15 грудня 2025 року
м. Київ
справа №240/9003/25
адміністративне провадження № К/990/48749/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Желєзного І. В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року
у справі № 240/9003/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Житомирської області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Господарського суду Житомирської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Житомирської області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3 028 ,00грн.
- визнати протиправними дії Господарського суду Житомирської області щодо нарахування та виплати винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн.;
- зобов'язати Господарський суд Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчисливши її розмір виходячи у 2025 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу до Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі скаржниця зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження у справі №240/9003/25 є пункти 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так позивачка зазначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування позиції Верховного Суду, яка викладена у чисельних постановах від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 року у справі № 120/2006/22, від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 21.03.2024 року у справі № 620/4971/23, від 26.07.2023 року у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 року у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 року у справі № 560/5597/22, від 21.03.2024 року у справі № 620/4971/23.
Проте, Суд відхиляє зазначене посилання скаржниці з огляду на те, що висновки, на які посилається остання, були змінені на підставі прийнятої постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, у якій вказано, що з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23. Водночас, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Також скаржниця просить відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24.
Слід зазначити, що відступ - це інший підхід до застосування тієї ж норми права у подібних правовідносинах, щодо якої такий висновок сформовано.
Крім того, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо).
У касаційній скарзі позивачка фактично не погоджується з застосованими висновками Верховного Суду, що не може вважатися належним обґрунтуванням п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Верховним Судом встановлено, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи позов, застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
Так суди процитували висновки Великої Палати Верховного Суду зазначивши, що починаючи з 2021 року у законах про «Державний бюджет України» на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн відповідно до статті 7 Законів України «Про державний бюджет на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, Господарський суд Житомирської області діяв правомірно, а тому правові підстави для задоволення позову щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період за січень 2025 року - березень 2025 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року (2025 рік 3028,00грн) відсутні, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Отже, ураховані судами попередніх інстанцій висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, стосуються подібних правовідносин, що створює підстави для застосування пункту 6 частини першої статті 333 КАС України.
Відтак, враховуючи те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанції, які відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі № 240/9003/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
І. В. Желєзний