про залишення позовної заяви без руху
15 грудня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/16571/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Сич С.С., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
10 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" до Полтавського окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якій позивач просить:
1) визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №77418695 від 14.04.2025, винесену старшим державним виконавцем Ніколенком Станіславом Васильовичем;
2) визнати дії старшого державного виконавця Ніколенка Станіслава Васильовича щодо закінчення виконавчого провадження ВП №77418695 незаконними;
3) зобов'язати старшого державного виконавця Ніколенка Станіслава Васильовича поновити виконавче провадження ВП №77418695 та вчинити всі необхідні дії, спрямовані на повне та належне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року по справі №440/7937/22.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень.
Згідно частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на викладене вище, позивач повинен сплатити за подання позовної заяви немайнового характеру судовий збір у розмірі 968,96 грн. ((3028 грн. * 0,4)*0,8).
Позивачем не надано до суду документа про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн. за подання позову або документів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.
У позовній заяві позивач зазначає, що звільнений від сплати судового збору на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Дана справа №440/16571/25 не є справою про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, тому у цій справі ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Отже, позовну заяву подано без додержання вимог статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Крім того, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
За приписами частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.1998 № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.
З огляду на встановлений статтею 120 Кодексу адміністративного судочинства України порядок обчислення процесуальних строків, зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм КАС України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.
Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кодекс адміністративного судочинства України регулює порядок оскарження саме до адміністративного суду рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення із позовною заявою, порядок її розгляду та ухвалення рішення пов'язані з наявністю винесеного за правилами КАС України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі ІV цього Кодексу "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах".
Стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів.
Відповідно до частини 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Також стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 3-1) спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень; 10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами; 11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.
Таким чином, стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 920/149/18.
Як вже зазначалося вище, відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Особливості судового провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 3 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Таким чином, статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право вибору особи порядку оскарження рішень державного виконавця. При цьому, такі оскарження є альтернативним способом захисту своїх прав.
Скориставшись альтернативним способом захисту своїх прав на оскарження рішень державного виконавця, а саме зверненням з позовною заявою до суду, де відповідачем є відповідний орган ДВС, позивач повинен керуватися статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено десятиденний строк для звернення, від дати отримання таких рішень, який обчислюється календарними днями.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №440/1290/19.
Позивачем у позові зазначено, що про оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №77418695 від 14.04.2025 позивач дізналася 25 липня 2025 року, ознайомившись з цією постановою у реєстрі автоматизованої системи виконавчих проваджень.
Позивач звернулася до адміністративного суду з даним позовом 10 грудня 2025 року, тобто з пропуском десятиденного строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке вмотивовано тим, що 27.07.2025 позивач звернулася зі скаргою в особистому кабінеті на порталі Пенсійного фонду України, на яку отримала відповідь від Пенсійного фонду України у серпні 2025 року. 23.10.2025 позивач повторно звернулася до Пенсійного фонду України, відповідь на своє звернення не отримала. Також 15.10.2025 позивач подала скаргу на електронну пошту до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на яку 27.10.2025 отримала відповідь від Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 05.11.2025 позивач повторно подала скаргу до Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на яку 09.12.2025 отримала у відповідь лист Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26.11.2025 №38163/43363-24-25/15.1.
Частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №640/12324/19 викладено правовий висновок про те, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
При цьому, незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 зазначила, що запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Суд критично оцінює доводи позивача про поважність причин пропуску звернення до суду, оскільки звернення позивача із заявами чи скаргами до Пенсійного фонду України не є досудовим способом вирішення спору, що виник між позивачем та державним виконавцем, з приводу якого заявлено даний позов до суду, а зі скаргою на дії та рішення державного виконавця позивач звернулася до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції лише 15.10.2025, тобто майже через три місяці після того, як дізналася про оскаржувану постанову та дії державного виконавця, а отже, після закінчення десятиденного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
Позивачем не наведено обставин, які були б об'єктивно непереборними, які б не залежали від його волевиявлення, та які б були пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду протягом встановленого законом десятиденного строку звернення до суду та після його закінчення та до 09 грудня 2025 року включно. Натомість, наведені позивачем у клопотанні обставини носять суб'єктивний характер та отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку, що підстави для поновлення строку, зазначені позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху на підставі статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 121-123, 161, 169, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави, вказані позивачем ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:
1) документа про сплату судового збору в розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок) на номер рахунку - UA 078999980313191206084016719, код за ЄДРПОУ - 37959255, отримувач - ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), призначення платежу: Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд або документів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону;
2) заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів на їх підтвердження.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.
Роз'яснити позивачу, якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя С.С. Сич