Справа № 420/16240/25
15 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
1.Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 15.04.2022 по 10.03.2025 грошового забезпечення, премії, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації невикористаної щорічної відпустки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018 року, а також суми в розмірі 1762 гривні, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018 року на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року),
2.Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення, премії за період з 15.04.2022 по 10.03.2025, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації невикористаної щорічної відпустки визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44,
3.Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що з 15.04.2022 по 10.03.2025 відповідач невірно нараховував та виплачував грошове забезпечення позивача, включаючи додаткові його види, а саме без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року.
На доведення своїх доводів позивач посилається на те, що починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18), пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Крім того, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.10.2022 у справі №4006214/21, від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 позивач вказує, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим званням розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадови окладів, заробітної плати, грошового забезпечення.
Оскільки, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим ніж прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені законом на 01.01.2020 року, 01.01.021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025, тому протягом спірного періоду, відповідач мав визначати розміри посадового окладу та окладу за військовими званнями позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Ухвалою суду від 29.05.2025 суд прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрив спрощене позовне провадження.
Відповідач надав відзив на позов, у якому вказуючи про хибність та необґрунтованість доводів і вимог позивача, просить відмовити у задоволенні позову.
У своїх доводах відповідач звертає увагу, що позовна заява ОСОБА_1 була подана до суду без дотримання вимог ч.3 ст.161 КАС України. Наголошує також на тому, що на підставі п.3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану», який продовжується дотепер, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". На період дії воєнного стану Конституційні права на працю та винагороду за неї можуть бути обмежені.
Окрім того, відповідач також вказує на обізнаність позивача про види та розміри нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення під час звільнення з військової служби, що підтверджується наданим витягом з наказу про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення загону від 10.03.2025 № 98-ОС. Також, відповідач звертає увагу, що на підставі пункту 293 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. Отже за всіма належними виплатами, особа має звертатись до органу, що є останнім місцем проходження нею військової служби. Таким органом є Навчальний центр морської охорони, а саме військова частина НОМЕР_2 .
Відповідач також звертає увагу, що позивач оскаржує бездіяльність та просить зобов'язати вчинити певні дії військову частину НОМЕР_1 , при цьому військову службу проходив у навчальному центрі морської охорони а саме у військовій частині НОМЕР_2 , яка і готувала наказ про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 від 10.03.2025 № 98-ОС.
За твердженнями відповідача, позивач помилково може вважати що мав право з 15.04.2022 по 10.03.2025 та просить провести перерахунок вищевказаних виплат шляхом множення «не прожиткового мінімуму» для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року на тарифні коефіцієнти, визначені ПКМУ від 30.08.2017 №704 а з урахуванням не менше 50 % розміру «мінімальної заробітної плати», що не допустимо, оскільки згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 року, установлено, що «мінімальна заробітна плата» після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Також, у відзиві відповідач наводить правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 19 вересня 2023 року по справі № 280/4664/20, від 12 вересня 2022 року по справі № 500/1813/21, тощо; Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, постановах П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 420/12251/23, 27.10.2023 по справі № 420/10526/23, та інш, які на його думку підтверджують правову позицію відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідач наголошує на неможливості врахування позиції позивача щодо застосування редакції п.4 Постанови КМУ №704 у редакції, яка передбачає обрахунок складових грошового забезпечення військовослужбовців з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позаяк, посилаючись на первісну редакцію постанови КМУ №704, позивач обґрунтовує застосування норми права, яка не чинна та не повинна застосовуватись до спірних відносин. Щодо змісту приміток, в/ч НОМЕР_1 вважає, що примітки за своїм змістом та призначенням є такими, що лише роз'яснюють механізм (формулу) обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.
Окремо, відповідач вказує на те, що нараховувати грошове забезпечення шляхом множення прожиткового мінімуму встановленого на відповідний календарний рік на відповідний тарифний коефіцієнт законом не встановлено а відповідачі мають діяти виключно згідно ст.19 Конституції та законів України, також у Держбюджеті ці кошти не планувались, відповідно брати на себе таке бюджетне зобов'язання військова частина не уповноважена; по друге здійснювати перерахунок грошового забезпечення шляхом множення прожиткового мінімуму встановленого на відповідний календарний рік на відповідний тарифний коефіцієнт законом не встановлено та взяття у зв'язку з цим не забезпеченого бюджетними коштами грошових зобов'язань для нарахування і виплат для військовослужбовців даного перерахунку є підставою вважати про наявність перевищення службових повноважень.
Також, відповідачем до суду надано клопотання про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, у задоволенні якого ухвалою суду від 05.12.2025 відмовлено.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній документі.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова НОМЕР_3 ), яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 загін морської охорони.
Згідно копії витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2025 №98-ОС «Про особовий склад», виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, старшого викладача відділення загальної підготовки циклу підготовки фахівців морської охорони, звільненого з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.02.2025 №85-ОС за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.6 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Збройних Сил України з 10 березня 2025 року.
Відповідно до указаного вище витягу з наказу, позивачу при звільнені наказано було зокрема: відповідно до абз.3 п.14 ст.10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 20 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 3 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік»; відповідно до п.1 постанови КМ України від 17.09.2014 №760, виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 34 повних календарних місяців служби, але не менше як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Допомогу на оздоровлення за 2025 рік отримав. Матеріальну допомогу ля вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не отримував.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач у березні 2025 року на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 направив заяву, у якій просив надати копії особистих карток грошового забезпечення та архівні відомості за 202-2025 роки ОСОБА_1 , витягів з наказів про зарахування до списків особового складу та на всі види забезпечення, про призначення на посаду, про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 .
На вказану заяву позивача відповідь була надана відповідачем у справі - Військовою частиною НОМЕР_1 , яка листом від 18.04.2025 на адресу позивача надала копії запитуваних документів, а саме: особистих карток на грошове забезпечення за 2022-2025 роки, розрахункового листа за березень 2025 року, з яких вбачається, що складові грошового забезпечення позивача протягом спірного періоду обраховувались виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 грн).
Також, як свідчать матеріали справи, протягом спірного періоду позивач отримував матеріальну допомогу та грошову допомогу на оздоровлення, розміри яких також обраховувались виходячи із розміру грошового забезпечення обрахованого із прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018.
Крім того, при звільненні позивач отримав компенсацію невикористаних днів відпустки за період служи у військовій частині НОМЕР_2 , одноразову грошову допомогу при звільненні.
Вважаючи протиправними дії відповідача, які виразились у незастосуванні для обрахунків складових грошового забезпечення, матеріальної допомоги та грошової допомоги на оздоровлення у період з 15.04.2022 по 10.03.2025, а також компенсаційних виплат при звільненні, без застосування для їх обрахунків розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, пункт 4 постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.", тоді як згідно приміток до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Згідно п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинність 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року, у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Отже, суд зауважує на неможливості застосування приміток та мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача у спірному періоді, водночас звертає увагу на те, що прохання позивача перерахувати його грошове забезпечення з 15.04.2022 обґрунтоване тим, що розрахунковою величиною має бути саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Оцінюючи доводи позивача з урахуванням викладеного вище суд вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Отже, з 29.01.2020р. відповідні зміни, які були внесені до п.4 Постанови КМ України №704 втратили чинність.
Таким чином, з 29 січня 2020 року не діє норма п.6 постанови КМУ №103, якою були внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704 стосовно того, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 суд зауважує, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX) та в подальшому ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2022 рік» та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 відповідно, не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Також, суд враховує, що порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначає Інструкція Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» затвердженої наказом Міністерства Внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція №558).
Проаналізувавши приписи глави 3 Інструкції №558, зокрема пп.3.1.1 п.3.1, пп. 3.5.1 п.3.5 суд зазначає, що розміри премії, надбавок, зокрема надбавки за вислугу років, тощо, обраховуються виходячи із розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням.
Також, п.1глави 7 розділу IV Інструкції №558 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення. Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Окрім того, п.1 глави 6 розділу IV Інструкції №558 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відтак, розміри щомісячних основних, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань позивача, підлягають обчисленню з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, отримуваних військовослужбовцем.
Водночас, суд також звертає увагу, що Постановою КМУ від 12.05.2023 № 481 (яка набрала чинності 20.05.2023) внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Станом на 01.01.2024, 01.01.2025 постанова КМУ від 12.05.2023 № 481 була чинна.
Тільки згідно з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі № 320/29450/25, визнано протиправним та скасовано п. 2 постанови КМУ від 12.05.2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 залишено без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Ч. 1, 2, 6 ст. 57 Закону України "Про правотворчу діяльність" встановлено, що дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.
Дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності, якщо інше не передбачено законом, і закінчується моментом припинення його дії.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі № 320/29450/25 набрало законної сили 18.06.2025, тобто постанова №481 станом на 01.01.2024, 01.01.2025 була чинна.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що складові грошового забезпечення позивача включаючи премії за період з 15.04.2022 по 19.05.2023 включно, мали визначатись із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а виплачені за вказаний період грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань мали обраховуватись із грошового забезпечення позивача обрахованого із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Однак, як встановлено з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_1 відповідачем здійснювався обрахунок складових грошового забезпечення у період з 15.04.2022 по 19.05.2023 виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн), та виплата за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, розмір яких визначався виходячи із місячного грошового забезпечення, обрахованого в свою чергу із розрахункової величини прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн).
Підсумовуючи усе викладене вище у сукупності, за висновком суду, такі дії відповідача є протиправними, оскільки не відповідають законодавчим приписам, та призвели до нарахування і виплати позивачу у зменшеному розмірі грошового забезпечення у спірному періоді.
Позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.
За наведених обставин, суд вважає що наявні обґрунтовані підстави для зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату за період з 15.04.2022 по 19.05.2023 включно ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних видів грошового забезпечення, премії, розрахованих виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а саме у спірних правовідносинах станом на 01.01.2022, 01.01.2023).
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не спростовують права позивача на отримання грошового забезпечення з урахуванням розмірів щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, виплаченого у період проходження військової служби з 15.04.2022 по 19.05.2023 включно, розрахованого із застосуванням розрахункової величини для обрахунку основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та ґрунтуються на хибному тлумаченні норм законодавства.
Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023 по 10.03.2025, з огляду на чинність протягом вказаного періоду постанови КМУ №481.
Що стосується компенсаційних виплат при звільненні, суд зазначає, що згідно з гл.8, 9 розділу V Інструкції №558 передбачено виплату у році звільнення військовослужбовцям Держприкордонслужби України в тому числі компенсації невикористаної відпустки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні, розміри яких залежать від розмірів складових грошового забезпечення.
Разом з цим, як було встановлено судом позивач був звільнений зі служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10.03.2025.
З огляду на чинність Постанови КМУ №481 у період спірних правовідносин з 20.05.2023 по 10.03.2025 (дату звільнення зі служби позивача), вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати компенсацій невикористаних відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем під час звільнення ОСОБА_1 були правомірно та обґрунтовано розраховані із розмірів складових місячного грошового забезпечення позивача обрахованих із застосуванням в якості розрахункової величини - 1762 грн.
За наведених обставин, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Доводи відповідача з приводу того, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у даній справі суд відхиляє за необґрунтованістю, позаяк саме військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату позивачу протягом спірного періоду з 15.04.2022 по 10.03.2025 грошового забезпечення, про що свідчать наявні у справі документи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З приводу вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
За приписами п.1 Порядку №44, він визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Згідно з п.168.5 статті 168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції/у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно, на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
У відповідності до положень п.2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Наведені вище норми Порядку № 44 свідчать про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд вважає, що перерахунок грошового забезпечення позивачу має бути здійснений відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, з огляду на те, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону України № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Відтак, підставою для зобов'язання відповідача здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів можливе за умови фактичного нарахування сум заборгованого невиплаченого грошового забезпечення за минулий період (в тому числі за рішенням суду) та не виплата відповідачем компенсації втрати частини доходів у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
У справі, що розглядається відповідачем ще не здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача, нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення з 15.04.2022 ще не проведена та буде здійснена відповідачем в майбутньому на виконання цього судового рішення, відтак відсутні підстави для зобов'язання здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів.
Наразі, суду відсутні підстави вважати, що при виплаті, нарахованого за рішенням суду перерахованого з 15.04.2022 грошового забезпечення позивача компенсація втрати частини доходів не буде нарахована та виплачена.
Відтак, суд вважає вимоги позивача в цій частині передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 15.04.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплачених сум ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.04.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 грн, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44,
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА