розглядуваний судом позов не міг бути підготовлений в повному обсязі по договору з адвокатом від 22.10.2024, також у суду не виникло питань щодо необхідності здійснення адвокатом повторних дій: вивчення судової практики, групування доказів тощо, якщо такі ж дії цей же адвокат здійснювала кілька місяців тому під час підготовки та подання ідентичного позову до Рівненського окружного адміністративного суду. Зазначає, що відшкодуванню підлягають витрати сторони на правничу допомогу понесені та які є необхідними в конкретній справі, а не загалом суми, які особа витратила, а у випадку з позивачем має бути витрачена, для оплати послуг адвоката. Так, заява про відшкодування витрат на правничу допомогу, яка надавалася згідно договору від 14.08.2024 та підтверджується актом від 16.09.2024, не розглядалися судом в межах справи №460/9454/24, а також причин чому ця заява не розглядалася, в даному випадку взагалі не має значення.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без змін рішення суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 15.11.2013 по 28.09.2017 проходив військову службу у В/Ч НОМЕР_1 .
Наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ №129 від 05.03.2015 майора ОСОБА_1 у порядку просування по службі призначено на посаду старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони.
Згідно наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №1 від 31.03.2015 позивач прийняв посаду старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони та приступив до виконання службових обов'язків.
Наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №172 від 31.07.2017 введено в дію переліки змін до штату В/Ч НОМЕР_1 .
Відповідно до листа В/Ч №501/361 від 14.05.2022 посада позивача (старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони) перебувала в штаті В/Ч НОМЕР_1 по 30.07.2017 включно.
Таким чином, ОСОБА_1 перебував на останній штатній посаді з 31.03.2015 по 30.07.2017.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2017 №318 позивача звільнено з військової служби за станом здоров'я.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 21.09.2017 №215, з 28.09.2017 підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення й направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У період січень 2014 - липень 2017 ОСОБА_1 щомісячно отримував щомісячно додаткову грошову винагороду, що підтверджується довідкою В/Ч НОМЕР_2 №944 від 13.11.2020.
Довідкою В/Ч НОМЕР_1 від 04.12.2019 за №501/926 підтверджено факт нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період січень 2015 - серпень 2015.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 у справі №460/3522/19, яке набрало законної сили, Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України зобов'язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.09.2017.
Факт виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 у справі №460/3522/19 підтверджується довідкою про суму нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.06.2015 по 28.09.2017.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі №460/19560/22, яке набрало законної сили, В/Ч НОМЕР_3 зобов'язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.09.2017 із застосуванням базового місяця січня 2008.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №142 від 30.03.2023 «Про доплату індексації та інших видів грошового забезпечення» командиру В/Ч НОМЕР_2 наказано забезпечити своєчасне нарахування та виплату колишньому військовослужбовцю В/Ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.09.2017 із застосуванням базового місяця січня 2008. Виплата індексації за вказаний період підтверджується довідкою-розрахунком №35/541 від 02.06.2023.
02.05.2024 позивач звернувся до В/Ч НОМЕР_2 із заявою у якій просив здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 за період перебування за останньою штатною посадою в розмірі 60% місячного грошового забезпечення у повному розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення, що не здійснила в/ч НОМЕР_1 .
Листом від 20.05.2024 за №39/756 В/Ч НОМЕР_2 відмовила ОСОБА_1 у перерахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі як і раніше - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч.4 ст.9 Закону №2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частин 2, 3 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі як і раніше - Інструкція №260), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Згідно із пункту 1.2. Інструкції №260 грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п.п. 5 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі як і раніше Постанова №889), щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - з 1 квітня 2013 - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 у справі №522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Зі змісту Постанови №889 вбачається, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 у справі № 522/2738/17.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що щомісячна додаткова грошова винагорода включається до складу грошового забезпечення.
Так, відповідно до пункту 1 Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція №550) затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 за №550, визначено порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Інструкції №550 виплата винагороди здійснюється в таких розмірах на місяць: військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Судом встановлено та підтверджується довідкою В/Ч НОМЕР_2 №944 від 13.11.2020, у період з січня 2014 по липень 2017, ОСОБА_1 щомісячно виплачувалася додаткова грошова винагорода. Розрахунок щомісячної додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 проведено без включення до складу грошового забезпечення сум індексації.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня грошового забезпечення внаслідок його знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку, що забезпечує дотримання прав осіб, які перебувають на військовій службі, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації призвело б до застосування для визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку знеціненого грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2020 у справі № 240/10130/19.
Так, відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону №1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Отже, відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням у складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою та зобов'язання її нарахування і виплату, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат, то колегія суддів зазначає таке.
16 січня 2025 позивачем подано заяву про стягнення судових витрат, в якій позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Заява обґрунтована тим, що зокрема постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі №460/3143/23 задоволено апеляційну скаргу позивача частково у справі незначної складності, понесені витрати на правничу допомогу стягнуто з відповідача в розмірі 5000 грн.; зокрема у справі №460/31513/22 рішенням суду від 28.02.2023 суд стягнув з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у справі незначної складності 4500 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №460/31513/22 рішення суду залишено без змін; зокрема постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №460/18496/23 задоволено апеляційну скаргу позивача частково у справі незначної складності, скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, стягнуто з В/Ч НОМЕР_1 , та з В/Ч НОМЕР_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі по 1000 грн., з кожного з відповідачів; зокрема рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі №140/10188/24 у справі незначної складності, позов задоволено повністю, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань В/Ч на користь позивача судові витрати у розмірі 3000,00 грн., тобто в повному обсязі; зокрема постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі №140/10393/23 задоволено апеляційну скаргу позивача частково у справі незначної складності, скасовано рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 грн., та стягнуто з відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Суд першої інстанції стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн. виходив з того, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу (3000,00 грн.) є реальним та підтвердженим належними доказами. Перелік витрат на професійну правничу допомогу є необхідним для розгляду цієї справи, а заявлений до відшкодування розмір витрат відповідає критерію розумності та співмірності із її складністю.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої статті 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є, зокрема: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про правильність стягнення витрат на правничу допомогу враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого, за положеннями КАС України відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Колегія суддів наголошує, що за вимогами процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Аналізуючи надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Надаючи оцінку наданими суду доказами понесених позивачем витрат на професійну правничу (правову) допомогу в суді першої інстанції, колегією суддів враховується, що на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи №140/201/25, позивач долучив: договір про надання правничої допомоги від 22.10.2024; акт виконаних робіт від 16.01.2025; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 25.10.2024 серії ВК №1148155.
За умовами договору від 22.10.2024, укладеного між Адвокатським бюро «Валерія Василюк» в особі керівника Власюк Валерії Валеріївни (Бюро) та Масюком П.М. (Клієнт), Клієнт в порядку та на умовах, визначених даним Договором, доручає, а Бюро приймає на себе зобов'язання з ведення справи про визнання протиправними дій В/Ч НОМЕР_1 щодо відмови здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховується індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою; зобов'язання В/Ч НОМЕР_1 щодо відмови здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 31.03.2015 по 30.07.2017 з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховується індексації грошового забезпечення, яка отримана ним за останньою штатною посадою (п.1.1). Для виконання цього Договору Клієнт надає Бюро всі, без обмежень, повноваження для здійснення прав і повноважень та виконання обов'язків сторони (позивача) у Волинському окружному адміністративному суді, у Восьмому апеляційному адміністративному суді, та у Верховному Суді (п.1.2.2).
Пунктом 1.2 Договору визначено, що до професійної правничої допомоги, яка надається в межах виконання доручення Клієнта за цим договором, входить: складати та підписувати заяви, позовні заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку до суду, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; посвідчувати копії документів у справі, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках: користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Із змісту акту приймання-передачі наданих послуг вбачається, що позивачу надані наступні послуги: надання юридичної консультації, проведення правової експертизи документів наданих клієнтом, аналіз судової практики з формуванням структури доказової бази, підготовка позовної заяви, групування доказів, додатків до позовної заяви, сканування, подання позову до суду. Кількість затраченого адвокатом часу становить 3 год. Загальна вартість наданої правничої допомоги, яка вказана в даному акті, становить 3000,00 грн. (а.с.97).
Відповідно до п.3.2. Договору про надання правничої допомоги від 22.10.2024 сторонами погоджено, що гонорар виплачується бюро в безготівковій форм. Оплата клієнтом професійної правничої допомоги та остаточний розмір гонорару здійснюється на підставі акту виконаних робіт за цим договором у строк до 01.08.2025 шляхом внесення коштів на рахунок Бюро.
Відповідач надав заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, у яких вказує на безпідставність таких витрат.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи зі змісту позовних вимог, предмету і підстав позову, апеляційний суд зауважує, що обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, що при визначенні розміру таких витрат стороною позивача не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, а саме, на підготовку позовної заяви.
Колегія суддів зазначає, що предмет спору у даній категорії справи не є складним, містить один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
Колегія суддів наголошує, що згідно з частиною першою статті 139 КАС України всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень
З аналізу вищенаведеної норми слід зробити висновок, що питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню лише у випадку розгляду позову по суті і задоволення його на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
З урахуванням наданих доказів щодо понесених позивачем витрат на надану правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг наданої стороні позивача професійної правничої допомоги у вказаній справі складає 1500 грн. в суді першої інстанції, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, співмірності із складністю справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, відповідно слід частково скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн., а тому визначений судом апеляційної інстанції розмір судових витрат на надання професійної правничої допомоги в розмірі 1000 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Суд першої інстанції вірно врахував, що згідно із правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Щодо покликання відповідача на те, що позивач звертався до Рівненського окружного адміністративного суду (справа №460/9454/24) з аналогічним позовом, то судом встановлено, що ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №460/9454/24 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №460/9454/24 (провадження А/857/28480/24) апеляційна скарга В/Ч НОМЕР_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №460/9454/24 повернута скаржнику. Питання щодо стягнення в користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу не вирішувалося в межах адміністративної справи №460/9454/24.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Судові витрати щодо судового збору розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняття постанови про часткове задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі № 140/201/25 - скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове, яким заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) частково понесені витрати на правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш