16 грудня 2025 року Справа № 280/8995/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м.Києві), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії відповідача №083850027112 від 26.08.2025;
зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивачу у колгоспі «Більшовик» з 05.08.1980 по 22.03.1997, а також періоди навчання з 01.09.1980 по 26.07.1982.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте спірним рішенням відповідача в задоволенні його заяви було відмовлено. При цьому до його страхового стажу не враховано період роботи в колгоспі «Більшовик» з 1981 по 1997, а також період навчання з 01.09.1980 по 26.07.1982 (оскільки відсутнє присвоєння кваліфікації/професії), що і послугувало підставою для прийняття спірного рішення. В зв'язку з чим вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає задоволенню.
Ухвалою від 13.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.
03.11.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому пенсійний орган заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років можливо за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року. Відповідно до наданих до заяви документів про стаж (паспорт, ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток) загальний страховий стаж позивача складає 27 років 1 місяць 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. При цьому до страхового стажу не враховано, згідно трудової книжки колгоспника від 15.08.1980 серія НОМЕР_1 , періоди роботи з 1981 по 1997, оскільки відсутня інформація на підставі чого внесені дані про відпрацьовані трудодні (документ його дата та номер). Також, не враховано період навчання, згідно свідоцтва від 18.03.1983 №00456, оскільки відсутнє присвоєння кваліфікації/професії. Враховуючи викладене позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
19.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в м.Києві від 26.08.2025 за №083850027112 відмовлено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно його заяви та з огляду на наступне:
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно до частини 1 статті 26 Закону право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема і 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року.
Відповідно до статті 24 Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу - починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності страхового стажу передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу - починаючи з 1 січня 2030 року від 15 до 25 років.
Страховий стаж до 1 січня 2004 року по теперішній час розраховується відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в якому визначено, що наявність стажу прямо пов'язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто до страхового стажу зарахуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески.
Відповідно до постанови Ради Міністрів СССР від 21.04.1975 р. №310 основним документом, що підтверджує стаж роботи в колгоспі, є трудова книжка колгоспника, в яку вносяться всі необхідні відомості.
Всі записи в трудовій книжці підтверджуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печатки (пункт 6 постанови № 310).
У разі відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стад або довідкою правонаступника. У довідці зазначається з якого часу колгоспник перебуває членом колгоспу, кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів та підстави видачі довідки.
В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Відповідно до страхового стажу не враховано, згідно трудової книжки колгоспника від 15.08.1980 серія НОМЕР_1 , періоди роботи з 1981 по 1997, оскільки відсутня інформація на підставі чого внесені дані про відпрацьовані трудодні (документ його дата та номер). Також, не враховано період навчання, згідно свідоцтва від 18.03.1983 №00456, оскільки відсутнє присвоєння кваліфікації/професії.
Відповідно до наданих до заяви документів про стаж (паспорт, ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток) загальний страховий стаж складає 27 років 1 місяць 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
Враховуючи зазначене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1. ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що до страхового стажу позивача, зокрема, не зараховано період його роботи у колгоспі «Більшовик» з 05.08.1980 по 22.03.1997 (запис 1-2 трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 ), оскільки відсутня інформація на підставі чого внесені дані про відпрацьовані трудодні (документ його дата та номер).
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивача - 15.08.1980.
У відповідності до п.1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Пункт 2 вказаних Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Згідно абзацу 2 пункту 2 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають.
Судом досліджена трудова книжка позивачки, а саме, трудова книжка колгоспника НОМЕР_1 .
Відповідно до запису 1-2 позивач з 05.08.1980 по 22.03.1997 працював в колгоспі.
Зазначені записи в трудовій книжці колгоспника завірені підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого особи правління колгоспу та печаткою.
У трудовій книжці позивача міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачем дні, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача.
Крім того, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення та розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, не впливають на факт роботи позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Отже, враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, відповідачем протиправно не до страхового стажу позивача період його роботи у колгоспі «Більшовик» з 05.08.1980 по 22.03.1997.
Щодо неврахування до страхового стажу періоду навчання згідно свідоцтва від 18.03.1983 №00456, оскільки відсутнє присвоєння кваліфікації/професії.
По-перше, в позовній заяві позивач просить врахувати період його навчання з 01.09.1980 по 26.07.1982, проте згідно свідоцтва від 18.03.1983 №00456, позивач навчався з 17.12.1982 по 12.03.1983 по програмі підготовки водіїв транспортних засобів категорії «С». Тобто в інший період. Спірне рішення відповідача не містить посилань на неврахування періоду навчання з 01.09.1980 по 26.07.1982.
По-друге, період з 01.09.1980 по 26.07.1982, як і період з 17.12.1982 по 12.03.1983, припадає на період роботи позивача в колгоспі, а отже не потребує окремого зарахування до страхового стажу.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
На думку суду, спірне рішення відповідача №083850027112 від 26.08.2025 про відмову в призначенні пенсії не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивачки зобов'язального характеру то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.
Для належного захисту прав ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи у колгоспі «Більшовик» з 05.08.1980 по 22.03.1997 та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 19.08.2025.
В зарахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1980 по 26.07.1982, слід відмовити.
Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення, а саме - ГУ ПФУ в м.Києві.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії за №083850027112 від 26.08.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі «Більшовик» з 05.08.1980 по 22.03.1997 та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 19.08.2025.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «16» грудня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль