Справа № 369/12345/25
Провадження № 2/369/8754/25
Іменем України
18.12.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Худинець Д.С.
за участі
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У липні 2025 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 2021 року. Мають спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3 , 2022 року народження, та ОСОБА_4 , 2023 року народження. Спільне життя не склалось. Неповнолітні діти залишились проживати разом з нею та перебувають на її утриманні. У добровільному порядку відповідач не сплачує кошти на утримання дітей. Вона самостійно несе всі витрати на оздоровлення, харчування, лікування, навчання. Діти часто хворіють та потребують додаткових коштів через наявність діагнозів. З метою всебічного розвитку діти відвідуватимуть гуртки.
Відповідач як батько зобов'язаний нести витрати на утримання дітей. Інших дітей на утриманні не має, працює, отримує дохід, має задовільний стан здоров'я і можливість працювати і заробляти, тому сплачувати аліменти у заявленому розмірі зможе.
Просила суд:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 грн., щомісячно до досягнення дитиною повноліття;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 5000 грн., щомісячно до досягнення дитиною повноліття;
судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2025 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
11 серпня 2025 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову відповідач ОСОБА_2 вказав, що має спільних малолітніх дітей. Але позивачка не надала доказів того, що він має додатковий регулярний неофіційний дохід, доказів витратам на дітей у заявленому розмірі. Сплачувати аліменти у заявленому розміру не має можливості. Так, він отримує лише пенсію по інвалідності та має обмеження в трудовій діяльності. На даний час проживає в орендованій квартирі. Просив суд задоволити позов частково та стягнути аліменти на утримання дітей - мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В іншій частині позову, просив відмовити.
У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала. Просила суд задоволити позов.
У судове засідання відповідач не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 1 б липня 2015 Року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111 /04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При розгляді справи судом встановлено, що 09 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.
Батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Батьками малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2025 року розірвано шлюб, укладений між громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та громадянкою України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 09 жовтня 2021 року, про що Боярським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09 жовтня 2021 року складено відповідний актовий запис №502 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 09 жовтня 2021 року Боярським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)).
З пояснень сторін встановлено, що після припинення спільного проживання, неповнолітні діти залишились проживати разом з матір'ю ОСОБА_1 . Між сторонами наявний спір щодо розміру аліментів на утримання дітей.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Станом на кінець 2025 року, прожитковий мінімум на дитину до 6 років в Україні становить 2 563 грн у 2025 році, і зросте до 2 817 грн з 1 січня 2026 року, згідно з Законом про Держбюджет-2026.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що немає самостійного, достатнього доходу для сплати аліментів на дітей у заявленому розмірі.
Так, відповідно до довідки про доходи №0556 4255 1459 2527, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Андрушівському об'єднаному управлінні ПФУ в Житомирській області та отримав пенсію за період з 01 листопада 2024 року по 30 квітня 2025 року - 18 566 грн. (2980 грн. на місяць).
З довідки форми ОК-5 ПФУ взагалі відсутні відомості про отримання будь-яких доходів з 2024 року (довідка на двох аркушах містить відомості про доходи з 2017 року по 2023 рік).
При визначенні розміру аліментів суд враховує подані довідки для визначення матеріального стану відповідача. Але відповідач не надав належних та допустимих доказів наявності/відсутності його доходів за останній рік. При цьому суд враховує, що будь-яких перешкод в отриманні такої інформації самостійно відповідач не мав (оскільки відомості стосуються виключно його). Тому встановити дійсний розмір доходу ОСОБА_2 з матеріалів справи не вбачається за можливе. На підставі наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимим доказами того, що він має можливість сплачувати аліменти на дітей лише у мінімально встановлено розмірі - 50 % прожиткового мінімуму на дитину.
Суд враховує, що ОСОБА_2 має другу групу інвалідності та має лише певні обмеження у працездатності. Доказів про те, що відповідач має незадовільний стан здоров'я, у зв'язку з чим несе витрати, доказів понесених інших обов'язкових витрат на своє утримання, доказів того, що він взагалі не може працювати, останнім також надано не було.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що наразі діти сторін проживають разом з матір'ю, так як ОСОБА_2 є їх батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_1 обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення їх дітей, з огляду на те, що діти проживають з матір'ю, вартість продуктів харчування, інших речей першої необхідності, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей у розмірі 7000 грн. (по 3500 грн.) щомісячно.
Суд звертає увагу на те, що у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я платника аліментів, останній має право звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів. А у разі, коли діти будуть проживати з платником аліментів та перебувати на його утриманні, останній може звернутися до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів. Позивач також наділений правом на звернення до суду з позовом про збільшення розміру стягуваних аліментів, зміну способу їх стягнення.
Щодо посилань позивачки про необхідність дітей відвідувати садочок, гуртки суд до уваги не приймає, оскільки нею не подано доказів таким витратам. Наявність у дитини діагнозу (інший атопічний дерматит) не може автоматично підтверджувати несення значних коштів на його лікування. Доказів понесених дійсних щомісячних витрат на дітей матеріали справи не містять. Аліменти мають включати ті витрати, які дійсно необхідні дітям щомісячно, а не ті, які за можливості батьки можуть додатково надати.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3500 грн. (три тисячі п'ятсот грн.) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10 липня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 3500 грн. (три тисячі п'ятсот грн.) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10 липня 2025 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 18 грудня 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ