Справа № 161/19318/25
Провадження № 2/161/6254/25
08 грудня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дзюрило Анастасія Ростиславівна звернулася до суду з позовною заявою, поданою через систему "електронний суд" до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позов обґрунтовує тим, що позивач з відповідачем перебувають в зареєстрованому шлюбі,однак разом не проживають. Від даного шлюбу в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .На даний час малолітня дитина проживає із матір'ю - ОСОБА_1 , яка забезпечує догляд, виховання та утримання дитини, створює необхідні умови для повноцінного розвитку, навчання та побуту.Позивач намагається забезпечити своєму сину належний рівень життя: забезпечує житлом для проживання, купує якісний одяг, зручне взуття, іграшки, забезпечує повноцінне харчування, оплачує відвідування дошкільного навчального закладу. У дошкільному навчальному закладі додатково впроваджена програма науково педагогічного проєкту «Інтелект України», яку відвідує малолітній син - ОСОБА_3 . Участь у програмі є платною та потребує щомісячної оплати у розмірі 150 грн., при цьому навчальний рік складається з 8 місячних частин. Витрати на оплату програми позивач несе самостійно, що є додатковим фінансовим навантаженням, проте необхідним для забезпечення якісної дошкільної освіти та розвитку дитини.На сьогодні на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 витрачається більше 16 000,00 грн. Натомість, починаючи з квітня 2025 року, відповідач взагалі не надає жодних коштів чи будь-якої іншої допомоги на утримання дитини. Він повністю ухиляється від виконання свого обов'язку щодо матеріального забезпечення сина. На даний час Відповідач є особою працездатного віку та працює за межами України - в Республіці Польщі, але місце його роботи та розмір доходу не є відомим, але загально відомою є інформація, що рівень середньої заробітної плати в країнах Європи є набагато вищим ніж в Україні.
Враховуючи вищевикладене просить стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень щомісячно, починаючи із дня пред'явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути на користь позивача судові витрати у справі.
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дзюрило А.Р. надійшла заява в якій вона просить розгляд справи проводити за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. Не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. Також в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою працівника пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Встановлено, що копію ухвали про відкриття провадження, надіслано відповідачу засобами поштового зв'язку на адресу зареєстрованого місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду.
Зважаючи на те, що судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи, незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відтак, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, суд висновує, що відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Як визначено у частині першій статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак не з'явився в судове засідання, відзиву на позов не подав , суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Суд установив, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується дослідженою копією свідоцтва про народження (а.с. 9 зворот).
Також встановлено, що малолітній син проживає разом з матір'ю, яка здійснює його виховання, догляд та матеріальне утримання.
Статтею 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, який становить для: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Аналізуючи зазначені норми закону, суд виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я та розвитку дитини, а кожен з батьків повинен надати дитині утримання у розмірі не меншому половини цього прожиткового мінімуму щомісячно. Тобто, забезпечення батьками такого прожиткового мінімуму забезпечує мінімальні потреби дитини.
Крім того, за змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на розірвання шлюбу чи проживання окремо від дитини.
Відповідач не надав відзив на позовну заяву, в судове засідання не з'явився,не надав доказів, які б вказували на існування істотних обставин, що унеможливлюють сплату ним аліментів на утримання спільного з позивачем сина, та спростовують встановлені судом фактичні обставини.
Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина є обґрунтованими та такими, що базуються на нормах чинного сімейного законодавства України.
В матеріалах справи відсутні дані про доходи відповідача, а тому, враховуючи пріоритетність інтересів дитини, на користь якої стягуються аліменти, визначений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, матеріальне становище сторін, суд вважає за можливе визначити розмір аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в твердій грошовій сумі, у розмірі 6 000 гривень щомісячно, які підлягають стягненню починаючи з дня подання позовної заяви до досягнення дитиною повноліття.
Визначаючись щодо розміру та способу стягнення аліментів, суд враховує обов'язок обох батьків утримувати дитину до її повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, те, що відповідач здорова, працездатна особа, а тому має можливість надавати матеріальну допомогу, а дитина потребує такої допомоги.
В позовній заяві позивач вказувала, що їй щомісячно потрібні кошти на утримання спільного сина в розмірі 16 000 тисяч гривень. Однак, на обґрунтування вказаних витрат долучила до позовної заяви копії квитанції про оплату за харчування дитини в садочку. Так, за серпень 2025 року вартість таких витрат склала 472, 50 грн., за липень 2025 року - 661,500 грн., за червень 2025 року - 346,50 грн., за травень 2025 року - 661,50 грн., за квітень 2025 року - 378 грн., за березень 2025 року - 630 грн., за лютий 2025 року - 567 грн. Отже, інших доказів на обгрунтування витрат на утримання сина у розмірі 16 000 грн. позивач не надала.
Таким чином, суд враховує те, що позивачем не надано суду жодного обґрунтування розміру аліментів, про стягнення якого заявлено позов.
На підставі викладеного суд, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дитини, взаємний обов'язок батьків по її утриманню, встановлені обставини, що мають значення в їх сукупності, вважає справедливим встановлення аліментів в розмірі у розмірі 6 000 гривень.
На думку суду такий розмір аліментів буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, його фізичного розвитку, підтримки життєдіяльності на достатньому рівні. Розмір аліментів, визначений судом не є надмірним, і є достатнім для забезпечення розумних потреб неповнолітніх дітей.
Аліменти на дітей, за своєю правовою природою, є тією матеріальною складовою у правовідносинах з утримання дітей, за рахунок якої має бути забезпечено необхідний та достатній рівень життя та розвитку дитини (її проживання, харчування, виховання, навчання, розвиток та дозвілля). При цьому, з огляду на встановлений СК України спільний обов'язок з утримання дітей обома батьками, як матір'ю так і батьком має бути забезпечено (надано) однаковий (рівний, або приблизно рівний) матеріальний ресурс для цього.
Стягнення аліментів на утримання дітей, з другого з батьків, з ким діти не проживають, не має, та в розумінні закону не може бути способом необґрунтованого збагачення того з батьків з ким проживають діти та відповідно надмірним тягарем для другого з батьків, з ким діти не проживають (боржника у аліментних правовідносинах). Вказані кошти (аліменти) мають виключно цільовий характер та не можуть використовуватись на цілі, які не пов'язані з матеріальними потребами дітей.
Суд вважає за доцільне, ухвалюючи рішення у даній справі, роз'яснити сторонам право звернення до суду в подальшому із позовом про зміну (збільшення, зменшення) розміру аліментів, у випадках, передбачених ст.192 СК України.
Судом враховані всі встановлені та підтверджені в судовому засіданні обставини, що мають бути враховані при винесенні рішення про стягнення аліментів, відповідно до вимог ст.182 СК України.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць слід допустити до обов'язкового негайного виконання.
Згідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір в сумі 1211, 20 грн. слід стягнути з відповідача на користь держави.
Вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає до часткового задоволення із урахуванням наступного.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній малозначній справі не є співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих ним послуг та виконаних робіт, ціною позову, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу мають становити 5 000 грн, які слід стягнути з відповідача.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141, 226, 279,352,354,430 ЦПК України, ст. ст. 80, 84, 180-182, 184 СК України, Законом України «Про судовий збір», суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень щомісячно,починаючи з 19 вересня 2025 року і до досягнення повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов'язані з наданням правової допомоги в розмірі 6 000 ( п'ять) тисяч гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до обов'язкового негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Дата складання повного тексту заочного рішення 12 грудня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк