про закриття провадження у справі
16 грудня 2025 року Київ № 320/12884/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України про визнання протиправним і скасування окремого пункту наказу та визнання дій протиправними,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України.
Із урахуванням уточненого адміністративного позову в редакції від 13.05.2025, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати з 05.03.2025 пункт 1 наказу Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України від 05.03.2025 № 32 «Про проведення чергової атестації наукових працівників» про затвердження складу атестаційної комісії, що не відповідає вимогам пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 № 1475 «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників» та не виключає конфлікт інтересів, який міг би вплинути на рішення атестаційної комісії при формуванні складу атестаційних комісій;
- визнати протиправними дії Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України щодо ненадання відповіді по суті заяви ОСОБА_1 від 10.03.2025 вх. № 16 про зміну складу атестаційної комісії, як такі, що порушують вимоги статей 15 та 19 Закону України № 393/96-ВР «Про звернення громадян».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суд від 29.05.2025 (суддя Лиска І.Г.) відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
26.11.2025 ОСОБА_1 подано до суду заяву про відвід судді Лиски І.Г.
Ухвалою суду від 27.11.2025 визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Лисці І.Г. по справі № 320/12884/25.
Матеріали адміністративної справи № 320/12884/25 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2025, головуючим з розгляду заяви про відвід судді визначено суддю Скрипку І.М.
Ухвалою суду від 28.11.2025 відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Лиски І.Г. в адміністративній справі № 320/12884/25.
01.12.2025 суддею Лискою І.Г. подано заяву про самовідвід, яку ухвалою суду від 01.12.2025 задоволено.
Матеріали адміністративної справи № 320/12884/25 передано для визначення іншого складу суду Київського окружного адміністративного суду згідно з вимогами статей 31 та 18 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025, цю справу передано на розгляд судді Скрипці І.М.
Ухвалою суду від 02.12.2025 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
03.12.2025 від позивача до суду надійшла заява про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Скрипки І.М. від розгляду цієї справи.
Ухвалою суду від 04.12.2025 визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Скрипки І.М. у справі № 320/12884/25.
Матеріали адміністративної справи № 320/12884/25 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2025, головуючим з розгляду заяви про відвід судді визначено суддю Леонтовича А.М.
Ухвалою суду від 05.12.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Скрипки І.М. - відмовлено.
Розглянувши матеріали справи, судом установлено таке.
Із матеріалів справи слідує, що предметом цього позову є: пункт 1 наказу Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України від 05.03.2025 № 32 «Про проведення чергової атестації наукових працівників» про затвердження складу атестаційної комісії; дії Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України щодо ненадання відповіді по суті заяви ОСОБА_1 від 10.03.2025 вх. № 16 про зміну складу атестаційної комісії.
Як видно із довідки Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України від 13.01.2025 № 5-К, позивач, будучи кандидатом технічних наук, дійсно працює за основним місцем роботи у Фізико-технологічному інституті металів та сплавів НАН України: з 04.12.2013 (наказ від 04.12.2013 № 148-к) по 01.06.2015 на посаді наукового співробітника у відділі термометрії та фізико-хімічних досліджень; з 02.06.2025 (наказ від 02.06.2025 № 84-к) по 30.04.2016 на посаді старшого наукового співробітника відділу термометрії та фізико-хімічних досліджень за результатами атестації; з 01.05.2016 (наказ від 29.04.2016 № 59-к) по теперішній час на посаді старшого наукового співробітника у відділі безперервного лиття та деформаційних процесів.
Стаж роботи в установі НАН України станом на 01.01.2025 складає 11 років.
10.03.2025 позивач звернувся до в.о. директора ФТІМС НАН України член-кореспондента Анатолія Нарівського із заявою (вх. № 16) про зміну складу атестаційної комісії з атестації співробітників ВБЛДП відповідно до вимог ПКМУ № 1475, у якій просив виконати вимоги пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 № 1475 «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників» щодо необхідності виключення конфлікту інтересів шляхом виключення зі складу комісії з атестації співробітників ВБЛДП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі зміною їх на інших осіб, які не є співробітниками ВБЛДП. У випадку невиконання вимог пункту 11 ПКМУ № 1475, просив надати належним чином завірений наказ ФТІМС НАН України для оскарження його у судовому порядку. Просив також надати відповідь на руки.
У відповідь на заяву позивача, відповідач листом від 11.03.2025 № 87/01/96 «Про зміну складу атестаційної комісії» повідомив, що у ФТІМС НАН України немає особи, яка б працювала на посаді в.о. директора.
У матеріалах справи наявна копія наказу Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України від 05.03.2025 № 32 «Про проведення чергової атестації наукових працівників».
Цим наказом, у відповідності до пункту 3 частини четвертої статті 6 і частини першої статті 29 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та керуючись Положенням про атестацію наукових працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 № 1475 (зі змінами), на виконання розпорядження Президії НАН України від 08.10.2024 № 555 «Про проведення чергової атестації наукових працівників установ НАН України», наказано затвердити склад комісії для проведення атестації наукових працівників на підставі рішення Вченої ради Інституту - протоколу від 04.03.2025 № 2 (пункт 1 наказу).
Зі змісту позовної заяви встановлено, що на обґрунтування порушених прав позивача оскаржуваним пунктом 1 наказу відповідача від 05.03.2025 № 32 під час затвердження складу атестаційної комісії, позивач зазначив, що склад атестаційної комісії, на його переконання, прямо впливає на результати атестації позивача і порушення законодавства та конфлікт інтересів при формуванні складу атестаційної комісії, що, на думку позивача, неминуче призведе до неправильних висновків атестаційної комісії.
На переконання позивача, обґрунтування, що відповідач здійснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства, а цей спір відноситься до публічно-правого спору, зводяться виключно до цитувань окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема: пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу.
На думку позивача, відповідач є державною установою та здійснює управлінські функції на підставі законодавства, а атестаційна комісія є суб'єктом владних повноважень без статусу юридичної особи, яка утворена на підставі наказу відповідача і у спосіб, визначений законом, що є предметом оскарження. Стверджує, що атестаційна комісія наділена обсягом адміністративних повноважень стосовно позивача. У другій позовній вимозі позивач оскаржує невиконання відповідачем вимог статей 15 та 19 Закону № 393/96-ВР, що на його особисте переконання, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку названим доводам та аргументам, суд констатує, що завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За нормами частини п'ятої статті 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За визначеннями у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.06.2018 у справі № 819/362/16, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 826/27224/15, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовим уважається спір, у якому учасники спірних відносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні), відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17.
За нормами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктами 3, 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд резюмує, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, що мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Як уже зазначалось і це підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, ОСОБА_1 , будучи кандидатом технічних наук, дійсно працює за основним місцем роботи у Фізико-технологічному інституті металів та сплавів НАН України: з 04.12.2013 (наказ від 04.12.2013 № 148-к) по 01.06.2015 на посаді наукового співробітника у відділі термометрії та фізико-хімічних досліджень; з 02.06.2025 (наказ від 02.06.2025 № 84-к) по 30.04.2016 на посаді старшого наукового співробітника відділу термометрії та фізико-хімічних досліджень за результатами атестації; з 01.05.2016 (наказ від 29.04.2016 № 59-к) по теперішній час на посаді старшого наукового співробітника у відділі безперервного лиття та деформаційних процесів.
Стаж роботи в установі НАН України станом на 01.01.2025 складає 11 років.
Позивач звернувся до в.о. директора ФТІМС НАН України член-кореспондента Анатолія Нарівського із заявою від 10.03.2025 (вх. № 16) про зміну складу атестаційної комісії з атестації співробітників ВБЛДП відповідно до вимог ПКМУ № 1475, у якій просив виконати вимоги пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 № 1475 «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників» щодо необхідності виключення конфлікту інтересів шляхом виключення зі складу комісії з атестації співробітників ВБЛДП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі зміною їх на інших осіб, які не є співробітниками ВБЛДП. У випадку невиконання вимог пункту 11 ПКМУ № 1475, просив надати належним чином завірений наказ ФТІМС НАН України для оскарження його у судовому порядку. Просив також надати відповідь на руки.
У відповідь на заяву позивача, відповідач листом від 11.03.2025 № 87/01/96 «Про зміну складу атестаційної комісії» повідомив, що у ФТІМС НАН України немає особи, яка б працювала на посаді в.о. директора.
Згідно з копією наказу Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України від 05.03.2025 № 32 «Про проведення чергової атестації наукових працівників», у відповідності до пункту 3 частини четвертої статті 6 і частини першої статті 29 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та керуючись Положенням про атестацію наукових працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 № 1475 (зі змінами), на виконання розпорядження Президії НАН України від 08.10.2024 № 555 «Про проведення чергової атестації наукових працівників установ НАН України», наказано затвердити склад комісії для проведення атестації наукових працівників на підставі рішення Вченої ради Інституту - протоколу від 04.03.2025 № 2 (пункт 1 наказу).
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує порушення його прав пунктом 1 наказу відповідача від 05.03.2025 № 32 під час затвердження складу атестаційної комісії. Зазначив, що склад атестаційної комісії, на переконання позивача, прямо впливає на результати атестації позивача і порушення законодавства та конфлікт інтересів при формуванні складу атестаційної комісії, що на думку ОСОБА_1 , неминуче призведе до неправильних висновків атестаційної комісії.
Судом установлено, що Фізико-технологічний інститут металів та сплавів НАН України (код ЄДРПОУ: 05417153) зареєстровано як юридичну особу 26.04.1996 (дата запису: 16.06.2005, номер запису: 10721200000003643).
Відповідач є державною організацією (установою, закладом), засновник - Національна академія наук України. Основний вид діяльності: 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук.
Відповідно до Статуту Фізико-технологічний інститут металів та сплавів НАН України, затвердженого розпорядженням Президії НАН України від 31.01.2017 № 64, який розміщений на сайті відповідача за посиланням: https://ptima.nas.gov.ua/images/stories/docs/statut.pdf: « 1.1 Фізико-технологічний інститут металів та сплавів Національної академії наук України (далі - Інститут) є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності і перебуває у віданні НАН України та входить до складу Відділення фізикотехнічних проблем матеріалознавства НАН України (далі - ВФТПМ НАН України).
1.3. Інститут діє відповідно до Конституції України, Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та інших актів законодавства, Статуту Національної академії наук України, Основних принципів організації та діяльності наукової установи Національної академії наук України та цього Статуту.
1.5. Інститут є юридичною особою, має самостійний баланс, круглу печатку зі своїм найменуванням, інші необхідні печатки та штампи, рахунки у національній та іноземній валюті, відкриті відповідно до законодавства України, а також може мати товарний знак, який реєструється в установленому порядку, емблему, веде діловодство та бухгалтерський облік згідно із законодавством України.
Інститут має право укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, нести відповідальність, бути позивачем і відповідачем у суді відповідно до законодавства.
1.6. Інститут створений та діє з метою проведення наукових досліджень, спрямованих на отримання та використання нових знань у галузі металургії та матеріалознавства, доведення наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання, підготовки висококваліфікованих наукових кадрів, задоволення соціальних, економічних і культурних потреб та інноваційного розвитку країни.
Для Інституту наукова діяльність є основною.
4.1. Управління Інститутом здійснюється на основі і в порядку, встановленому Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Статутом НАН України, Основними принципами організації та діяльності наукової установи Національної академії наук України та цим Статутом.
4.2. Інститут очолює директор, який обирається, призначається та звільняється з посади й діє відповідно до законодавства та цього Статуту.
4.14. Директор Інституту має право: 10) видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
4.16. Директор Інституту вирішує інші питання, що згідно із законодавством, Статутом Інституту і контрактом належать до його компетенції.
4.25. Усі громадяни, які беруть участь у діяльності Інституту на основі трудового договору, утворюють трудовий колектив Інституту.
4.26. Виробничі, трудові і соціальні відносини трудового колективу з Інститутом регулюються колективним договором, який укладається директором з профспілковою організацією Інституту відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».
4.28. Всі наукові працівники, які перебувають у трудових відносинах з Інститутом, утворюють колектив наукових працівників Інституту.
4.34. Трудові договори з науковими працівниками, зазначеними у пункті 4.33, можуть укладатися як на невизначений строк, так і на строк, визначений угодою сторін, але не більше, ніж на п'ять років, що зазначається в умовах конкурсу. Обрані за конкурсом наукові працівники, з якими укладено трудовий договір на невизначений строк, підлягають періодичній атестації у порядку, встановленому законодавством».
Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності, створює умови для провадження наукової і науково-технічної діяльності, задоволення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку шляхом взаємодії освіти, науки, бізнесу та влади врегульовані Законом України від 26.11.2015 № 848-VІІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність» (Закон № 848-VІІІ).
За приписами статті 1 Закону № 848-VІІІ наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження; наукова (науково-технічна) робота - наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки, проведені з метою одержання наукового, науково-технічного (прикладного) результату. Основними видами наукової (науково-технічної) роботи є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, дослідно-технологічні, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням нових наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання; наукова (науково-дослідна, науково-технологічна, науково-технічна, науково-практична) установа (далі - наукова установа) - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворена в установленому законодавством порядку, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною; науковий працівник - вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) професійно провадить наукову, науково-технічну, науково-організаційну, науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством; основна діяльність наукових установ - проведення фундаментальних досліджень, прикладних наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, надання науково-технічних послуг, проведення наукової і науково-технічної експертизи, підготовка наукових кадрів, розвиток і збереження наукової інфраструктури.
Статтями 4, 6, 7, 8, 17 названого Закону передбачено, що суб'єктами наукової і науково-технічної діяльності є наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад'юнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації.
Науковий працівник провадить наукову (науково-технічну, науково-організаційну, науково-педагогічну) діяльність у наукових установах, закладах вищої освіти, наукових підрозділах установ, організацій, підприємств.
Науковий працівник зобов'язаний проходити в установленому порядку атестацію на відповідність займаній посаді.
В Україні діють наукові установи державної, комунальної та приватної форм власності, які мають рівні права у здійсненні наукової, науково-технічної та інших видів діяльності.
Наукова установа діє на підставі статуту (положення) чи іншого установчого документа, що затверджуються в установленому порядку.
Державними науковими установами є наукові установи, засновані на державній власності.
Національна академія наук України є вищою науковою самоврядною організацією України. Національна академія наук України заснована на державній власності і є державною організацією, створеною як неприбуткова державна бюджетна установа.
За нормами статті 29 Закону № 848-VІІІ атестація наукових працівників проводиться в наукових установах не рідше одного разу на п'ять років з метою: 1) оцінювання рівня професійної підготовки наукового працівника, результативності його роботи; 2) визначення відповідності кваліфікації наукового працівника займаній посаді; 3) виявлення перспективи використання здібностей наукового працівника, стимулювання підвищення його професійного рівня; 4) визначення потреби в підвищенні кваліфікації, професійній підготовці наукового працівника.
Положення про атестацію наукових працівників розробляється Національною радою України з питань розвитку науки і технологій та затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері наукової і науково-технічної діяльності.
Щодо посилань позивача про статус відповідача, як державної установи, суд уважає за необхідне зазначити таке.
За приписами частини другої статті 81 Цивільного кодексу України, юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Названа стаття Цивільного кодексу України містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права, у частині третій якої зазначено, що в Цивільному кодексі України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, у той час, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
Однією із ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.
Із аналізу правової природи юридичної особи публічного права, із урахуванням особливостей, передбачених Законом № 848-VІІІ, суд доходить висновку, що юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин.
Юридичні особи публічного права поряд із іншими юридичними та фізичними особами можуть брати участь у цивільних правовідносинах. Виступаючи як суб'єкт цивільних правовідносин, юридична особа публічного права користується такими ж правами і несе такі ж обов'язки, як і інші суб'єкти цивільного права.
Ураховуючи зазначене, суд уважає, що належність відповідача до юридичних осіб публічного права вказує лише на порядок створення такої юридичної особи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що функції Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України не містять владної складової, та він не діє як суб'єкт владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій, а спір випливає із трудових відносин.
Відповідно до статті 221 Кодексу законів про працю України, трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) місцевими загальними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і роботодавцем, застосовується незалежно від форми трудового договору.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 09.09.2010 № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004 № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз указаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Щодо позовних вимог у частині визнання протиправними дій Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України стосовно ненадання відповіді по суті заяви ОСОБА_1 від 10.03.2025 вх. № 16 про зміну складу атестаційної комісії, як такі, що порушують вимоги статей 15 та 19 Закону України № 393/96-ВР «Про звернення громадян», суд зазначає, що позивач помилково ототожнює державну наукову установу з суб'єктом владних повноважень із наведених судом положень Закону № 848-VІІІ та статутної діяльності відповідача.
Із урахуванням положень Закону № 848-VІІІ та Статуту відповідача, Фізико-технологічний інститут металів та сплавів НАН України не є суб'єктами владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його діяльність державної наукової установи не належить до публічної служби, визначеної цим Кодексом.
За приписами статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 4 названого Закону передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
У відповідності до статті 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».
За нормами статті 15 названого Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань), у той час як статтею 19 цього Закону передбачено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.
Таким чином, положення Закону України «Про звернення громадян» поширюються, окрім суб'єктів владних повноважень, також і на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності.
Із урахуванням викладеного, позовні вимоги заявлені до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України, який не є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому спір не є публічно-правовим у відповідності до положень статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що відповідач у цьому спорі не є суб'єктом владних повноважень, не здійснює публічно-владні управлінські функції по відношенню до позивача у спірних правовідносинах, у зв'язку із чим цю справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Водночас, спірні правовідносини не пов'язані також і з прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби.
Ураховуючи викладене, суд уважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки з огляду на характер спору, його суб'єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог, такий спір слід вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства.
У силу вимог пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За вказаних обставин, провадження у справі підлягає закриттю.
У відповідності до частини першої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого суду з дотриманням правил підсудності, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
закрити провадження в адміністративній справі № 320/12884/25 за позовом ОСОБА_1 до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України про визнання протиправним і скасування окремого пункту наказу та визнання дій протиправними.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення з такою самою позовною заявою не допускається.
Копію ухвали суду надіслати (видати) учасникам справи (їхнім представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.