про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
15 грудня 2025 року справа № 320/37668/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» звернулось Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у вигляді наказу від 09.07.2025 №4-АА про залишення скарги Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви від 20.05.2025 без розгляду;
- зобов?язати Державну службу України з питань геодезії, картографі та кадастру повторно розглянути скаргу Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви від 20.05.2025 на дії державних кадастрових реєстраторів стосовно державної реєстрації земельних ділянок за кадастровими номерами 6110100000:06:002:2024, 6110100000:06:002:0144, 6110100000:06:002:0143, 6110100000:06:002:0145, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом надання позовної заяви у паперовій формі із належним чином засвідченими доказами у паперовій формі.
15.10.2025 канцелярією суду зареєстровано докази усунення недоліків позову.
Розглянувши даний позов, суд дійшов висновку, що існують підстави для відмови у відкритті провадження у даній адміністративній справі, виходячи з такого.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза “встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).
При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Предметом позову у даній справі є вимога про визнання протиправним рішення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у вигляді наказу від 09.07.2025 №4-АА про залишення скарги Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви від 20.05.2025 без розгляду; зобов?язання Державної служби України з питань геодезії, картографі та кадастру повторно розглянути скаргу Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви від 20.05.2025 на дії державних кадастрових реєстраторів стосовно державної реєстрації земельних ділянок за кадастровими номерами 6110100000:06:002:2024, 6110100000:06:002:0144, 6110100000:06:002:0143, 6110100000:06:002:0145, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Так, зі змісту позовної заяви та наданих доказів встановлено, що у постійному користуванні позивача з 30.04.2009 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 6110100000:06:002:0018 площею 0.5484 га за адресою АДРЕСА_1 (відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені 15.01.2016), на якій знаходиться цілісний майновий комплекс власного нерухомого майна позивача та приналежні споруди та будівлі. Позивачу стало відомо, що спірні земельні ділянки за кадастровими номерами 6110100000:06:002:2024, 6110100000:06:002:0144, 6110100000:06:002:0143, 6110100000:06:002:0145 сформовані шляхом поділу земельної ділянки за кадастровим номером 6110100000:06:002:0018, що знаходиться у постійному користуванні позивача та на якій перебуває цілісний майновий комплекс власного нерухомого майна позивача та приналежні споруди та будівлі.
15.05.2025 позивач дізнався, що трьома державними кадастровими реєстраторами прийняті рішення про державну реєстрацію чотирьох земельних ділянок на підставі одного проекту землеустрою від 2024 року, розробником якого є ФОП ОСОБА_1 та який затверджений рішенням Тернопільської міської ради №8/45/128 від 13.12.2024 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0653га кад.номер 6110100000:06:002:2024 за адресою вул.Євгена Коновальця релігійній громаді "Парафія Віри, Надії, Любові і матері їх Софії м.Тернопіль, Тернопільської єпархії Православної церкви України".
Після того, як позивачем з поземельних книг було отримано інформацію про формування земельних ділянок за спірними кадастровими номерами (6110100000:06:002:2024, 6110100000:06:002:0144, 6110100000:06:002:0143, 6110100000:06:002:0145) щодо державних реєстраторів, що провели державну реєстрацію цих ділянок, та проектом відведення земельної ділянки 6110100000:06:002:2024 в постійне користування релігійній громаді "Парафія Віри, Надії, Любові і матері їх Софії м.Тернопіль, Тернопільської єпархії Православної церкви України", отриманого 20.05.2025, виявилось, що дана проектна документація була підставою для державної реєстрації 4 земельних ділянок (6110100000:06:002:2024 та 6110100000:06:002:0145 6110100000:06:002:0143 та 6110100000:06:002:0144), на яких знаходиться власне нерухоме майно позивача.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до відповідача із скаргою від 20.05.2025 на дії державних кадастрових реєстраторів стосовно державної реєстрації земельних ділянок за кадастровими номерами 6110100000:06:002:2024, 6110100000:06:002:0144, 6110100000:06:002:0143, 6110100000:06:002:0145. Підставою для відмови в розгляді скарги позивача згідно оскаржуваного наказу №4-АА Держгеокадастру від 09.07.2025 про залишення скарги без розгляду від 20.05.2025 зазначається закінчення строку на подання скарги, встановленого пунктом 225 «Порядку ведення Державного земельного кадастру» з посиланням на лист Тернопільської міської ради від 11.06.2025 №17147-Ю2025.
09.04.2025 релігійна громада "Парафія Віри, Надії, Любові і матері їх Софії м.Тернопіль, Тернопільської єпархії Православної церкви України" зареєструвала в Державному реєстрі речових прав право постійного користування на земельну ділянку за кадастровими номерами 6110100000:06:002:2024.
Оскарження рішення у вигляді наказу від 09.07.2025 №4-АА про залишення скарги без розгляду є предметом спору у даній справі.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 21.11.2018 в справі № 127/93/17-ц, не є публічно-правовим спір суб'єкта приватного права - фізичної особи щодо управлінських дій суб'єкта владних повноважень, які були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи. Такий спір є спором про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного й адміністративного права.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що позивач, звертаючись до суду з позовом у даній справі, намагається захистити своє речове право як користувача конкретно визначеного майна (земельної ділянки), що свідчить про притаманність даному спору ознак приватно-правового.
Так, відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За правилами частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач, звернувшись до суду з позовною заявою у цій справі, має намір захистити своє речове право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 6110100000:06:002:0018; адреса місцезнаходження: м. Тернопіль, вул. Є. Коновальця, 1), шляхом поділу якої виникли інші земельні ділянки за кадастровими номерами 6110100000:06:002:2024, 6110100000:06:002:0144, 6110100000:06:002:0143, 6110100000:06:002:0145, державну реєстрацію яких було проведено за релігійною громадою "Парафія Віри, Надії, Любові і матері їх Софії м.Тернопіль, Тернопільської єпархії Православної церкви України" державними реєстраторами. У подальшому, на дії таких кадастрових реєстраторів позивач звернувся із скаргою до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та отримав оскаржуване в цій справі рішення у вигляді наказу від 09.07.2025 №4-АА про залишення скарги Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви від 20.05.2025 без розгляду.
У зв'язку з цим, даний спір не пов'язаний із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, водночас стосується цивільних прав та інтересів позивача.
Та обставина, що відповідачем у справі визначено орган державної влади, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що даний спір є не публічно-правовим, оскільки він випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №607/13749/16-ц та Верховним Судом у постановах від 21.07.2022 у справі №826/12479/18, від 15.06.2022 у справі №640/9431/19 та від 18.10.2022 у справі №340/3143/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, підлягають обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.09.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, даний спір не носить публічно-правового характеру. У спірних правовідносинах відсутній суб'єкт владних повноважень, а також не вбачається здійснення владних управлінських функцій одного учасника спору по відношенню до іншого, а тому суд приходить до висновку, що даний спір не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У даному випадку, з огляду на склад учасників справи, спір має вирішуватись судом в порядку господарського процесуального судочинства.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Із урахуванням встановлених вище обставин, позовні вимоги Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що такі позовні вимоги мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Також, суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини п'ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Кушнова А.О.