16 грудня 2025 року справа №200/3540/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі № 200/3540/25 (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом Остапенка Андрія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-
Остапенко Андрій Ігорович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 057350009281 від 25.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву від 17.03.2025, з урахуванням висновків суду та призначити пенсію за вислугу років з 17.03.2025 (з дня звернення за пенсією) відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 057350009281 від 25.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачу;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву від 17.03.2025, з урахуванням висновків суду та призначити позивачу пенсію за вислугу років з 17.03.2025 (з дня звернення за пенсією) відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду, зазначених у даному рішенні.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.
Апелянт вважає, що правомірно не зараховано спірні періоди до страхового стажу з підстав, визначених спірним рішенням відповідача № 057350009281 від 25.03.2025.
Також, суд втрутився в дискреційні повноваження пенсійного органу.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Позивачка звернулась із заявою від 17.03.2025 до органу Пенсійного фонду України, про призначення пенсії за вислугу років, яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, рішенням якого № 057350009281 від 25.03.2025 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 року - не менше 26 років 6 місяців.
В рішенні зазначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, незалежно від віку, якщо є стаж роботи на посадах не менше як 26 років 6 місяців на 11.10.2017 р. На момент звернення за призначенням пенсії вік заявниці становить 50 років та 3 місяці, вона не працює, її страховий стаж - 32 роки 6 місяців 27 днів. Спеціальний стаж - 25 років 2 місяці 7 днів. До спеціального стажу зараховано всі періоди роботи.
До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1989 р. по 04.07.1992 р. згідно диплому НОМЕР_1 , виданому 04.07.1992 р., оскільки наявне виправлення в році вступу. Крім того, свідоцтво про народження утриманця ІНФОРМАЦІЯ_1 не містить відмітки про отримання паспорта. Право на отримання пенсійної виплати - 01.12.2037. Заявниці відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки у неї нібито відсутній необхідний спеціальний стаж роботи (26 р. 6 міс. на 11.10.2017 р.).
Згідно з дипломом НОМЕР_1 , виданому 04.07.1992, ОСОБА_1 проходила навчання з 01.09.1989 по 04.07.1992 в Костянтинівському медичному училищі.
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 ОСОБА_1 (прізвище- ОСОБА_2 ), народила ІНФОРМАЦІЯ_2 сина, ОСОБА_3 .
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 позивачка з 03.08.1992 по 30.12.2011 роки безперервно працювала медичною сестрою в Олександрівській центральній районній лікарні (Донецька область).
Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України №1788 від 05.11.1991 “Про пенсійне забезпечення» та Законом України №1058 від 09.07.2003 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п.2-1 «Перехідних положень» Закону № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням із дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
За абзацами 1, 2 п.16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону №2148, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Норми Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
За статтею 2 Закону України №1788 від 05.11.1991 “Про пенсійне забезпечення» за цим законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За ст.7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до п. “е» ст.55 Закону №1788 (в редакції, чинній до 01.01.2016) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911 (далі - Закон №911), який набрав чинності з 01.01.2016, пункт “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015р. по 31.03.2016р. - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016р. по 31.03.2017р. - не менше 26 років; з 01.04.2017р. по 31.03.2018р. - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018р. по 31.03.2019р. - не менше 27 років; з 01.04.2019р. по 31.03.2020р. - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020р. по 31.03.2021р. - не менше 28 років; з 01.04.2021р. по 31.03.2022р. - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022р. по 31.03.2023 р.- не менше 29 років; з 01.04.2023р. по 31.03.2024р. - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024р. або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом 1 цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами 1 та 2 цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами 2 - 11 цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законами України №213 від 02.03.2015 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», №911 від 24.12.2015 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення п.“а» ст.54, ст.55 Закону України №1788 від 05.11.1991 “Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними Законами України №213 від 02.03.2015 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», №911 від 24.12.2015 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України положення п.“а» ст.54, ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років - досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п.“а» ст.54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у п.п. “е, ж» ст.55 Закону №1788, визнано такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України. Положення п.“а» ст.54, ст.55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
При цьому, у рішенні Конституційний Суд України наголосив на тому, що внесення змін Законом України №213 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до оспорюваних положень Закону України “Про пенсійне забезпечення» щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону України “Про пенсійне забезпечення» поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Зі змісту оспорюваних положень Закону України “Про пенсійне забезпечення» слідує, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. “а» ст.54, пунктами “а», “б», “в», “г», “д», “е», “є», “ж» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Таким чином, Конституційний Суд України визнав положення п. “а» ст.54, ст.55 Закону №1788 від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом №213 від 02.03.2015 та Законом №911 від 24.12.2015 такими, що суперечать положенням ст.ст.1, 3, 46 Основного Закону України, та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 04.06.2019.
Конституційний Суд України також зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
За ст.51 Закону України “Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
Отже, втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що з 04.06.2019 (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019 від 04.06.2019) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України №1788 від 05.11.1991 “Про пенсійне забезпечення» необхідно застосовувати положення у редакції Закону до внесення змін Законами №213 від 02.03.2015 та №911 від 24.12.2015.
За п. “е» ст.55 Закону №1788, до внесення змін Законом №911 від 24.12.2015, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Отже, особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має не менше 25 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
Враховуючи, що позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» 17.03.2025 року тобто, після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, відповідач повинен був застосовувати положення п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в первісній редакції, до внесення змін Законом №911 від 24.12.2015, згідно з якою визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Приймаючи до уваги те, що у спірному рішенні відповідачем визнано вислугу років позивача в розмірі 25 років 2 місяці 7 днів, то суд наголошує, що позивачка має право на пенсію відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 17.03.2025 року.
Щодо незарахування періоду з 01.09.1989 по 04.07.1992 роки до страхового стажу, згідно диплому НОМЕР_1 , виданому 04.07.1992 року, оскільки наявне виправлення в році вступу, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до пункту “д» статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Отже, враховуючи норми ч. 5 ст. 242 КАС України, суд вважає, що період навчання з 01.09.1989 по 04.07.1992 роки підлягає врахуванню до спеціального стажу позивача.
Щодо відсутності в свідоцтві про народження відмітки про отримання паспорта, апеляційний суд враховує наступне.
Як вже зазначено вище, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 позивачка з 03.08.1992 по 30.12.2011 року безперервно працювала медичною сестрою, у вказаний проміжок часу, а саме: 04.01.1994 року позивач народила дитину.
Згідно пункту “ж» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку зараховується до стажу роботи.
Відповідно до частини 2 статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Тобто, час догляду за дитиною у період до 01 січня 2004 року зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення нею 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3-річного віку.
Посилання відповідача на те, що у свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про отримання паспорту - є безпідставними, оскільки наявність або відсутність такої відмітки у свідоцтві про народження не може свідчити про нездійснення позивачем догляду та дитиною. А наявність чи відсутні інформації про це в заяві про призначення пенсії (на що також є посилання в оскарженому рішенні) не впливає на вирішення питання про призначення пенсії.
Отже, рішення про відмову в призначенні пенсії не ґрунтується на положеннях законодавства та порушує пенсійні права позивача.
За Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 057350009281 від 25.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачу;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву від 17.03.2025, з урахуванням висновків суду та призначити позивачу пенсію за вислугу років з 17.03.2025 (з дня звернення за пенсією) відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, з урахуванням висновків суду, зазначених у даному рішенні.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі № 200/3540/25 за позовом Остапенка Андрія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 16 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв