Справа № 161/9862/25
Провадження № 2-др/161/115/25
16 грудня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
розглянувши заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Міщук Ірини Василівни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна,-
04 грудня 2025 року до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Міщук Ірини Василівни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна.
З посиланням на ч.3 ст.142 ЦПК України просить ухвалити рішення, яким стягнути з позивача ОСОБА_2 усправі №161/9862/25 на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Дослідивши заяву про ухвалення додаткового рішення та матеріали цивільної справи №161/9862/25, суд дійшов до наступного висновку.
Ухвалою від 03 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Питання розподілу між сторонами судових витрат цією ухвалою суд не вирішував.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно із частиною шостою ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
За змістом частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Системний аналіз наведених норм процесуального права дає підстави вважати, що у разі залишення позову без розгляду вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат підлягають задоволенню у разі необґрунтованих дій позивача, або у випадках зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони.
Тобто, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Одночасно суд зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема,частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55, ст. 124 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, незалежно від обґрунтованості позову.
Разом з тим в відповідно до положень частини 1 статті 44 ЦПК України, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.
Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок саме необґрунтованих дій позивача.
Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок позивача відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
Сам по собі факт залишення позивачем позову без розгляду за заявою позивача не може бути підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію здійснених ним витрат.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Подання до суду заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі N 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі N 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі N 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі N 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі N 521/3011/18.
Процесуальні дії позивача, спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.
Серед іншого слід зауважити, що у цій справі суд не встановлював зловживання процесуальними правами з боку позивача, не застосовував до нього будь - яких заходів у зв'язку із зловживанням правами та позовні вимоги до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна залишені без розгляду за заявою позивача, а не через зловживання ним процесуальними правами.
Отже, підстав для констатування факту необґрунтованості дій позивача у зв'язку із зверненням до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та із заявою про залишення позовних вимог до відповідача без розгляду не встановлено. Зворотного відповідачем не доведено.
Жодних доказів, які вказували на необґрунтованість дій позивача відповідачем не надано.
Суд зазначає, що наявний відзив у матеріалах справи не є тим належним та достатнім доказом, який підтверджує необґрунтовані дії позивача при звернені до суду. Відзив по своїй суті містить лише виклад заперечень проти позову.
З огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України.
Відповідно до положень частини третьої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За встановлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Міщук Ірини Василівни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна.
Керуючись ст. ст.5,12,13,79,81,258,259,263-265,268,272,273,354 ЦПК України, суд
У задоволені заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Міщук Ірини Василівни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна- відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складення повного тексту ухвали - 16 грудня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М. Філюк