16 грудня 2025 року Київ справа №320/15399/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь».
Просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача з неперерахування грошового забезпечення позивача, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 і 01.01.2023, відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень Постанови № 704 в попередній (первісній) редакції;
- зобов'язати відповідача з 01.02.2021 перерахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 і 01.01.2023, відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень Постанови № 704 в попередній (первісній) редакції і здійснених виплат;
- зобов'язати відповідача здійснити і виплатити позивачу компенсацію втрати частини недотриманого грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків його виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку порушенням термінів їх виплати».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після звільнення з військової служби 10.02.2023, їй стало відомо про те, що Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» розраховував та виплачував суми грошового забезпечення без урахування при розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицькому А.І.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 20.06.2023 (суддя Балаклицький А.І.) позов залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою суду від 19.09.2023 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим визначено суддю Скрипку І.М.
Ухвалою суду від 09.10.2024 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач проти позову заперечував, направив відзив на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову. Вказали, що ОСОБА_1 з 04.02.2021 і по день її звільнення 10.02.2023 застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018. Звернули увагу на факт перебування позивача у розпорядженні Командувача Медичних сил Збройних Сил України. Зазначили, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування у розпорядження, але не більше, ніж два місяці; за період перебування ОСОБА_1 у розпорядженні і по день її звільнення їй виплачувалося грошове забезпечення, яке вона отримувала за займаною посадою до зарахування у розпорядження, виходячи з посадового окладу 5640 грн, що відповідає 28 тарифному розряду.
Позивач надіслала відповідь на відзив та просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначила, що за практикою Верховного Суду у численних постановах висловлено позицію про те, що збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб протягом 2020-2023 років є підставою перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців і пенсій військових пенсіонерів. Також звернула увагу, що, перебуваючи у розпорядженні Командувача Медичних сил Збройних Сил України, після увільнення від займаної посади, вона залишалась у списках особового складу відповідача та отримувала грошове забезпечення у нього. Вказала, що наказ про призупинення військової служби та виключення її зі списків особового складу з 27.03.2022 був помилковим, оскільки був у подальшому скасований. Вважає, що відповідні накази ніяким чином не впливають на зміст правовідносин з виплати грошового в належному розмірі.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України; у складі Збройних Сил України - з 06.01.2009.
З лютого 2021 року проходила військову службу на посаді заступника начальника інформаційно-аналітичного відділу центру обробки інформації (з організації медичного забезпечення) Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», що перебуває у розпорядженні командувача Медичних сил Збройних Сил України.
Отже позивач, у тому числі з 01.02.2021 по 09.01.2023, проходила військову службу у структурах Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», зокрема, на посаді заступника начальника відділу інформаційно-аналітичного відділу центру обробки інформації (з організації медичного забезпечення).
У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2022 №37 позивача увільнено від займаних посад і зараховано у розпорядження Медичних сил Збройних Сил України із утриманням у списках особового складу цього центру.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 №45 військову службу ОСОБА_1 призупинено із виключенням зі списків особового складу з 27.03.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 №129 скасовано пункт 4 наказу №45 від 11.04.2022 про призупинення військової служби позивача та дії контракту, поновлено її на військовій службі і визначено вважати такою, що перебуває у розпорядженні командувача Медичних сил Збройних Сил України з 27.03.2022.
Позивач зазначає, що при нарахуванні та виплаті складових її грошового забезпечення за період з 01.02.2021 по 09.01.2023 відповідач неправомірно як базову величину враховував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, а не на 1 січня відповідного календарного року. Це визнається відповідачем.
Факт нарахування грошового забезпечення та похідних від нього виплат позивачу у спірний період із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, підтверджується довідкою від 10.02.2023 та грошовим атестатом від 10.02.2023 № 45.
У зв'язку із наведеним, позивач звернулась з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
Як закріплено у частині другій статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом частини четвертої цієї ж статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову № 704, яка набрала чинності з 01.03.2018, якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 постанови №103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
У зв'язку із цим, після набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 від 29.01.2020, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, необхідно керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 постанови № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, прохання позивача перерахувати грошове забезпечення, було обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Відповідач уважає, що діяв на підставі та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, та під час обрахунку грошового забезпечення позивача за спірний період із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, не було порушено прав позивача.
Проте суд не погоджується з такими доводами, з огляду на таке.
Як було зазначено, 30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» виникли підстави для перерахунку розміру грошового забезпечення позивача, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Суд зауважує, що застосування вказаних нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд виснував, зокрема, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений на відповідний рік, у тому числі, як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Із урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що грошове забезпечення позивача з 01.02.2021 по 09.01.2023 мало визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018.
У той же час, за період із 01.02.2021 по 09.01.2023 в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі та свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог у відповідній частині.
За наведеного, суд резюмує, що з 01.02.2021 по 09.01.2023 в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі та свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Отже у цій частині позовні вимоги є обґрунтованими.
При цьому суд звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання стосовно порядку нарахування і виплати за час перебування у розпорядженні; суд перевіряє виключно базову величину для розрахунку вже нарахованого і виплаченого грошового забезпечення, не пролонгуючи і не визначаючи новий період для такої виплати, не зобов'язуючи донарахувати відповідне грошове забезпечення за період, коли воно взагалі не нараховувалося і не виплачувалося, оскільки це не є предметом спору, а перевіряє правильність обрахунку виключно у межах періоду, коли відповідачем виплачувалось відповідне забезпечення.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити і виплатити позивачу компенсацію втрати частини недотриманого грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків його виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку порушенням термінів їх виплати», суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За правилами статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Суд звертає увагу, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних осіб або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків.
При цьому, задоволення позову у цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність на час розгляду справи підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та вважає їх передчасними.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наведеного вище, суд задовольняє позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в період з 01.02.2021 по 09.01.2023 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про державний бюджет на відповідний рік і зобов'язує здійснити перерахунок і виплату за вказаний період сум грошового забезпечення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 та додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 01.02.2021 по 09.01.2023 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023.
Зобов'язати Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» (код ЄДРПОУ: 07773293; місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 18) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату з 01.02.2021 по 09.01.2023 сум грошового забезпечення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 та додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.