Справа № 420/11863/25
16 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 21 квітня 2025 року (документ сформований в системі Електронний суд 20.04.2024) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ), відповідно до якої позивач просить:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.04.2024 року по 17.04.2025 року включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.04.2024 року по 17.04.2025 року у сумі 83927,10 (вісімдесят три тисячі дев'ятсот двадцять сім) гривень 10 копійок.
Ухвалою суду від 24 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .
Позивач звільнений з військової служби наказом начальника НОМЕР_5 об'єднаного центру забезпечення (по особовому складу) від 23.04.2024 року № 20-РС та виключений зі списків військової частини НОМЕР_2 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.04.2024 № 121.
Проте, позивач зазначає, що під час звільнення з військової служби не було здійснено розрахунок за неотримане речове майно.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 року по справі № 420/16291/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задоволено частково: зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження військової служби.
На виконання рішення суду відповідачем було нараховано та виплачено 17.04.2025 року суму в 29233,42 грн.
Проте, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Позивач вважає, що таку бездіяльність відповідача є протиправною, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Позивач зазначає, що грошове забезпечення позивача (без врахування додаткової винагороди) та з врахуванням перебування у відпустці: за грудень 2022 року становить 13885,95 грн., за січень 2023 року становить 14240,85 грн. Відповідно до Порядку №100 середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (13885,95+14240,85=28126,80 грн/62 (31 день грудня 2022 року та 31 день січня 2023 року) = 453,66 грн. Період затримки розрахунку з 25.04.2024 року по 17.04.2025 року становить 358 дня.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 25.04.2024 р. по 26.10.2024 р., тобто за 185 днів) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 83927,10 грн. (453,66х185) грн.
До суду 14 травня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що через неподання позивачем рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби у військової частини не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення, а тому законні підстави для настання відповідальності для військової частини НОМЕР_2 , що передбачена приписами статті 117 КЗпП України, - відсутні.
Крім цього, представник відповідача зазначає, що за своєю природою компенсація за неотримане речове майно є грошовим вираженням речового забезпечення військовослужбовців, яка не пов'язана з оплатою праці та не є винагородою за виконану роботу, в той же час положення статей 116 та 117 КЗпП України структурно відносяться до глави VII «Оплата праці», а тому приписи статей 116, 117 КЗпП України стосовно відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
З наведених підстав представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 24.04.2024 року № 121 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас, з 24 квітня 2024 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Суд встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 року по справі № 420/16291/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задоволено частково: зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження військової служби.
Сторони не заперечують, що на виконання цього рішення суду відповідачем було нараховано та виплачено 17.04.2025 року на користь позивача суму в 29233,42 грн.
Також судом досліджено картки особового рахунку позивача за 2018-2023 роки.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини першої ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України за № 178 від 16.03.2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) (далі, - Порядок № 178).
Пунктом 3 Поряду № 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: -звільнення з військової служби; - загибелі (смерті) військовослужбовця; - переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Пунктом 4 Поряду № 178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Суд встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 року по справі № 420/16291/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задоволено частково: зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження військової служби.
Сторони не заперечують, що на виконання цього рішення суду відповідачем було нараховано та виплачено 17.04.2025 року на користь позивача суму в 29233,42 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на дату звільнення позивача - 24.04.2024 року, не був проведений повний розрахунок з позивачем.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції чинної на час здійснення виплати індексації грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Грошове забезпечення позивача (без врахування додаткової винагороди) та з врахуванням перебування у відпустці: за грудень 2022 року становить 13885,95 грн., за січень 2023 року становить 14240,85 грн.
Відповідно до Порядку №100 середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (13885,95+14240,85=28126,80 грн/62 (31 день грудня 2022 року та 31 день січня 2023 року) = 453,66 грн.
Період затримки розрахунку з 25.04.2024 року по 17.04.2025 року становить 358 дня.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача (за період з 25.04.2024 р. по 26.10.2024 р., тобто за 185 днів) належить виплаті середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 83927,10 грн. (453,66х185) грн.
Тому враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню шляхом визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 83927,10 грн.
Судом обраний зазначений спосіб захисту прав позивача з тих підстав, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд звертає увагу, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.
Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на його користь.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) у нарахуванні та виплаті на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.04.2024 року по 17.04.2025 року у сумі 83927,10 грн (вісімдесят три тисячі дев'ятсот двадцять сім гривень 10 копійок), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко