Справа № 214/7373/25
2/214/4407/25
Іменем України
11 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Сіденка С.І.,
при секретарі судового засідання - Розстальної К. В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, про визначення місця проживання дітей,
ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить суд ухвалити рішення, яким:
визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 вересня 2011 року, який рішенням Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2024 був розірваний. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 09.04.2024 року видано виконавчий лист у справі №216/6779/23, яким стягнуто з відповідача аліменти у розмірі 1/3 частки всіх доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.19.06.2025 року звернулася до відповідача щодо необхідності надання згоди на зняття з реєстрації місця проживання спільних дітей, однак лист відповідач відмовився отримувати. 23.07.2025 року звернулася до відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг виконавчого комітету Криворізької міської ради з заявами про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , однак отримала відмову у зв'язку з відсутністю згоди відповідача. Звернувшись у службу у справах дітей виконкому Центрально-Міської ради та Департаменту адміністративних послуг виконавчого комітету Криворізької міської ради, отримала відповідь що з метою вирішення зазначеного питання мені необхідно звернутися до суду з даною вимогою.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року відкрито загальне позовне провадження.
28 серпня 2025 року від відповідача ОСОБА_3 , надійшов відзив на позовну заяву, вважаю позовні вимоги позивача необґрунтовані та не правильні, що суперечать інтересам дітей, а тому вимоги не визнаю в повному обсязі.
02 жовтня 2025 року представником відповідача подано відповідь на відзив зазначив, що з моменту розірвання шлюбу позивачка не надає відповідачу можливості спілкування з дітьми та перешкоджає будь-яким контактам з ними та, у зв'язку з тим, що вони тимчасово знаходяться за кордоном, можливість бачитися з дітьми очно відсутня, а на запити та вимоги відповідача щодо регулярного спілкування з дітьми шляхом телефонного або відео зв'язку позивач відмовляє, посилаючись на те, що діти не бажають спілкуватися з відповідачем, то зазначені доводи відповідача не відповідають дійсності, оскільки, позивач всіляко намагається сприяти спілкуванню батька з дітьми, зокрема, постійно пропонує спілкуватися батьку з дітьми, повідомляючи про номери телефону дітей, пропонуючи проведення батьку канікул з дітьми, а відповідач це ігнорує та звинувачує її в перешкоджанні позивачу у спілкуванні з дітьми. Також, відповідач зазначає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, тобто підставою для звернення до суду з відповідним позовом є відсутність згоди та наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітніх дітей, однак, увесь цей час діти проживають разом з матір'ю, спір між сторонами з цього приводу на даний час відсутній, не виникав, та заперечень з боку відповідача станом на зараз не має.
Ухвалою суду від 07.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надала суду клопотання про розгляд справи без її участі позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 , подав клопотанняпро розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явивився, при подачі відзиву просив розглядати справи без його участі, позовні вимоги не підтримав та просив відмовити у їх задоволені.
Представники третіх осіб: Виконкому Центрально Міської районної у місті ради, в судове засідання не з'явились,надали письмові поясненя з приводу заявлених вимог до суду висновком, яким вважають не доцільним визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю через відсутністю спору між батьками.
За обставин неявки у судове засідання інших учасників справи, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за їх відсутністю, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заслухавши присутніх в судовому засіданні учасників процесу, дослідивши письмові докази справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом установлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 вересня 2011 року (а. с. 12 - копія свідоцтва про шлюб).
Шлюб між сторонами був розірваний рішенням Центрально-Міського районого суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.01.2024 (а. с. 13-14).
Сторони по справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 15 -16- копії свідоцтва про народження).
Відповідно до виконавчого листа Центрально-Міського районого суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.02.2024 ОСОБА_3 є платником аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 17).
Відповідно до довідки від 07.08.2025 року № 31727 за відомостями, що міститься у Реєстрі Криворізької міської територіальної ради місце проживання з 17.03.2021 по теперішній час зареєстровані (а. с. 43).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, вказаний об'єкт нерухомого майна належить позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 11.08.2025 для дітей створені всі умови для проживання та розвитку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 мають окрему кімнату, яка облаштовано всім необхідним, для навчання та відпочинку (а. с. 42).
Відповідно до Висновку Виконкому Центрально-Міської районної у місті ради № 8/33-3539 від 18.08.2025 року щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , слідує, що батьки дитини проживають окремо. Подружжя має спір щодо поділу сумісного нажитого майна, який буде вирішуватись сторонами в іншому судовому процесі. 12.08.2025 року від відповідача через електронну пошту надав пояснення в яких зазначив, що діти мешкають з ОСОБА_2 , тому спір щодо місця проживання дітей відсутній.
Орган опіки та піклування при вирішенні справи вважає не доцільним визначити місце проживання дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю ОСОБА_2 , через відсутність спору між батьками. (а. с. 45 - 48).
Отже, оцінивши у сукупності надані докази, встановивши фактичні обставини справи, в контексті першочергового врахування інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Центрально- Міської районної у місті ради, про відсутність спіру щодо місця проживання дітей.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 255/15148/13-ц (провадження № 61-22808св18) зазначено, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків. Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов'язкового характеру, у той час як Конвенція про права дитини, у якій реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини понад усім, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її положення є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зауважено, що законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини потрібно розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Таким чином, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для їх задоволення.
Позивачем під час розгляду справи належними та допустимими доказами не доведено.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 141 ЦПК України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.
Керуючись статями 157, 161 СК України, статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, про визначення місця проживання дітей, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Представник позивача Максимов Роман Ігорович, свідоцтво 3409 від 14.07.2017 року, АДРЕСА_2 .
Відповідач : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Третя особа Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, код ЄДРПОУ 04052560, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято -Миколаївська, буд. 27.
Суддя С. І. Сіденко