16 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 280/11334/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служба України з безпеки на транспорті на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року (суддя Сіпака А.В.) в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті , в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області від 26.11.2024 № ПШ 091591 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року задоволено позовні вимоги.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області від 26.11.2024 № ПШ 091591 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що під час перевірки водій не надав посадовій особі відповідача, тахокарти у кількості, що передбачено ЄУТР або бланк підтвердження діяльності.
Водій, відповідно до ст. 49 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), п.15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567) повинен надати документи для перевірки уповноваженим посадовим особам.
Отже, на момент здійснення рейдової перевірки було виявлено порушення вимог ст. 34, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60«Про автомобільний транспорт» , яке було зафіксоване в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Суд виходив з того, що здійснювалось перевезення вантажу для власних потреб, а не надання послуг згідно з договором про перевезення вантажу, а тому позивач не може бути суб'єктом відповідальності за порушення передбачене абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340), що розроблено у відповідності та на виконання до вказаної вище Конвенції та Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).
Міжнародними угодами і національним законодавством передбачено обов'язковість обладнання транспортного засобу, що здійснює відповідні вантажні перевезення, діючим та повіреним тахографом за для контролю швидкості здійснення перевезення, режиму праці та відпочинку водіїв.
Верховний Суд при розгляді справ подібної категорії неодноразово наголошував, що приписи стосовно тахографу визначені законодавцем, перш за все, за для уникнення аварійних ситуацій на дорозі та забезпечення належних трудових прав водіїв, зокрема, права на відпочинок. Тобто, приписи щодо належної роботи тахографа є не забаганкою законодавця, вони виконують функцію створення безпечних умов на дорозі.
Правовий підхід Верховного Суду до обов'язку автомобільного перевізника контролювати режим праці та відпочину водія та виконувати приписи щодо належної роботи контрольного пристрою (тахографа) навіть у випадках, коли перевозиться вантаж в межах власної господарської діяльності, є сталим та послідовним,
У постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 340/5660/22, у постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21, у постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17, в яких через призму оцінки доводів про перевезення власного вантажу розглядалось питання визначення особи автомобільного перевізника, висловлено сталий підхід щодо застосування норм Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010 (далі -Інструкція № 385) та Положення № 340 у ситуаціях, коли роботодавець не дотримується правил контролю за режимом праці та відпочинку водія, посилаючись на те, що перевозить вантаж у межах власної господарської діяльності і тому не є перевізником: відсутність у особи такого виду економічної діяльності як здійснення вантажних перевезень не є безумовним свідченням того, що така діяльність ним не здійснюється.
Транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , обладнаний тахографом. Під час перевірки 14.10.2024 водій не заперечив обладнання транспортного засобу тахографом, під час проведення перевірки були відсутні тахокарти у кількості, що передбачено ЄУТР або бланк підтвердження діяльності. Факт цього не заперечується позивачем.
Позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, лише посилався на те, що здійснював перевезення вантажу для власних потреб, власними засобами, а тому не є перевізником у розумінні статті 1 Закону «Про автомобільний транспорт» та не повинен здійснювати контроль за робочим часом та відпочинком водія і за належною роботою контрольного пристрою (тахографа),
Доводи позивача про те, що він не надає послуги з перевезення вантажів на замовлення, не є тотожним із нездійсненням вантажного перевезення та не можуть спростувати обставини перевезення вантажу.
З 01.10.2021 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю від 03.06.2021 №1534-ІХ, яким абзац 3 частини першої статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт викладено в новій редакції, відповідно до якої: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У попередній редакції передбачалось: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія, саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення, та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини, зокрема, щодо перевізника.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що у день проведення перевірки 14.10.2024, позивач-водій не надавав послуг з перевезень вантажів, а здійснював перевезення вантажів для власних потреб, доказом чого є ТТН, яку було надано при проведенні рейдової перевірки, а тому позивача не може бути притягнуто до відповідальності за відсутність тахокарт, оскільки Положення щодо 28 тахокарт не розповсюджується на осіб, які здійснюють перевезення вантажів для власних потреб.
У даному випадку здійснювалось внутрішнє перевезення вантажів, а тому вимоги ЄУТР до позивача не застосовуються.
Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі № 440/5873/23 зазначив, що вантажні перевезення для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.
Вказані матеріали свідчать, що позивач не надавав послуг з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату і такими послугами не користувався.
За таких обставин 14.10.2024 на транспортному засобі, що належить ОСОБА_1 , здійснювалося перевезення вантажу для власних потреб« а не надання послуг згідно з договором про перевезення вантажу, а тому позивач не може бути суб'єктом відповідальності за порушення, передбачені ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки послуги з перевезення вантажу не надавав І такими послугами не користувався.
Від відповідача надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що оскільки позивач є суб'єктом господарювання, який у процесі здійснення господарської діяльності перевозив вантаж з метою отримання прибутку, тому норми Положення №340 та Інструкції №385 розповсюджуються на спірні правовідносини.
Обов'язок для перевізника встановлювати на відповідному вантажному транспорті тахограф визначений Положенням № 340.
Відповідно до матеріалів справи, позивач зареєстрований, як фізична особа- підприємець особа, яка здійснює господарську діяльність.
Крім того, для цілей застосування Закону № 2344-Ш, визначальним є факт здійснення вантажних перевезень, оскільки будь-яка особа, яка здійснює перевезення вантажів, є автомобільним перевізником.
Отже, з наведених вище правових норм вбачається, що, зокрема, вантажні перевезення за для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.
Відповідно до матеріалів справи, позивач зареєстрований, як юридична особа, яка здійснює господарську діяльність.
Представник позивача зазначає, що здійснювалось внутрішнє перевезення вантажів, а тому вимоги ЄУТР до позивача не застосовуються.
Закон зобов'язує мати тахограф чи бланк підтвердження діяльності у разі перевезення вантажу, а не надання послуг перевезення вантажів.
Звертаємо увагу на то, що самостійне перевезення товару у власних потребах та подальшим транспортуванням його продавцем за власний рахунок в міжміському сполученні, в даному випадку - позивачем, слід відмежовувати від переміщення товару, належного позивачеві, в межах самого підприємства за власними потребами.
Позивач не заперечує відсутність вказаних документів у водія на момент перевірки.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
14.10.2024 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на 916 км + 897 м автодороги М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварино проведено рейдову перевірку позивача на транспортному засобі марки MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належать позивачу на праві власності, із напівпричепом KOEGEL державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Під час перевірки було встановлено перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутні заповнені тахокарти водія Дейкун В.В. у кількості, що передбачено ЄУТР або бланк підтвердження діяльності.
Надалі вказані матеріали перевірки були передані для розгляду в орган державного контролю за місцезнаходженням автомобільного перевізника (власника транспортного засобу), тобто до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області.
Так, 26.11.2024 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області А. Романенком винесено постанову № ПШ 091591 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. за порушення статей 34 та 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344) регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Як визначено статтею 34 Закону № 2344, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно частини 1 статті 48 Закону № 2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до частини 2 статті 48 Закону № 2344 документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Частиною 1 статті 50 закону № 2344 визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Відповідно до частини 8 статті 53 Закону № 2344 водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Згідно статті 18 Закону № 2344 з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
07 вересня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України від №2819-ІV «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)» (норми якого набрали чинності з 11 жовтня 2005 року (далі - Закон №2819-ІV)), згідно з яким Україна приєдналася до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева (додається*).
На виконання вимог Закону №2819-ІV було прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема, 11 липня 2007 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №914 «Про виконання Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)», якою, зокрема, Міністерство транспорту і зв'язку визначено органом, що забезпечує надання інформації з питань обладнання транспортних засобів, які призначаються для міжнародних автомобільних перевезень (далі - транспортні засоби), контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. Також, разом з іншими суб'єктами владних повноважень указане Міністерство було зобов'язане визначити вимоги, яким повинні відповідати ці прилади, а також порядок їх використання, а також розробити і подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо обладнання транспортних засобів такими приладами.
Надалі Міністерством транспорту та зв'язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24 червня 2010 року №385 (далі - Інструкція №385) та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07 червня 2010 року №340 (далі - Положення №340).
Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. (далі - ТЗ).
На підставі пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Таким чином, законодавством визначено обов'язковість обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон тахографами, а у випадку відсутності тахографа водій вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тон повинен мати індивідуальну контрольну книжку, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування або повинен мати копію графіка змінності водіїв, що і є іншим способом контролю водіїв.
За положенням п. 1.3 Інструкції, ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі.
Контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Перевізники - суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.
ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР ( 994_016 ) функції «майстерні або механіка» та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.
Тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Відповідно до п. 2.5. вищезазначеної Інструкції № 385 тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Згідно п. 2.6. Інструкції № 385, ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі:установлення або заміни тахографа; ремонту тахографа; зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (п. 2.7. Інструкції № 385). У разі позитивних результатів перевірки та адаптації тахографа пункт сервісу тахографів маркує транспортний засіб та опломбовує тахограф і його складові чітким відбитком тавра.
За приписами пункту 3.3. Інструкції № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Згідно з пунктом 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа. ( п. 3.6. Інструкції № 385)
Суд зауважує, що у кожному конкретному випадку при визначенні суб'єкта, який має відповідати за порушення законодавства про автомобільний транспорт уповноважений контролюючий орган встановлює таку особу саме на підставі тих документів, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 340/5660/22.
Наведеними законодавчими та підзаконними нормативними правовими актами встановлено, що автомобільні перевізники мають обов'язок забезпечити, а водії пред'явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються міжнародні перевезення. До того ж, на водіїв покладається обов'язок допускати до перевірки тахографів посадових осіб Укртрансбезпеки, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 140/5466/23.
Положеннями статті 48 Закону № 2344 передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбаченої Інструкцією № 385 та Положенням № 340.
Зважаючи на те, що стаття 48 Закону № 2344-ІІІ не містить виключного переліку документів, на підставі яких виконуються внутрішні перевезення вантажу, а наявність у водія протоколу перевірки та адаптації тахографу, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картки водія чи роздруківки даних роботи, прямо передбачена Інструкцією № 385 та Положенням № 340, надання послуг з перевезення вантажу за їх відсутності є порушенням статті 48 Закону № 2344-ІІІ, а відтак підставою для застосування до автомобільного перевізника адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 Верховний Суд зауважував на тому, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема, протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - у разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням № 340.
Згідно зі статтею 34 Закону автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
Отже, контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № 600/3906/22-а, від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17, від 19 серпня 2019 року у справі № 823/5035/15.
Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2024 року справа № 600/3906/22-а зазначив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивач є власником транспортного засобу. Під час перевірки у водія були відсутні належним чином заповнені щоденні реєстраційні листи обліку робочого часу, бланк підтвердження діяльності водія, які, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 6.1 Положення №340 та п. 3.3. Інструкції №385 повинні знаходитись у водія. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується позивачем, у акті водієм транспортного засобу чітко зазначено, що тахокартою він не користувався, тому що не вміє. Таким чином, як правильно встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, під час проведення перевірки водій не надав належним чином заповнені щоденні реєстраційні листи обліку робочого часу - тахокарти. При цьому, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявність у водія незаповнених тахокарт жодним чином не спростовує суті виявленого порушення.
Колегія суддів зазначає, що наведеними законодавчими та підзаконними нормативними правовими актами встановлено, що автомобільні перевізники мають обов'язок забезпечити, а водії пред'явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються міжнародні перевезення. До того ж, на водіїв покладається обов'язок допускати до перевірки тахографів посадових осіб Укртрансбезпеки, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Суд також звертає увагу, що з 01.10.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 03.06.2021 №1534-ІХ, яким абзац 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» викладено в новій редакції. Порівняльний аналіз положень статті 60 Закону №2344-ІІІ (чинної та попередньої) дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку індивідуальної контрольної книжки, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт (тобто, для власних потреб) перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Матеріали справи свідчать, що позивачем перевозився вантаж за відсутні заповнених тахокарт водія ОСОБА_1 у кількості, що передбачено ЄУТР або бланку підтвердження діяльності.
Під час перевірки транспортного засобу, що належить позивачу, водій ОСОБА_1 надав посадовим особам відповідача ТТН б/н від 13.10.2024.
Відповідно до зазначеної ТТН транспортним засобом позивача здійснювалось перевезення свіжих яблук та груш; пункт завантаження: Колінківці, пункт розвантаження: м. Запоріжжя. При цьому, як автомобільним перевізником та водієм так замовником і вантажоодержувачем у зазначеній ТТН зазначено ОСОБА_1 .
Так, відповідно до пункту 3.3 Інструкції № 385 саме своєчасне заповнення тахокарти та забезпечення їх належного зберігання є безпосереднім обов'язком водія транспортного засобу, а автомобільний перевізник в свою чергу зобов'язаний здійснювати контроль за роботою водіїв транспортних засобів.
Вимогами частини 8 статті 53 Закону № 2344-III передбачено, що водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані, зокрема, надавати посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Наведеними законодавчими та підзаконними нормативними правовими актами встановлено, що автомобільні перевізники мають обов'язок забезпечити, а водії пред'явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються міжнародні перевезення. До того ж, на водіїв покладається обов'язок допускати до перевірки тахографів посадових осіб Укртрансбезпеки, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2024 року справа № 600/3906/22-а, 01 жовтня 2024 року справа №140/5466/23, від 11 квітня 2025 року справа №560/14768/23, від 08 вересня 2025 року справа №500/4485/24.
Колегія суддів наголошує, що в першу чергу законодавство у сфері дотримання безпечних правил дорожнього руху, забезпечення прав водія спрямоване на дисциплінування учасників дорожнього руху та збереження їх життя та здоров'я.
Отже, ігнорування прямих законодавчих норм щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв не може виправдовуватись відсутністю договору перевезення на комерційній основі, або ж як у спірному випадку - перевезення свого вантажу для себе.
Крім того, норми Положення №340 не містять жодних розмежувань щодо поширення своєї дії на осіб, які надають послуги з перевезення вантажів чи осіб, які здійснюють перевезення вантажів.
З огляду на викладене, оскільки водій Приватного підприємства Агротехспілка «Україна» - ОСОБА_2 не надав інспектору індивідуальну контрольну книжку, то до позивача правомірно застосовано адміністративно-господарської санкції, установлені абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи недотримався норм матеріального права та порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Тому, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державної служба України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко