Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 грудня 2025 р. № 520/23877/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Світлани Чудних, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 за № 045650022918 від 17.07.2025р.;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 09.07.2025р. та:
- зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи в Регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 11.02.1992 по 31.12.1998, та з 01.11.2002 по 18.11.2002 та в ПРАТ «ШАХТОБУДМОНТАЖНЕ УПРАВЛІННЯ № 1» з 16.12.2002 по 31.12.2004р. та з 01.09.2006 по 19.09.2006;
- призначити ОСОБА_1 з 14.07.2025р. пенсію за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії проте, відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 за № 045650022918 від 17.07.2025р. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Відповідач відзив на позов разом з доказами на спростування доводів позивача до суду не надав, причин неможливості надання відзиву та доказів суду не повідомив.
Відповідно до частини 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов та необхідних документів або заяви про визнання позову до суду.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 звернувся 09.07.2025р. до територіальних органів Пенсійного фонду України, із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
17.07.2025 р. ОСОБА_1 отримав від Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області рішення про відмову у призначенні пенсії за № 045650022918 від 17.07.2025р. (далі-рішення про відмову).
У рішенні про відмову зазначено, що:
1. Вік заявника позивача 54 роки 11 місяців;
2. Необхідний пільговий стаж становить 12 років 06 місяців 00 днів;
3. Пільговий стаж заявника становить 05 років 06 місяців 00 дні;
4. Необхідний страховий стаж становить 30 років;
5. Страховий стаж заявника становить 34 роки 04 місяці 07 днів;
6. Коментар: Відповідно до пп.2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають чоловіки, після досягнення 55 років і за наявності трудового стажу 30 років, з них не менше 12 років 06 місяців на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій посад і показників, затвердженим Кабінетом міністрів України та за результатами атестації робочих місць;
7. Серед наданих документів відсутня довідка згідно додатку 5 Постанови КМУ від 12.08.1993р. №637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», пільговий стаж розраховано згідно даних СПОВ;
8. До загального стажу зараховано всі періоди роботи; 9. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в зв'язку із відсутністю необхідного стажу передбаченого пп.2 п.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
10. Згідно наданих документів заявник набуде право на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14.07.2033 року.
Судом встановлено, що Форма РС право містить інформацію, що у період роботи ОСОБА_1 : - в Регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 11.02.1992 по 18.11.2002, за Списком №2 зараховано лише період роботи з 01.01.1999 по 31.10.2002;- в ПРАТ «ШАХТОБУДМОНТАЖНЕ УПРАВЛІННЯ № 1» з 16.12.2002 по 19.09.2006, за Списком №2 зараховано лише період роботи з 01.01.2005 по 31.08.2006.
У Рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідачем не зазначено, що ним не зараховані до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: - в Регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 11.02.1992 по 31.12.1998, та з 01.11.2002 по 18.11.2002; - в ПРАТ «ШАХТОБУДМОНТАЖНЕ УПРАВЛІННЯ № 1» з 16.12.2002 по 31.12.2004р. та з 01.09.2006 по 19.09.2006.
21.08.2025р. представником позивача надісланий до відповідача адвокатський запит № 46, в якому просив надати інформацію про підстави незарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 періодів з 11.02.1992р. по 18.11.2002р. у Регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» та з 16.12.2002 по 19.09.2006 в ПРАТ «ШАХТОБУДМОНТАЖНЕ УПРАВЛІННЯ № 1»; надати інформацію про підстави часткового зарахування періодів, а саме: Форма РС Право містить інформацію, що у період роботи ОСОБА_1 : в Регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 11.02.1992 по 18.11.2002, за Списком №2 зараховано лише період роботи з 01.01.1999 по 31.10.2002; в ПРАТ «ШАХТОБУДМОНТАЖНЕ УПРАВЛІННЯ №1» з 16.12.2002 по 19.09.2006, за Списком №2 зараховано лише період роботи з 01.01.2005 по 31.08.2006. Станом на 04.09.2025р. відповіді на адвокатський запит не отримано.
Позивач не погоджується з Рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 за № 045650022918 від 17.07.2025р Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, чим обумовлена потреба позивача у судовому захисті.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.
Згідно із приписами ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно із п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 за № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі за текстом - Закон № 213-VІІІ) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Ці зміни набрали чинності 01.04.2015.
Законом України від 24 грудня 2015 року за № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі за текстом - Закон № 911-VІІІ) у п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 встановлено, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як наслідок, приведена норма ст. 55 Закону № 1788-XII підлягає застосуванню з 04.06.2019 в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим Законом України від 03.10.2017 за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також, Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Суд зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".
За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Так, слід зазначити, що атестація робочих місць проводиться не рідше ніж один раз на п'ять років. Це чергова атестація, яка має бути проведена у строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж зазначено.
Тобто трудовою книжкою та Формою РС Право підтверджується, що позивач у спірні періоди роботи виконував роботи, що передбачені Списком№2.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи у зв'язку з відсутністю наказів про атестацію робочого місця на відповідній посаді., а саме: « особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць
Особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника.
При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.п. 23, 24 Порядку №637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Суд зауважує, що трудовою книжкою позивача підтверджено належність позивачу спірних незарахованих відповідачем періодів роботи в Регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 11.02.1992 по 18.11.2002 (запити трудової книжки НОМЕР_2 ) в ПРАТ «ШАХТОБУДМОНТАЖНЕ УПРАВЛІННЯ № 1» з 16.12.2002 по 19.09.2006 (записи трудової книжки НОМЕР_3 , 18, 19, 20).
Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності вчинених ним дій, та у зв'язку з тим, що зарахування спірних періодів підтверджується трудовою книжкою та Формою РС, а також підтверджено, що позивач у спірні періоди роботи виконував роботи, що передбачені Списком№2, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 відповідно до статті пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 02.01.2025 року.
Набуття позивачем права на призначення згаданої пенсії підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (далі Рішення № 1-р/2020, КСУ відповідно), яким зміни до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом № 213-VІІІ, були визнані неконституційними.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок в зразковій справі № 360/3611/20 з аналогічного питання в якому зазначила, що: Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно з яким «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї».
За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Дана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року по справі № 360/3611/20 щодо розгляду зразкової справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління ПФУ в Попаснянському районі Луганської області, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання призначити пенсію, за апеляційною скаргою управління ПФУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити призначення пенсії позивачу, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, основними завданнями управління Фонду є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1058, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Ст. 58 Закону № 1058 передбачено, що Пенсійний фонд є органом який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів11.03.1980 на 316-й нараді вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні 6 ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п.10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З урахуванням наведеного, згідно із пенсійним законодавством України прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії та визначення її розміру відноситься виключно до компетенції Пенсійного фонду.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Дана правова позиція підтримана ухвалою ВАСУ від 23 листопада 2016 року у справі № К/800/25753/16.
З наведеними висновками погодився Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року по справі №752/20012/16-а.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині зобов'язання призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах задоволенню не підлягають.
В той же час, з огляду на приписи ч.2 ст.9 КАС України суд вважає наявними підстави для виходу за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 09.07.2025р. з урахуванням висновків суду у даній справі.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності вчинених ним дій, у зв'язку з чим позовні вимоги позивач підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З огляду на те, що відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ними дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 за № 045650022918 від 17.07.2025р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи в Регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 11.02.1992 по 31.12.1998, та з 01.11.2002 по 18.11.2002 та в ПРАТ «ШАХТОБУДМОНТАЖНЕ УПРАВЛІННЯ № 1» з 16.12.2002 по 31.12.2004р. та з 01.09.2006 по 19.09.2006 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 09.07.2025р. з урахуванням висновків суду у даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968(дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Світлана ЧУДНИХ