Справа № 296/14271/25
1-кс/296/6068/25
Іменем України
16 грудня 2025 року м.Житомир
Слідчий суддя Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
слідчого ОСОБА_3
представника власника майна ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 , поданого в межах кримінального провадження №42025062360000095 від 25.06.2025 про арешт майна
Слідчий за погодженням прокурора звернувся до слідчого судді із вказаним клопотанням в обгрунтування якого зазначив, що службові особи одного із військових формувань Житомирської області зловживаючи службовим становищем одержали неправомірну вигоду, що спричинило тяжкі наслідки.
Так, встановлено, що службовими особами Макарівської КЕЧ, за результатами проведення тендерних процедур із закупівлі пально-мастильних матеріалів за номерами ID: UA-2023-12-21-002349-a, UA-2024-01-11-003060-a, UA-2024-03-07-000934-a, UA-2024-06-25-009665-a, UA-2024-09-17-005777-a, укладено ряд договорів договір №29 від 18.01.2024, №122 від 27.03.2024, №204 від 11.07.2024 та № 258 від 08.10.2024) на постачання мазут паливний 100 малозольний малосірчистий з ТОВ «МОНОЛІТ ОІЛ ГРУП».
Згідно з наявними даними, невстановленими службовими особами під час укладення, виконання та відповідної оплати за вищевказаними договорами, до загальної вартості товару включено 20% податку на додану вартість.
У той же час, відповідно до положень постанови КМУ від 2 березня 2022 р. №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», зазначено, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання пально- мастильних матеріалів Збройним Силам, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
З метою перевірки вищевикладених обставин Департаментом ініційовано (лист №17/1/1/2/178-939нт від 16.10.2024) проведення Північним офісом Державної аудиторської служби України відповідної перевірки вищевикладених обставин.
При цьому в ході проведення перевірки було встановлено, що ТОВ «МОНОЛІТ ОІЛ ГРУП» в ході здійснення постачання мазуту паливного 100 малозольний малосірчистого залучило ряд суб'єктів господарської діяльності в якості контрагентів щодо постачання та придбання мазуту паливного 100 малозольний малосірчистий.
26.11.2025 на підставі ухвали суду №296/13309/25 від 24.11.2025 відповідно до ст. 237 КПК України, було проведено огляд на земельних ділянках з кадастровим номером 1825084900:03:000:0117 (Житомирська область, Радимишльський район, смт. Городок, вул. Лісова алея, земельна ділянка 78), та №1825084900:03:000:0061 (Житомирська область, Радомишльський район, смт. Городок вул. Залізнична, земельна ділянка 84) правокористувачем якого є Макарівська КЕЧ району, було виявлено та вилучено 4 пляшки об'ємом 1 літр з зразками мазуту та в подальшому в ході здійснення дослідження вказаних зразків в випробувальній лабораторії ПНХП ДП «ДПК» «МАСМА» відповідно до протоколу випробувань №559/11-25 було встановлено, що наданий на дослідження зразок мазуту паливного 100 малозольного малосірчистого (акт відбору №126/11-25) не відповідає вимогам ДСТУ 4058-2001 (Паливо нафтове. Мазут. Технічні умови) зі зм. 1,2 за показниками «масова частка води», «зольність» «температура застигання».
В подальшому відповідно до ст. 98 КПК України металеву бочку РВМ-2000 №2, з рідиною яка знаходиться в ній а саме: мазут 100 малозольний малосірчистий було визнано речовим доказом в даному кримінальному провадженні.
Слідчий зазначив, що арешт майна у кримінальному провадженні необхідний для збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України).
Слідчий в судовому засіданні клопотання підтримав та просив задовольнити з підстав викладених в ньому.
Представник власника майна в судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання та зазначив, що арештоване майно придбавалось відповідно до укладених договорів та наявні сертифікати відповідності, паспорти якості та декларація відповідності. Крім цього зазначено, що у разі накладення арешту на майно все військове містечко залишиться без опалення, що призведе до необхідності виселення людей. Також зазначив, що вилучений мазут немає жодного відношення до вчиненого кримінального правопорушення.
Суд, заслухавши представника власника майна, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч.5 ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч.10 ст.170 КПК України).
Водночас, відповідно до положень ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. п.3, 4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У відповідності до ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.
З аналізу процесуальних норм закону вбачається, що слідчий, прокурор подаючи клопотання про арешт майна повинні довести завдання арешту майна, а саме те, що незастосування арешту на майно може призвести до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Доведеною повинна бути і мета щодо такого майна, передбачена ч. 2 ст. 170 КПК України, зокрема: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя згідно із положеннями ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Так, з матеріалів клопотання вбачається, що Слідчим управлінням ГУНП в Житомирській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025062360000095 від 25.06.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що кримінальне провадження розпочато за фактом отримання неправомірної вигоди службовими особами внаслідок зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки.
У поданому клопотанні слідчим зазначено, що арешт на металеву бочку РВМ-2000 №2, з рідиною яка знаходиться в ній а саме: мазут 100 малозольний малосірчистий слід накласти для збереження речового доказу, оскільки мастило не відповідає вимогам ДСТУ 4058-2001.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що слідчим не доведено, що вилучене майно є речовим доказом у кримінальному провадженні розпочатому за ч. 2 ст. 364 КК України та не зазначено яке саме значення воно має як речовий доказ у даному кримінальному провадженні.
Застосування заходу забезпечення кримінального провадження в частині, що стосується прав і свобод особи, повинно відповідати не тільки загальним вимогам, зазначеним у відповідних статях Кримінального процесуального кодексу України, а і нормам викладеним у Конституції України та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Крім цього, слідчим суддею враховано пояснення представника власника майна, що мазут, на який просить накласти арешт слідчий використовується для опалення житлових та не житлових будівель військового містечка, за таких обставин стороною обвинувачення не доведена виправданість у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на вищевказане тимчасово вилучене майно, а тому слідчий суддя вважає, що у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно слід відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частин тимчасово вилученого майна.
Керуючись статтями 98, 170-172, 369-372 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя
Відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 , поданого в межах кримінального провадження №42025062360000095 від 25.06.2025 про арешт майна.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1