Справа № 359/8986/21
1-кп/357/330/25
15.12.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання №6 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у судовому провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 146, ч. 2 ст. 127 КК України, клопотання захисника про скасування запобіжного заходу та клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого,
у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127 КК України.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2025 обвинуваченому ОСОБА_4 було продовжено застосований раніше запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів по 15.12.2025 у зв'язку з існуванням ризику, вчинення дій, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення нових кримінальних правопорушень.
У межах строків, застосованого запобіжного заходу справа не може бути розглянута по суті з об'єктивних незалежних від суду обставин, зокрема припиненням повноважень головуючого судді у справі та передання справи до провадження іншого судді, що обумовило необхідність проведення ряду обов'язкових процесуальних дій, необхідністю дослідження значного об'єму доказів у справі з огляду на правову позицію учасників кримінального провадження, неналежною процесуальною поведінкою сторони захисту, зокрема численні неявки в судові засідання захисника обвинуваченого, заміною захисника у справі у зв'язку з припиненням повноважень попереднього захисника внаслідок притягнення його до дисциплінарної відповідальності, процесуальних наслідків у вигляді неможливості розгляду справи по суті у зв'язку із залученням нових захисників, задоволенням клопотання сторони захисту щодо подання доказів захисту, процесуальною поведінкою сторони захисту, направленою на затягування кримінального провадження шляхом заявлення численних необґрунтованих відводів.
З огляду на вищевказані обставини захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 подав до суду клопотання про скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання захисник зазначає, що ОСОБА_4 з моменту застосування указаного запобіжного заходу (з 12.03.2025) утримується під вартою 5 років 8 місяців та 17 днів станом на 28.11.2025 року. Посилаючись на положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015 зазначає, що ОСОБА_6 підлягає зарахування строку попереднього ув'язнення до строку покарання з розрахунку два дні попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. З огляду на указане положення ОСОБА_6 підлягає до зарахування строк 11 років 5 місяців 4 дні. Враховуючи , що санкції ч. 3 ст. 146 і ч. 2 ст. 127 КК України передбачають максимальний строк покарання 10 років позбавлення волі, обвинувачений ОСОБА_4 , на думку захисника, не може утримуватись під вартою та підлягає звільненню.
Обвинувачений ОСОБА_4 клопотання захисника підтримав з викладених у ньому підстав.
Прокурор ОСОБА_3 , заперечуючи проти задоволення клопотання сторони захисту з підстав його необґрунтованості, зазначає, що захисником повторно подано таке ж клопотання з ідентичним правовим обґрунтуванням та посиланням на ті ж самі фактичні обставини, яким давалася оцінка як судом першої інстанції в ухвалі від 17.10.2025 так і в ухвалі Київського апеляційного суду якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції.
У свою чергу, прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою на 60 днів, оскільки продовжують мати місце ризики, передбачені п. 1, 4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. На думку прокурора ризики вчинення дій, передбачених п. 1, 4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України були і продовжують залишатися високими, обставин, які б свідчили про їх зменшення не виникло, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченим не забезпечить дотримання покладених на них обов'язків. При цьому прокурор звертає увагу, що під час досудового розслідування мав місце факт переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування під виглядом іншої особи - « ОСОБА_7 » з використанням документів на цю особу, шляхом виїзду за кордон на територію рф, про що неодноразово вказувалося у клопотаннях. Вказуючи на існування ризику вчинення нових кримінальних правопорушень, прокурор продовжує звертати увагу на ту обставину, що наразі Шевченківським районним судом м. Києва розглядається кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 4 ст. 189 КК України. Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_4 , перебуваючи під вартою виступив організатором вчинення указаних злочинів, що свідчить, що навіть такий виключний запобіжний захід як тримання під вартою не зміг запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала клопотання з викладених у ньому підстав. Заявляючи про наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню, прокурор посилається на неналежну процесуальну поведінку сторони захисту, направлену на затягування кримінального провадження в ході реалізації права на подання доказів, а також на зловживання правом на відвід, що призводить до відкладення судових розглядів.
Обвинувачений проти задоволення клопотання заперечував та просив відмовити прокурору у задоволенні клопотання та задовольнити клопотання захисника. При цьому продовжує посилатися на невизнання ним своєї вини, а також на недоведеність його вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Також посилається на незадовільний стан здоров'я.
Захисник підтримав позицію обвинуваченого. Посилаючись на недопустимість, на його думку, поданих прокурором доказів, штучне створення доказів та вважає, що ОСОБА_4 безпідставно висунуте обвинувачення у скоєнні кримінальних правопорушень, до яких він не причетний.
Вирішуючи клопотання захисника про скасування запобіжного заходу, яке за своїм правовим обґрунтуванням та викладеними фактичними обставинами є по суті ідентичним попередньому клопотанню, правова оцінка якому була надана в ухвалі суду від 17.10.2025.
При цьому суд вдруге звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст.12 КК України тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Відповідно до ч. 2 ст. 63 КК України позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015 зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до правової позиці викладеної у п. 106 Постанови Великої Палати Верховного Суду якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом №2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII. В такому разі Закон №838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону №2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону №2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч.2 ст.5 КК України не допускається.
Суд погоджується з правовою позицією сторони захисту, що у разі доведення винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 3 ст. 147, ч. 2 ст. 127 КК України та призначення покарання у виді позбавлення волі, підлягає застосуванню ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015.
Водночас суд звертає увагу, що обчислення максимального терміну попереднього ув'язнення у виді тримання під вартою здійснюється з урахуванням відповідної санкції статті Особливої частини КК України через призму положень ч. 4 ст. 12, ч. 2 ст. 63 та ч. 2 ст. 70 КК України.
Злочини, передбачені ч. 3 ст. 147 та ч. 2 ст. 127 КК України віднесені до умисних тяжких злочинів.
Таким чином відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України у разі доведення винуватості у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 147 та ч. 2 ст. 127 КК України, особі може бути призначене максимальне покарання шляхом часткового складання покарань на строк 15 років позбавлення волі.
Виходячи з указаних обставин, термін попереднього ув'язнення ОСОБА_4 станом на 16.10.2025 не перевищує максимального строку покарання, яке може бути йому призначене у разі доведення його винуватості.
Крім того суд повністю погоджується з твердженням прокурора, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 перебуває під вартою з 08.08.2021 відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва.
Указана обставина випливає зі змісту клопотання захисника та доданих до клопотання копій ухвал слідчих суддів та суду з яких видно, що перебування ОСОБА_4 під вартою у період з 10.03.2020 по 07.08.2021 мало місце у зв'язку з розслідуванням іншого кримінального провадження, з якого матеріали в тому числі і щодо ОСОБА_4 у різний час виділялись в окреме провадження, а саме:
22.01.2014 розпочато кримінальне провадження №12014110100000089, в рамках якого ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, оголошено в розшук та йому обрано запобіжний захід тримання під вартою як особі що перебуває у міжнародному розшуку.
10.05.2018 з кримінального провадження №12014110100000089 виділено матеріали в окреме провадження за №42018000000001146, в рамках якого ОСОБА_4 10.03.2020 був затриманий та щодо нього було застосовано запобіжний захід тримання під вартою.
14.03.2020 з кримінального провадження №42018000000001146 виділено матеріали щодо ОСОБА_4 в окреме провадження за №62020000000000281.
19.03.2020 матеріали кримінального провадження №62020000000000281 щодо ОСОБА_4 об'єднано з матеріалами кримінального провадження №12014110100000089 .
10.08.2020 з кримінального провадження №12014110100000089 виділено матеріали щодо ОСОБА_4 в окреме провадження за №62020000000000643, в рамках якого строк тримання під вартою закінчився 07.08.2021.
Таким чином твердження захисника в тій частині, що ОСОБА_4 станом на 28.11.2025 перебуває під вартою 5 років 8 місяців та 17 днів не ґрунтується на нормах Закону та фактичних обставинах у кримінальному провадженні, а отже клопотання не підлягає задоволенню.
Твердження обвинуваченого та його захисника про стрімке погіршення стану здоров'я обвинуваченого постійно перевірялося судом шляхом постановлення ухвал про забезпечення медичного обстеження обвинуваченого та надання йому за необхідності медичної допомоги. В ході виконання ухвал суду заяви обвинуваченого не знайшли свого підтвердження, Зокрема з листа начальника філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області» № 1357-КИ-24 від 04.11.2024 отриманого судом на виконання ухвали суду від 26.09.2024 про забезпечення ОСОБА_4 права на отримання належної медичної допомоги видно, що ОСОБА_4 дійсно має ряд хронічних захворювань. Водночас у період з 15.05.2024 по 27.10.2024 ОСОБА_4 за медичною допомогою до лікарів Київської медичної частини не звертався взагалі. 29.10.2024 обстежений лабораторно «(ЗАК) та консультований лікарем - терапевтом. Діагноз: гострої патології не виявлено. На даний час стан здоров'я ОСОБА_4 , розцінюється як стабільний, задовільний та відповідає перебігу наявного хронічного захворювання. Термінового стаціонарного лікування як в умовах Київської медичної частини так і в лікарняних закладах МОЗ України він не потребує. На час вирішення клопотання захисту будь яких інших підтверджуючих твердження сторони захисту документів суду не надано.
Суд констатує, що прокурором в судовому засіданні доведено існування обставин, які вказують на наявність ризику, вчинення дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватись від суду. Існування вказаного ризику, виходячи з процесуальної поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування, було встановлено попередніми ухвалами Білоцерківського міськрайсуду, які набрали законної сили та не скасовані і не змінені, а наведені прокурором обставини свідчать, що вказаний ризик не зменшився та з огляду на використані обвинуваченим засоби продовжує існувати, та наразі залишається високим. Прокурором надавалися докази того, що ОСОБА_4 упродовж шести років переховувався від органів досудового розслідування, в тому числі під вигаданим прізвищем, оголошувався у міжнародний розшук. Указана обставина на переконання суду свідчить про високу ймовірність та стійкість ризику у подальшому переховуватись від суду. За таких обставин твердження обвинуваченого, що він ніколи не переховувався від слідства та не має такого наміру у майбутньому переховуватись від суду суд оцінює критично та відхиляє.
Суд погоджується з доводами сторони обвинувачення, що наразі має місце ризик вчинення дій, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме перешкоджання кримінальному провадженню. Про наявність указаного ризику свідчить процесуальна поведінка сторони захисту, направлена на безпідставне затягування розгляду справи. З метою забезпечення розгляду справи в розумні строки суд був вимушений постановити окрему ухвалу від 02.04.2024, за результатами якої захисник притягнутий до дисциплінарної відповідальності. У подальшому після задоволення судом клопотання захисту про дослідження показань лише 2 свідків, стороною захисту явка свідків до суду забезпечена належним чином не була, відповідні заходи до їх виклику в судове засідання своєчасно не вживались. У зв'язку з цим судом 10.06.2025 було постановлено ухвалу, якою стороні захисту, відповідно до ст. 28, 114 КПК України, було встановлено процесуальний строк для подання доказів у кримінальному провадженні в частині забезпечення явки свідків для дослідження їх показань в суді. У зв'язку з невиконанням ухвали суду та незабезпечення явки свідків без поважних причин, зокрема свідка ОСОБА_8 , ухвалою суду від 26.06.2025 постановлено продовжити судовий розгляд за відсутності свідків сторони захисту. В цілому в ході реалізації стороною захисту свого права на подання доказів у вигляді кількох письмових документів судом було призначено 7 судових засідань упродовж понад трьох місяців - 03.06.2025, 10.06.2025, 26.06.2025, 01.07.2025, 18.08.2025, 22.08.2025, 10.09.2025. При цьому в судові засідання 18.08.2025 та 22.08.2025 захисник обвинуваченого не з'явився без поважних причин. Крім того суд констатує, що з боку сторони захисту продовжують мати місце зловживання правами з метою затягування кримінального провадження шляхом з'явлення необґрунтованих відводів, що тягне за собою відкладення судового розгляду для їх вирішення. Зокрема лише за листопад та грудень 2025 року головуючому було заявлено два необґрунтовані відводи - 04.11.2025 та 09.12.2025, які ухвалами суддів від 10.11.2025 та 10.12.2025 відповідно залишенні без задоволення та без розгляду.
Суд у сукупності із указаними обставинами враховує також тяжкість та характер вчинених злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_4 . При цьому суд зважає на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо оцінки наявності чи відсутності ризиків: переховування від суду - втечі особи від суду, (справи: Панченко проти Росії, Бекчієв проти Молдови, Ілійков проти Болгарії) та враховує як елементи оцінки зазначеного ризику: особу обвинуваченого - його моральність, незначний вплив існуючих соціальних зав'язків та роду занять в Україні на добросовісність його процесуальної поведінки, його сімейний стан, наявність зв'язків з іншими особами, зв'язок з Україною, суворість покарання за злочини, у яких він згідно з обвинувальним актом обвинувачується, що не може не усвідомлюватися обвинуваченим та можливості його уникнути.
Суд погоджується з твердженням сторони обвинувачення, що в ході судового розгляду виник та має місце стійкий ризик вчинення дій, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинення нових кримінальних правопорушень, що підтверджується наданою раніше прокурором копією повідомлення про підозру ОСОБА_6 увчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1 , ч. 4 ст. 189 КК України, у іншому кримінальному провадженні. За наявною у суду інформацією Шевченківським районним судом м. Києва продовжується розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1 , ч. 4 ст. 189 КК України, куди ОСОБА_4 постійно доставляється конвоєм з дозволу Білоцерківського міськрайсуду.
Обставин, які б свідчили про неможливість утримання обвинуваченого в умовах СІЗО судом не встановлено.
Суд повністю погоджується з позицією захисту, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.
Саме тому вирішуючи питання щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою, суд виходить з конкретних обставин даного кримінального провадження.
Незважаючи на відносно тривале перебування обвинуваченого під вартою, враховуючи тяжкість та характер вчинених злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_4 , які є насильницькими проти здоров'я особи, інтереси правосуддя переважають обмеження в правах, які несе обвинувачений, у зв'язку з утриманням під вартою у даній справі, що у свою чергу, не дає підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Керуючись ст. ст. 331, 371, 372 КПК України суд,
Відмовити захиснику обвинуваченого ОСОБА_4 адвокату ОСОБА_5 у задоволенні клопотання про скасування запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою.
Задовольнити клопотання прокурора та продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , на 60 днів по 12 лютого 2026 року включно та утримувати в ДУ «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України.
Обвинуваченого доставити конвоєм до Білоцерківського міськрайонного суду в судове засідання на 27.01.2026 на 14 годину 00 хв.
Копію ухвали для виконання направити начальнику ДУ «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України, начальнику ІТТ №1 ГУ НП в Київській області.
Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку у порядку та строки встановленому КПК України.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 17 грудня 2025 року о 11 год. 50 хв.
СуддяОСОБА_9