справа №380/17625/25
15 грудня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Ольховський Олег Геннадійович, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Рівненській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ у Львівській області), в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 17.07.2025 №172350005719 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 19.06.2025;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити призначення і виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 19.06.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що має право на призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку, однак відповідач безпідставно відмовив у призначенні такої пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання чи роботи (3 роки) в зоні гарантованого добровільного відселення, бо відповідно до документів зараховано період проживання/роботи станом на 01.01.1993 лише 1 рік 08 місяців. Позивач вважає, що період його проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Просить позов задовольнити.
Відповідачем-1 позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі № 420/5202/25 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.11.2024 № 172350005719 та зобов'язання вчинити певні дії. Суд зазначив, що позивач ані до ГУ ПФУ в Рівненській області, ані суду докази постійного проживав або постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не надав.
Вказує, що за результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований у с. Бродниця з 05.09.1988 по 12.12.1988, з 15.11.1990 по даний час. Відтак, до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди: навчання з 01.09.1985 по 18.07.1988, оскільки згідно акту зустрічної перевірки від 21.08.2024 №1700-1102-1/4835 довідки про факт реєстрації у зоні добровільного відселення від 17.06.2024 № 856. Окрім того, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 прослідковується з 12.07.1988 по 12.01.1989 - робота в Івано-Франківській області; - з 28.04.1991 по 14.10.1991 - робота в Луганській області; - з 23.05.1999 по 01.12.1999 - робота в Київській області; - з 14.05.2001 по 27.08.2001 - робота в Житомирській області; - з 24.02.2003 по 17.06.2024 - робота в м. Києві.
Згідно з даними військового квитка НОМЕР_2 позивач проходив військову службу з 12.12.1988 по 30.10.1990 в лавах радянської армії, що не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не можливо встановити належність до території радіоактивного забруднення. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01 січня 1993 року необхідно враховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Документами підтверджено період проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 1 рік 08 місяців. Оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 - не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідачем-2 позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у тому, що до періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період військової строкової служби з 12.12.1988 по 30.10.1990, оскільки відсутня інформація про місце дислокації військової частини, період навчання з 01.09.1985 по 18.07.1988, оскільки згідно акту зустрічної перевірки від 21.08.2024 №1700-1102-1/4835 довідки про факт реєстрації у зоні добровільного відселення від 17.06.2024 №856, відсутня інформація про реєстрацію/проживання у період навчання з 26. 04.1986 по 18.07.1988, період з 12.07.1988 по 12.01.1989 - робота в Івано-Франківській області, період з 28.04.1991 по 14.10.1991 - робота в Луганській області, період з 23.05.1999 по 01.12.1999 - робота в Київській області, період з 14.05.2001 по 27.08.2001 - робота в Житомирській області; період з 24.02.2003 по 17.06.2024 - робота в м. Києві. Документами лише підтверджено період проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993, 01 рік 08 місяців, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії. Згідно підтверджених документів право на пенсійну виплату відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796 відсутнє.
Вказує на безпідставність доводів позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-ХІІ, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території, а зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості і тривалості проживання особи в такій місцевості(вказані висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, від 18.03.2025 у справі №460/27065/23). Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 29.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідачем-1 10.09.2025 (вх. №72589ел) подано відзив на позовну заяву.
Відповідачем-2 17.09.2025 (вх. №16627ел) подано відзив на позовну заяву.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 31.01.1994 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
ОСОБА_1 10.07.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Згідно з рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 17.07.2025 №172350005719, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської Катастрофи».
У рішенні вказано, що документами підтверджено період проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 01 рік 08 місяців.
До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди:
- навчання з 01.09.1985 по 18.07.1988, оскільки згідно акту зустрічної перевірки від 21.08.2024 № 1700-1102-1/4835 довідки про факт реєстрації у зоні добровільного відселення від 17.06.2024 № 856, відсутні інформація про реєстрацію/ проживання у період навчання з 26.04.1986 по 18.07.1988;
- роботи з 12.07.1988 (запис в трудовій книжці від 20.07.1988) по 12.01.1989 в Івано-Франківській області;
- військової строкової служби з 12.12.1988 по 30.10.1990, оскільки відсутня інформація про місце дислокації військової частини;
??- роботи з 28.04.1991 по 14.10.1991 в Луганській області;
??- роботи з 23.05.1999 по 01.12.1999 в Київській області;
- роботи з 14.05.2001 по 27.08.2001 в Житомирській області згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1988, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу;
- роботи з 24.02.2003 по 17.06.2024 в м. Києві.
Рішення від 17.07.2025 №172350005719 є предметом оскарження у цій справі.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської Катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) передбачений захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні гарантованого добровільного відселення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
Суд встановив, що згідно з даними військового квитка НОМЕР_2 , позивач проходив військову службу у період з 12.12.1988 по 30.10.1990 в лавах радянської армії. При цьому, доказів на підтвердження того, що місцем дислокації військової частини, де позивач проходив військову службу, була зона гарантованого добровільного відселення, у зв'язку із чим відповідачем правомірно не зараховано вказаний період до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою № 856 від 17.06.2024 Зарічненської селищної ради Рівненської області позивач з 05.09.1988 по 12.12.1988, з 15.11.1990 по даний час зареєстрований в с. Бродниця Зарічненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Водночас суд встановив, що згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 позивач у періоди з 12.07.1988 по 12.01.1989 працював в Івано-Франківській області; з 28.04.1991 по 14.10.1991 працював у Луганській області; - з 23.05.1999 по 01.12.1999 працював у Київській області; - з 14.05.2001 по 27.08.2001 працював у Житомирській області; - з 24.02.2003 по 17.06.2024 працював у м. Києві, що свідчить про те, що позивач фактично не проживав увесь період за зареєстрованим місцем проживання.
Щодо періоду навчання з 01.09.1985 по 18.07.1988, суд зазначає наступне.
Згідно з довідкою від 20.06.2024 № 253/01-222/24, що видана Державним професійно-технічним навчальним закладом «Дубровицький професійний ліцей», позивач у період з 01.09.1985 по 18.07.1988 навчався у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Дубровицький професійний ліцей».
Згідно з довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 06.08.2024 № 126, м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області є територією, що була забруднена внаслідок аварії на Чорнобільській АЕС (категорія 3).
Разом з тим, згідно з актом зустрічної перевірки від 21.08.2024 №1700-1102-1/4835 довідки про факт реєстрації у зоні добровільного відселення від 17.06.2024 №856, відсутня інформація про зареєстроване місце проживання позивача у період навчання з 26.04.1986 по 18.07.1988, а сам по собі факт навчання у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Дубровицький професійний ліцей» не є достатнім доказом на підтвердження факту постійного фізичного перебування позивача на території міста Дубровиця Сарненського району Рівненської області у період з з 26.04.1986 по 18.07.1988.
Суд наголошує, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) дає йому право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, однак з обов'язковим дотриманням умов, що передбачені пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ.
На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17.
Крім того, у постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 Верховний Суд зазначив також про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
На підставі викладеного, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, суд зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XIІ.
Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23).
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами вказаний обов'язок виконано.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, тому рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є правомірною та такою, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Даючи оцінку викладеним обставинам, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги суд дійшов висновку про безпідставність таких, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Хома О. П.