16 грудня 2025 року Справа № 640/20142/21 ЗП/280/512/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 09.06.2021 про накладення на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЗП2278/123/АВ/ТД-ФС.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2021 року по справі №640/20142/21 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ,» але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
13.03.2025 матеріали адміністративної справи №640/20142/21 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 зазначену справу передано на розгляд головуючому судді Черновій Ж.М.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/20142/21 (ЗП/280/512/25) та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Здійснено процесуальне правонаступництво відповідача по справі №640/20142/21, а саме: Головне управління Держпраці у Запорізькій області на Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничого нагляду складено Акт від 23.04.2021 ЗП2278/123/АВ. Не погоджуючись з висновками відповідача, викладеними в Акті, позивач 28.04.2021 направив на адресу відповідача заперечення на Акт. Відповідач повідомив, що заперечення позивача прийняті до уваги, але не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим відповідачем видано припис щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу №ЗП 2278/123/АВ/П від 29.04.2021. Листами від 25.05.2021, 09.06.2021, 15.06.2021, 25.06.2021 позивач повідомив відповідача про виконання припису в повному обсязі. Однак, 18.06.2021 на адресу позивача від відповідача надійшла постанова від 09.06.2021 про накладення штрафу в сумі 240000,00 грн за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЗП2278/123/АВ/ТД-ФС. Попри повну незгоду з постановою, позивач фактично сплатив 50% штрафу протягом 10 банківських днів з дня вручення Постанови, про що повідомив відповідача. Підставою для прийняття відповідачем постанови стало, начебто, порушення позивачем вимог ч.1 ст.21, чч.1,3 ст.24 КЗпП України, оскільки в процесі перевірки відповідачем виявлено, що 4 особи були допущені до роботи без укладання трудового договору. Позивач вважає висновки, викладені в Акті в частині неукладення трудових договорів, що начебто, є порушенням вимог ч.1 ст.21, ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України є необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, тому, відповідно, прийнята на підставі такого Акту Постанова є не законною та такою, що підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що оскаржувану постанову від 09.06.2021 №ЗП2278/123/АВ/ТД-ФС винесено виключно за порушення ч.1 ст.21 та ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, а саме за допуск без належного оформлення трудового договору в ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Позивач цілком і повністю скористався правом на оплату 50-ти відсотків суми штрафу у строк визначений законодавством. Постанова про накладення штрафу вважається виконаною. Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що прямо передбачений законодавством України. Прийняті рішення є законними, обґрунтованими та віповідають вимогам закону. Проведене інспекційне відвідування здійснено відповідно до вимог чинного трудового законодавства з належним дотриманням прав об'єкта відвідування. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив зазначено, що позивач в усіх передбачених Договорах про надання послуг посилався на відповідні коди послуг за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-10, тому посилання відповідача на той факт, що надання послуг, які надавались виконавцями Договорів про надання послуг від 01.03.2016 збігаються з колом обов'язків за професіями, які передбачені Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, є недоречними тому, що зазначений Класифікатор професій застосовуєтсья при оформленні трудових правовідносин, в той час, як у позивача з виконавцями укладені цивільно-правові договори на надання послуг. Шодо тверджень відповідача стосовно встановленого позивачем режиму роботи, в зв'язку з чим, виконавці робіт, начебто, не мали можливості самостійно визначити режим надання ними послуг та повинні були підпорядковуватися встановленому графіку, що на думку відповідача, відповідає ознаці трудових відносин, закріплених у ст.21 КЗпП України. Звертає увагу, що Договором не визначено зобов'язання щодо підпорядкування виконавцями встановленому графіку та режиму роботи позивача. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували той факт, що виконавці за Договорами надання послуг ознайомлені з режимом роботи позивача та зобов'язані його неухильно дотримуватися. Крім того зазначено, що сторони передбачили умовами Договорів про надання послуг їх розірвання достроково за взаємною згодою сторін, а також їхню пролонгацію, що не суперечить вимогам цивільного законодавства України. Жодним пунктом Договорів не передбачено надання позивачем виконавцям повідомлень про належні їм виплати, а фіксовану суму винагороди виконавцям за Договорами про надання послуг встановлено п.3.1. Договорів. Окрім того, результати наданих позивачу виконавцями послуг зафіксовані в актах приймання -передачі наданих послуг, що в свою чергу, є ознакою виконання послуг за укладеними цивільно-правовими договорами. З огляду на викладені обставини, договори про надання послуг, укладені АТ «Укрзалізниця» в особі філії «ЦЗВ» з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з дотриманням всіх вимог ЦК України на законних підставах та не містять ознак трудових договорів.
До суду надійшли письмові пояснення, в яких представник позивача зазначив, що враховуючи наявність у матеріалах справи всіх документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у зв'язку з відсутністю додаткових обґрунтувань, доказів, просить при розгляді справи та ухваленні рішення врахувати доводи, міркування та докази, викладені у раніше поданих Позивачем заявах по суті справи.
Від представника відповідача до суду надійшли пояснення, в яких зазначено доводи, аналогічні викладеним у відзиві на позов.
Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.
13.04.2021 Державною службою України з питань праці видано наказ №61 «Про здійснення заходів державного нагляду (контролю)», зокрема, філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» з питань додержання законодавства про працю АТ «Укрзалізниця».
14.04.2021 Головним управлінням видано направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) №423.
У період з 19.04.2021 по 23.04.2021 було проведено інспекційне відвідування Філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця».
За результатам проведеного заходу посадовими особами Головного управління складено Акт від 23.04.2021 №3П2278/123/АВ.
Під час проведення інспекційного відвідування було виявлено ряд порушень із додержання суб'єктом відвідування законодавства про працю, зокрема, порушення вимог ч.1 ст.21 та ч.1,3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме: під час проведення інспекційного відвідування Філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» встановлено, що 4 особи були допущені до роботи без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .
Посадовими особами філії «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця»
надано договори про надання послуг, а саме:
№ЦЗВ-17-00216-03 від 01.03.2016 укладений з ОСОБА_6 , як Виконавець та філією «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» в особі начальника філії ОСОБА_7 та заступника начальника філії ОСОБА_8 , як Замовника;
№ЦЗВ-17-00116-03 від 01.03.2016 укладений з ОСОБА_2 , як Виконавець та філією «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» в особі начальника філії ОСОБА_7 та заступника начальника філії ОСОБА_9 , як Замовника;
№ЦЗВ-17-00416-03 від 01.03.2016 укладений з ОСОБА_3 , як Виконавець та філією «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» в особі начальника філії ОСОБА_7 та заступника начальника філії ОСОБА_9 , як Замовника;
№ЦЗВ-17-00316-03 від 01.03.2016 укладений з ОСОБА_5 як Виконавець та філією
«Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» в особі начальника філії ОСОБА_7 та заступника начальника філії ОСОБА_8 , як Замовника.
Відповідно до наданих штатних розписів філії «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», який затверджено в.о. начальником філії ОСОБА_10 та вводиться в дію з 01.12.2015; штатного розпису філії «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», який затверджено в.о. начальником філії ОСОБА_11 та вводиться в дію з 01.07.2016; штатного розпису філії «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», який затверджено Директором філії ОСОБА_12 та вводиться в дію з 01.03.2017; штатного розпису філії «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», який затверджено Директором філії ОСОБА_12 та вводиться в дію з 01.01.2018; штатного розпису філії «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», який затверджено в.о. Директора філії ОСОБА_13 та вводиться в дію з 01.07.2019; штатного розпису філії «Центру забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», який затверджено Директором філії ОСОБА_14 та вводиться в дію з 22.09.2020, посада «Прибиральника службових приміщень» та «Прибиральник території» присутня вищезазначених штатних розписах. Зазначені роботи відносяться до робіт постійного характеру, тобто їх можуть виконувати штатні працівники. За наявності даної посади у штатному розписі, прийняття на роботу для виконання зазначених у ньому робіт має здійснюватися відповідно до вимог трудового законодавства, тобто має укладатися трудовий договір.
Не погодившись з порушеннями викладеними в акті інспекційного відвідування,
Позивачем на адресу Головного управління надано заперечення до акту від 28.04.2021.
Розглянувши заперечення до Акту Головним управлінням було надано відповідь від 29.04.2021 №08/03.4-06/4737, в яких зазначено, що надані документи до заперечень не спростовують наявність порушень, виявлених під час інспекційного відвідування, а обставини, що прямо не залежать від дій Позивача, не можуть звільняти та/або анулювати порушення, а також не надають повноважень посадовим особам Головного управління звільняти суб'єкта відвідування від дотримання вимог чинного законодавства.
29.04.2021 посадовими особами Головного управління внесено Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 29.04.2021.
На виконання Припису позивачем надано листа на адресу Головного управління від 25.05.2021 щодо усунення порушень та повідомлено Головне управління щодо їх врахування в роботі.
За результатом проведеного інспекційного відвідування посадовими особами Головного управління 09.06.2021 винесено постанову №3П2278/123/АВ/ТД-ФС про накладення штрафу на позивача в розмірі 240000,00 грн за порушення вимог ч.1 ст.21 та ч.1,3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме: за допуск без належного оформлення трудового договору з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 .
Постанову про накладення штрафу від 09.06.2021 №3П2278/123/АВ/ТД-ФС направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням.
24.06.2021 позивачем сплачено 50% від суми штрафу, що складає 120000,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням №3804114 від 24.06.2021 на підставі ч.4 ст.265 КЗпП України.
Позивач, не погодившись з постановою Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 09.06.2021 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЗП2278/123/АВ/ТД-ФС, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що заходи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятістю населення здійснюються у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 2 пункту 1 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю № 823, чинного на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок) заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог Закону та з урахуванням пунктів 2-4 цього Порядку.
Підстави для здійснення інспекційних відвідувань передбачені п. 5 Порядку, зокрема є: 1) звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;
4) рішення суду;
5) повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин;
6) інформація:
ДПС та її територіальних органів про:
- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;
- факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень;
- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб'єкта господарювання;
Пенсійного фонду України та його територіальних органів про:
- роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу;
- роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилася на 20 і більше відсотків;
- фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року;
- роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів;
- роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;
7) інформація профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлені у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю;
8) доручення Прем'єр-міністра України;
9) звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
10) запит народного депутата України;
11) невиконання вимог припису інспектора праці.
Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.
Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 28 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку їх проведення.
Перед реєстрацією інспекційного відвідування роботодавця, щодо якого протягом попередніх шести календарних місяців здійснювалися інспекційні відвідування, керівник органу контролю (інша уповноважена ним посадова особа) вивчає питання про доцільність його проведення.
Згідно з пунктом 10 Порядку, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право:
1) під час проведення інспекційних відвідувань за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, без попереднього повідомлення о будь-якій годині доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;
2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги;
3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;
4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів;
5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;
6) фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;
7) отримувати від органів державної влади, об'єктів відвідування інформацію та/або документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.
За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства, в свою чергу роботодавець зобов'язаний здійснювати оплату праці працівника у строки та у розмірах визначених законодавством та таким трудовим договором.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) (абзац 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Судом установлено, що інспекційне відвідування позивача було проведено на підставі наказу Державної служби України з питань праці від 13.04.2021 №61 та направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 14.04.2021 №423.
За результатам проведеного заходу посадовими особами Головного управління складено Акт від 23.04.2021 №3П2278/123/АВ.
Під час проведення інспекційного відвідування було виявлено ряд порушень із додержання суб'єктом відвідування законодавства про працю, зокрема, порушення вимог ч.1 ст.21 та ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме: під час проведення інспекційного відвідування Філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» встановлено, що 4 особи були допущені до роботи без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5
29.04.2021 посадовими особами Головного управління внесено Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 29.04.2021.
На виконання Припису позивачем надано листа на адресу відповідача щодо усунення порушень.
За результатом проведеного інспекційного відвідування посадовими особами відповідача 09.06.2021 винесено постанову №3П2278/123/АВ/ТД-ФС про накладення штрафу на позивача в розмірі 240000,00 грн за порушення вимог ч.1 ст.21 та ч.1,3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме: за допуск без належного оформлення трудового договору з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 .
Стосовно порушень позивачем частин першої статті 21 та частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, встановлених під час інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.
Визначальним для вирішення цього питання є встановлення наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 , які працювали у позивача за цивільно-правовими договорами.
Згідно з концепцією прихованого працевлаштування (deemed employment), яка знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення № 198 (далі - Рекомендації) МОП, держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах, або іншими засобами, конкретних ознак існування трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність».
У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота:
1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;
2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;
3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи;
4. виконується працівником особисто;
5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила;
6. має характерну тривалість/продовжуваність;
7. вимагає особисту присутність працівника;
8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.
При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи:
1. періодичність виплати винагороди працівнику;
2. той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника;
3. виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;
4. реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку;
5. оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;
6. відсутність фінансового ризику у працівника.
З аналізу вище наведених положень Кодексу законів про працю України слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України.
Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 839 ЦК України визначено, що підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Обов'язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).
З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З вищеописаних доказів судом установлено, що позивачем укладено цивільно-правові договори з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 , дослідженням змісту яких встановлено, що виконавці взяли на себе зобов'язання виконати роботи певного виду із зазначенням завдань та обсягів, що притаманні цивільно-правовим договорам. Проте, в договорах не зазначено, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець, відсутні відомості про форму обліку виконаних робіт (наданих послуг), а також інформація про вартість проведення цих робіт залежно від кількісних і якісних показників. Вказане свідчить, що оплата за цими договорами не залежить від обсягу виконаної роботи.
За таких обставин суд дійшов висновку, що зміст вказаних договорів дає підстави для висновку, що укладені позивачем з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 угоди не спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а пов'язані із самим процесом, що є характерним для трудових функцій.
Предмет виконання робіт (надання послуг) за усіма договорами включає в себе працю за професіями, передбаченими Національним Класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» та відносяться до штатних одиниць структури підприємства.
Крім того, усіма договорами цивільно-правового характеру, а саме пунктом 2.3.2 передбачено, що Замовник зобов'язаний організовувати працю Виконавця, забезпечувати його інвентарем, необхідним для виконання обов'язків, забезпечувати безпечні та нешкідливі умови праці.
Також суд враховує, що усіма договорами цивільно-правового характеру передбачено розірвання договору за взаємною згодою сторін достроково, що є вимогою п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, та відповідає саме трудовим відносинам.
Договорами передбачена пролонгація на кожний наступний календарний рік у разі відсутності заяви однією із сторін про припинення дії договору, що є вимогою п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, та відповідає саме трудовим відносинам та вимогам ст. 39-1 К3пП України.
Виконавець зобов'язаний виконувати роботи на території Замовника та забезпечується необхідним інвентарем за рахунок Замовника, який зобов'язаний забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці, що відповідає вимогам ст. 29 КЗпП України, а саме до початку роботи Замовник зобов'язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідним для роботи засобами.
В порядку оплати праці за договорами передбачена щомісячна оплата до 10 числа місяця та до 1 числа місяця у фіксованій сумі. Таким чином, періодичність виплати винагороди є вимогою ст. 115 КЗпП України та відповідає саме трудовим відносинам.
В договорі передбачено особисте надання замовнику послуг по договору, що є вимогою ст. 30 КЗпП України де визначено, що працівник повинен виконувати доручені йому роботи особисто і не має права передоручити її виконання іншій особі та відповідає саме трудовим відносинам.
При кожній виплаті винагороди Замовник повідомляє Виконавця про належні йому виплати, а саме: загальна сума винагороди з розшифровкою за видами виплат; розміри й підстави відрахувань та утримань із винагороди; сума винагороди до виплати, що є вимогою ст 110 КЗпП України та відповідає саме трудовим відносинам.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_6 працює з 2016 (систематично), про що свідчить договор та акти виконаних робіт та розрахункові листки за 2016 - 2020 роки. ОСОБА_2 працює з 2016 (систематично), про що свідчить договор та акти виконаних робіт та розрахункові листки за 2016 - 2020 роки. ОСОБА_3 працює з 2016 (систематично), про що свідчить договор та акти виконаних робіт та розрахункові листки за 2016 - 2020 роки. ОСОБА_4 працює з 2016 (систематично), про що свідчить договор та акти виконаних робіт та розрахункові листки за 2016 - 2020 роки.
Виходячи з вищевикладеного, та відповідно до п.4 постанови пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 №3, відносини, які складаються між Виконавцем та Замовником передбачають виконання роботи на постійній основі у певній проміжок часу та мають на меті саме процес праці. Тобто, Виконавець систематично виконував певні трудові функції, відповідно до визначеного виду виконуваної роботи та мали постійний характер праці.
Дослідженням актів прийому виконаних робіт (наданих послуг) до цивільних договорів встановлено, що акти складено про те, що виконавці виконали обумовлену договором роботу (надав послуги), а замовник прийняв її та здійснив відповідні виплати. При цьому акти не містять калькуляції здійснених виплат.
Ті обставини, що вказані працівники не підпорядковувалися внутрішньому трудовому розпорядку позивача, не мали визначеного робочого місця та отримували оплату праці раз на місяць, на думку суду, не змінюють того, що робота вказаних осіб відповідає більшості вищенаведених ознак «підпорядкованості» та «залежності», відображених у Рекомендаціях про трудове правовідношення № 198 (далі - Рекомендації) МОП.
Підсумовуючи вищевикладене, суд погоджується з твердженнями відповідача, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, можна вважати такими, що мають ознаки трудових.
Крім того, суд звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.
Наведені обставини свідчать про факт прийняття позивачем на роботу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та допущення їх до роботи без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тобто про порушення частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України, за що встановлена відповідальність згідно з пунктом 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
Суд зазначає, що застосування певних норм правового регулювання до конкретних відносин залежить від змісту цих відносин. Якщо між сторонами виникли відносини, які мають ознаки цивільно-правових, то відповідно на ці відносини поширюються норми цивільного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, водночас, якщо між особами виникли відносини, які мають ознаки трудових, то регулювання таких відносин повинно відбуватися за нормами трудового законодавства, зокрема - КЗпП України, та оформлятися шляхом укладення трудового договору. Застосування суб'єктами господарювання найманої оплачуваної праці можливе тільки у межах трудового законодавства шляхом укладення трудового договору і обов'язок щодо належного оформлення трудових правовідносин покладається на особу, яка бажає залучити найманих працівників. Залучення найманих працівників до постійної оплачуваної праці у межах певної професії на підставі цивільно-правових договорів має ознаки приховування існування реальних трудових правовідносин, що відповідно до статті 265 КЗпП України є підставою для притягнення винної особи до відповідальності.
Суд зазначає, що в ході інспекційного відвідування інспектор праці не здійснював тлумачення правочину, а, згідно з наданими йому повноваженнями, перевіряв отримані від суб'єкта господарювання документи на їх відповідність нормам законодавства про працю.
За змістом пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відповідності до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" (03049, м.Київ, просп. Повітрофлотський, буд.11/15, код ЄДРПОУ 40081347) до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (49064, м.Дніпро, вул.Коксохімічна, буд.1, код ЄДРПОУ 44729283) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.М. Чернова