Справа № 420/40887/25
15 грудня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Скупінська О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12, код ЄДРПОУ 40108740), Центрального управління Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 36414116), Управління Служби безпеки України в Одеській області (65045, м. Одеса вул. Єврейська, 43, код ЄДРПОУ 20001645), Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, 18, код ЄДРПОУ 38296363), Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 1, код ЄДРПОУ 38296363) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 08.12.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області, Центрального управління Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Одеській області, Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Центрального управління Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо ненадання відповіді на запити від 27.11.2025 року відносно на підставі чого було направлено запити до Адміністрації державної прикордонної служби України відносно мене ОСОБА_1 ;
2. Зобов'язати Центральне управління Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Одеській області надати мені, ОСОБА_1 відповідь на запити від 27.11.2025 року, а саме інформацію на підставі якого доручення, документа або іншої обставини були подані запити ОСОБА_2 до Адміністрації державної прикордонної служби України відносно мене ОСОБА_1 ; надати належним чином засвідчену копію доручення, або іншого документа на підставі якого були здійснені вищезазначені запити;
3. Визнати протиправною бездіяльність Слідчого управління ГУНП в Одеській області щодо ненадання відповіді на запит від 27.11.2025 року, щодо проведення (не проведення) негласних слідчих розшукових дій відносно мене, ОСОБА_1 ;
4. Зобов'язати Слідче управління ГУНП в Одеській області надати мені, ОСОБА_1 відповідь на запит від 27.11.2025 року, а саме інформацію про те, чи проводилися стосовно мене, ОСОБА_1 , будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені Кримінальнопроцесуальним кодексом України: - у кримінальному провадженні № 42025164690000014 від 20.02.2025; - у будь-яких інших кримінальних провадженнях, у яких мої дії, контакти, пересування або комунікації могли бути об'єктом фіксації. У разі, якщо такі НСРД проводилися, прошу надати: 2.1. перелік видів НСРД, які проводилися стосовно мене (аудіоконтроль особи, відеоконтроль, спостереження, зняття інформації з телекомунікаційних мереж, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, установлення місцезнаходження мобільного терміналу, контроль за вчиненням кримінального правопорушення тощо); 2.2. дати початку та закінчення кожної НСРД; 2.3. найменування органу, який здійснював відповідну НСРД; 2.4. номер та дату ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення кожної НСРД, із зазначенням суду, який постановив відповідну ухвалу. У разі, якщо НСРД щодо мене не проводилися, прошу надати письмову відповідь про відсутність будь-яких негласних слідчих (розшукових) дій стосовно мене, з посиланням на службову інформацію, яка була використана для формування цієї відповіді. У разі, якщо НСРД проводилися, але інформація про них тимчасово не може бути розкрита, прошу: 4.1. послатися на конкретну норму закону, що обмежує розкриття інформації; 4.2. вказати, чи подавалося прокурором клопотання про відстрочення повідомлення особи згідно зі ст. 253 КПК України; 4.3. надати номер та дату ухвали слідчого судді, якою було дозволено тимчасово не повідомляти мене про проведення НСРД;
5. Визнати протиправною бездіяльність Центрального управління Служби безпеки України та Департаменту військової контррозвідки СБУ, щодо ненадання відповіді на запити від 27.11.2025 року, щодо проведення (не проведення) негласних слідчих розшукових дій відносно мене, ОСОБА_1 ;
6. Зобов'язати Центральне управління Служби безпеки України та Департаменту військової контррозвідки СБУ надати відповідь на запити від 27.11.2025 року, а саме інформацію про те, чи проводилися стосовно мене, ОСОБА_1 , будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені Кримінальнопроцесуальним кодексом України: - у кримінальному провадженні № 42025164690000014 від 20.02.2025; - у будь-яких інших кримінальних провадженнях, у яких мої дії, контакти, пересування або комунікації могли бути об'єктом фіксації. У разі, якщо такі НСРД проводилися, прошу надати: 2.1. перелік видів НСРД, які проводилися стосовно мене (аудіоконтроль особи, відеоконтроль, спостереження, зняття інформації з телекомунікаційних мереж, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, установлення місцезнаходження мобільного терміналу, контроль за вчиненням кримінального правопорушення тощо); 2.2. дати початку та закінчення кожної НСРД; 2.3. найменування органу, який здійснював відповідну НСРД; 2.4. номер та дату ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення кожної НСРД, із зазначенням суду, який постановив відповідну ухвалу. У разі, якщо НСРД щодо мене не проводилися, прошу надати письмову відповідь про відсутність будь-яких негласних слідчих (розшукових) дій стосовно мене, з посиланням на службову інформацію, яка була використана для формування цієї відповіді. У разі, якщо НСРД проводилися, але інформація про них тимчасово не може бути розкрита, прошу: 4.1. послатися на конкретну норму закону, що обмежує розкриття інформації; 4.2. вказати, чи подавалося прокурором клопотання про відстрочення повідомлення особи згідно зі ст. 253 КПК України; 4.3. надати номер та дату ухвали слідчого судді, якою було дозволено тимчасово не повідомляти мене про проведення НСРД;
7. Визнати протиправною бездіяльність Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері Південного регіону та Спеціалізованої прокуратури у сфері Південного регіону щодо ненадання відповіді на запит від 27.11.2025 року, щодо проведення (не проведення) негласних слідчих розшукових дій відносно мене, ОСОБА_1 ;
8. Зобов'язати Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері Південного регіону та Спеціалізовану прокуратуру у сфері Південного регіону надати відповідь на запит від 27.11.2025 року, а саме інформацію про те, чи проводилися стосовно мене, ОСОБА_1 , будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України: - у кримінальному провадженні № 42025164690000014 від 20.02.2025; -у будьяких інших кримінальних провадженнях, у яких мої дії, контакти, пересування або комунікації могли бути об'єктом фіксації. У разі, якщо такі НСРД проводилися, прошу надати: 2.1. перелік видів НСРД, які проводилися стосовно мене (аудіоконтроль особи, відеоконтроль, спостереження, зняття інформації з телекомунікаційних мереж, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, установлення місцезнаходження мобільного терміналу, контроль за вчиненням кримінального правопорушення тощо); 2.2. дати початку та закінчення кожної НСРД; 2.3. найменування органу, який здійснював відповідну НСРД; 2.4. номер та дату ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення кожної НСРД, із зазначенням суду, який постановив відповідну ухвалу. У разі, якщо НСРД щодо мене не проводилися, прошу надати письмову відповідь про відсутність будь-яких негласних слідчих (розшукових) дій стосовно мене, з посиланням на службову інформацію, яка була використана для формування цієї відповіді. У разі, якщо НСРД проводилися, але інформація про них тимчасово не може бути розкрита, прошу: 4.1. послатися на конкретну норму закону, що обмежує розкриття інформації; 4.2. вказати, чи подавалося прокурором клопотання про відстрочення повідомлення особи згідно зі ст. 253 КПК України; 4.3. надати номер та дату ухвали слідчого судді, якою було дозволено тимчасово не повідомляти мене про проведення НСРД;
9. Стягнути солідарно із Слідчого управління ГУНП в Одеській області, Центрального управління Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Одеській області, Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері Південного регіону на мою користь моральну шкоду у розмірі 40 000 грн (сорок тисяч гривень).
До позову в якості додатку надано квитанцію ID: 9318-1234-3182-0418 від 04.12.2025 про сплату судового збору у розмірі 4844,80 грн.
Згідно даних КП «Діловодство спеціалізованого суду» судовий збір у загальному розмірі 4844,80 грн зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 27.11.2025 ним було направлено запит на публічну інформацію до Центрального управління Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Одеській області з проханням повідомити на підставі якого доручення, документа або іншої обставини були подані запити ОСОБА_2 до Адміністрації державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 ; надати належним чином засвідчену копію доручення або іншого документа, на підставі якого були здійснені вищезазначені запити. 03.12.2025 було отримано відповідь №17/12-1760 від 03.12.2025, у якій зазначено, що у межах компетенції розглянуто запит від 27.11.2025 на отримання публічної інформації щодо обставин направлення запитів до Адміністрації Державної прикордонної служби України. У вказаній відповіді повідомлено, що запитувана інформація нібито належить до категорії інформації з обмеженим доступом. Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Таким чином, навіть за умови, якщо розпорядник вважає, що певні відомості у запитуваному документі належать до інформації з обмеженим доступом, він був зобов'язаний надати документ у частині, доступ до якої не обмежено, відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону. Однак зазначена норма закону була проігнорована та документ не було надано навіть частково, що свідчить про протиправне обмеження мого права на доступ до публічної інформації.
27.11.2025 направлено запит до СУ ГУНП в Одеській області з проханням надати інформацію про те, чи проводилися стосовно ОСОБА_1 будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України. 03.12.2025 від СУ ГУНП в Одеській області отримано відповідь №281515- 2025 від 03.12.2025 (671263). Однак по суті поставлених у запиті від 27.11.2025 питань відповідь надана не була. Розпорядник інформації обмежився формальним посиланням на окремі норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», не надавши жодних відомостей щодо фактичної наявності або відсутності негласних слідчих (розшукових) дій, переліку таких дій, дат їх проведення, органу, який їх здійснював, а також інформації про ухвали слідчого судді чи про застосування механізму відстрочення повідомлення, передбаченого ст. 253 КПК України. Таким чином, у відповіді не міститься жодної інформації, яка б відповідала змісту та предмету мого запиту, що свідчить про його фактичне ігнорування та порушення вимог законодавства щодо обов'язку розпорядника надати повну й обґрунтовану відповідь.
27.11.2025 направлено запит до Центрального управління СБУ та безпосередньо Департаменту військової контррозвідки СБУ з проханням надати інформацію про те, чи проводилися стосовно ОСОБА_1 , будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені Кримінально процесуальним кодексом України. 03.12.2025 отримано відповідь №17/12-1761 від 03.12.2025 від Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України, щодо розгляду запитів від 27.11.2025, направлених до Центрального управління СБУ та безпосередньо Департаменту військової контррозвідки СБУ. У відповіді зазначено, що ознайомитися з матеріалами кримінальних проваджень я нібито можу шляхом особистого звернення до слідчого. Водночас жодних відомостей про те, хто є відповідальним слідчим у відповідних кримінальних провадженнях, його прізвище, посаду, контактні дані або порядок звернення - у відповіді не наведено, що унеможливлює реалізацію зазначеної рекомендації. Крім того, на поставлені у запиті питання щодо факту проведення або не проведення негласних слідчих (розшукових) дій, їх видів, дат, органу виконання чи наявності ухвал слідчого судді - відповіді не надано взагалі. Не вказано також, чи застосовувався порядок відстрочення повідомлення особи відповідно до ст. 253 КПК України. Таким чином, відповідь не містить жодної інформації по суті запиту та не відповідає вимогам законодавства щодо повноти та обґрунтованості надання публічної інформації.
27.11.2025 направлено запит до Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері Південного регіону з проханням надати інформацію про те, чи проводилися стосовно ОСОБА_1 , будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України. 04.12.2025 отримано відповідь Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, якою відмовлено у задоволенні мого звернення з підстав начебто відсутності статусу сторони кримінального провадження №42025164690000014. Водночас зазначене не відповідає фактичним обставинам, оскільки в межах указаного кримінального провадження систематично вчиняються процесуальні та інші дії, що безпосередньо стосуються прав та законних інтересів позивача. Зокрема, направлялися звернення до органу опіки та піклування, до Адміністрації Державної прикордонної служби України, до органів ТЦК та СП, що підтверджується відповідними отриманими відповідями.
Вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права регламентовано Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Згідно з ч.1, 3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.2 ч.1 ст.5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Сфера дії цього Закону не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ч.1 ст.19 України «Про доступ до публічної інформації»).
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначено у ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.1 ст.20 Закону); у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.4 ст.20 Закону).
У ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» наведений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання.
Так розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Аналіз зазначених норм законодавства доводить, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Розглядаючи питання щодо реалізації права на доступ до інформації, слід розрізняти звернення за Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Так, Закон України «Про звернення громадян» передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб'єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень. Незалежно від наявності у розпорядника інформації статусу суб'єкта владних повноважень, спори з приводу оскарження його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовими і на них поширюється юрисдикція адміністративних судів, проте, за обов'язкової умови, що запитувана у нього інформація є публічною у розумінні Закону України “Про доступ до публічної інформації».
Особливістю цього Закону є те, що він не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Варто відзначити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов'язані між собою.
Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заява (клопотання) і скарги (ст.3 Закону України «Про звернення громадян»), до суб'єктів владних повноважень, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації.
Під запитом на інформацію розуміється прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Тобто, мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз'яснення тощо).
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
В даному випадку у поданому позові позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненадання відповіді на його запити щодо проведення (не проведення) негласних слідчих розшукових дій.
Так, правова регламентація оперативно-розшукової діяльності встановлена Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», відповідно до статті 1 якого завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (стаття 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).
За змістом пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, які готують вчинення злочину; осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; осіб безвісно відсутніх; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;
Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках (частина друга статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).
Прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, подання та розгляд відповідних клопотань, проведення оперативно-розшукових заходів, фіксація та використання їх результатів, проведення цих заходів до постановлення ухвали слідчого судді та інші питання їх проведення регулюються згідно з положеннями глави 21 Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, щодо мети проведення оперативно-розшукових заходів, суб'єкта ініціювання та проведення цих заходів, обґрунтування клопотання про їх проведення та підстав для його задоволення слідчим суддею, використання результатів оперативно-розшукових заходів та інших питань, обумовлених специфікою мети їх проведення. Прийняття рішень про проведення оперативно-розшукових заходів, які не потребують дозволу слідчого судді або рішення прокурора, здійснюється керівником відповідного оперативного підрозділу або його заступником з повідомленням про прийняте рішення прокурора (частина друга статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником органу Національної поліції або начальником відокремленого підрозділу територіального органу Національної поліції, органу Служби безпеки України, оперативного підрозділу органу Державного бюро розслідувань, Державної прикордонної служби України, охорони вищих посадових осіб, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу органів доходів і зборів, органу, установи виконання покарань чи слідчого ізолятора, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, підрозділу Національного антикорупційного бюро України або його уповноваженим заступником.
За змістом частини першої статті 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються: 1) як приводи та підстави для початку досудового розслідування; 2) для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні.
Поняття «негласні слідчі (розшукові) дії» (глава 21 КПК) та «оперативно-розшукові заходи» не є тотожними, водночас мають спільну правову основу -КПК (глава 21) та Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Зважаючи на завдання оперативно-розшукової діяльності, її правову основу та правовий статус органів, які її здійснюють, а також значення матеріалів оперативно-розшукової діяльності у зіставленні із завданням кримінального провадження, визначеними КПК, така діяльність (хоч і здійснюється до того, як відповідні відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР), не є управлінською, а процесуальною і становить частину саме кримінальних правових відносин.
Разом з цим, пред'явлення підозри позивачу або винесення судом обвинувального вироку, який набрав би законної сили у відношенні позивача, такі факти говорили би про притягнення позивача до кримінальної відповідальності за вже скоєнні злочини на території України. Тяжкість та наслідки за такі злочини можуть говорити самі за себе, вони можуть бути не зворотними, як для громадян так і для держави в цілому. Саме тому органи досудового розслідування проводить попереджувальні, профілактичні, превентивні заходи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України).
Так, згідно п. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Суд зазначає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування встановлено статтями 303, 314-316 КПК України.
В свою чергу, згідно ст. 38 КПК України органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання.
Досудове слідство здійснюють: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
Дізнання здійснюють підрозділи дізнання або уповноважені особи інших підрозділів: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; ґ) Національного антикорупційного бюро України.
Досудове слідство здійснюють слідчі одноособово або слідчою групою.
Орган досудового розслідування зобов'язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
На підставі наведеного, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001, суд вважає, що органи досудового розслідування під час здійснення ними досудового слідства і дізнання виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції, такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства, а тому, оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спір у цій справі виник у зв'язку з протиправною, на переконання позивача, бездіяльністю органів досудового розслідування.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.
З огляду на зазначене суд вважає, що спір, який виник між сторонами у даній справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених КПК України.
Суд зазначає, що перевірка правомірності таких обставин, з огляду на положення статті 19 КАС України, знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже, їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.6 ст.170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути розглянуті за правилами КПК України.
Керуючись ст.ст.12, 160-161, 169, 170, 256-257, 262, 294 КАС України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області, Центрального управління Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Одеській області, Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА