15 грудня 2025 року
м. Київ
справа №990/564/25
адміністративне провадження № П/990/564/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Соколова В.М., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії,
21 листопада 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просить (дослівний зміст збережено):
« 1. Визнати протиправними дії ВРП щодо перекваліфікації моїх звернень у прості звернення громадян (№2458/0/9-25, №2558/0/9-25, №2640/0/9-25, №2033/0/9-25) та скасувати ці відповіді.
2. Визнати протиправною та скасувати ухвалу ВРП від 06.01.2025 №110/0/18-25 про залишення моїх скарг на суддю ОСОБА_4. без розгляду.
3. Зобов'язати ВРП розглянути мої скарги на суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4., а також на прокурора ОСОБА_2 по суті в межах дисциплінарного провадження.
4. Стягнути з державного бюджету України через ВРП компенсацію моральної шкоди у розмірі 150 000 грн за порушення права на розгляд дисциплінарних скарг, втрату часу, психологічний стрес, втрату репутації та наслідки для сім'ї.
5. Стягнути матеріальну шкоду:
- втрата часу (9 місяців) - 40 000 грн,
- юридичні послуги - 2 000 грн,
- консультації (усні) - 500 грн/раз,
Разом - включено у компенсацію моральної шкоди, додатково відшкодування моральної шкоди.»
Також позивач заявлено клопотання про поновлення строку, в обґрунтування якого вказано (дослівний зміст збережено):
«Причини пропуску:
1. Помилкове звернення до Верховного Суду та Конституційного Суду у період з лютого по серпень 2025 року. Справи були повернені через відсутність підсудності та неможливість об'єднання. (Додаються копії ухвал про повернення).
2. Протиправна бездіяльність ВРП - перекваліфікація моїх скарг у прості звернення громадян, відсутність розгляду скарг по суті, що змусило витрачати час на додаткові скарги та звернення до НАБУ, НАЗК та інших органів (додаються копії відповідей).
3. Особисті обставини: психологічний стрес, стан здоров'я, статус засудженого без провини, що ускладнило підготовку позову.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2025 року визнано неповажними зазначені підстави для поновлення строку звернення до суду. Позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин пропуску такого строку, документа про сплату судового збору у розмірі встановленому законом та уточнену позовну заяву, форма та зміст якої визначені у статтях 160, 161, 172 КАС України, зокрема, у позові необхідно викласти зміст позовних вимог і обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
На виконання ухвали суду позивач подав додаткові пояснення у справі, в яких заявлено клопотання про поновлення строку та до яких долучено уточнену позовну заяву та клопотання про перерахунок судового збору.
Так, в обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач вказує, що пропуск строку об'єктивно зумовлений непереборними та документально підтвердженими обставинами, які мали місце протягом строку звернення до суду, а саме: воєнний стан, що унеможливлював вчасне подання позову через обмеження пересування, неможливість доступу до поштових та електронних систем у робочий час, обмежений технічними збоями та чергами через високий трафік доступ до системи «Електронний суд», обмеження доступу до установ, перебої електроенергії, повітряні тривоги. Крім того, вказує, що поважною причиною пропуску строку є дії ВРП, які були перешкодою для своєчасного звернення. Також, на переконання позивача, поважною причиною пропуску строку є повернення його позовів Верховним Судом та Конституційним Судом України. Крім того, вказує на психологічний стрес, статус засудженого, переслідування прокуратури також підтверджують поважність пропуску строку. Також просить врахувати час необхідний для формування юридичної позиції та отримання відповідей від державних органів.
Надаючи оцінку зазначеним позивачем причинам пропуску строку, колегія суддів виходить з такого.
Так, предметом оскарження в межах заявленого позову є дії/рішення ВРП, які мали місце в січні-лютому 2025 року, однак даний позов подано до суду лише 22 листопада 2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України.
При цьому, Судом встановлено, що позивач вже двічі звертався до Верховного Суду з позовами, які ухвалами Верховного Суд від 11 вересня 2025 року та від 29 жовтня 2025 року було повернуто позивачеві через об'єднання в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам та через не усунення недоліків позовної заяви, відповідно.
За приписами частини частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Проаналізувавши клопотання позивача про поновлення сороку звернення до суду Верховний Суд зауважує, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
У своїй практиці Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №9901/14/21).
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Крім того, статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не е абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого е право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (N°32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
У пункті 58 постанови від 08.12.2022 у справі № 990/102/22 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо дії воєнного стану як обставини поновлення строку на касаційне оскарження, відповідно до якої введення на території України воєнного стану не зупинило перебігу процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Разом з тим, повітряні тривоги не можуть бути основною причиною для поновлення строку, оскільки повітряні тривоги не мають постійного та довготривалого характеру. Більш того, тривоги оголошуються у різних регіонах України, та не носять постійного, безперервного характеру.
При оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково необхідно брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав: «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні строки мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення від 28.10.1998 «Де Рада Каваніллес» проти Іспанії», с. 3255, параграф 45, від 21.12.2010 «Перетяка та Шереметьєв проти України» № 17160/06 та № 35548/06, параграф 34, ЄСПЛ).
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів(див. рішення від 21.10.2010 «Дія 97» проти України», № 19164/04, параграф 47, ЄСПЛ).
У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Ураховуючи викладене вище, Верховний Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
При цьому Верховний Суд звертає увагу, що перебої електроенергії, технічні збої підсистеми «Електронний суд» також не можуть бути обґрунтованими підставами для поновлення строку, оскільки такі не є безперервними, а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, яким чином зазначені обставини унеможливили його звернення до суду з позовною заявою в межах встановленого законом строку.
Доцільно зазначити, що позивач протягом цього ж періоду подавав інші позови, тобто мав фактичну можливість звертатися до суду, технічні труднощі, на які він посилається, об'єктивно не завадили йому здійснювати процесуальні дії в інших провадженнях, що спростовує довод про непереборний характер цих обставин
Натомість, позивач як у заяві про поновлення строку звернення до суду не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк.
У постанові від 11.04.2024 у справі № 990/330/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що хоча частина восьма статті 169 КАС України і передбачає право повторного звернення до адміністративного суду в разі повернення позовної заяви, але разом з тим це не виключає необхідності дотримання встановленого законом порядку відповідного звернення.
Тож якщо позов подано з пропуском установленого законом строку звернення до суду, позивач має обґрунтувати поважність причин, з яких строк був пропущений (у тому числі якщо це стосується поведінки учасника справи, яка передувала відповідному зверненню), з підтвердженням підстав для поновлення строку належними доказами, а суд, у свою чергу, повинен з'ясувати, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення з позовом поважними.
Повернення позову судом не зупиняє і не поновлює строк звернення, оскільки закон прямо не передбачає такого наслідку; позивач був належним чином поінформований про недоліки позовів, але своєчасно не усунув їх, що свідчить про недостатню процесуальну сумлінність; повторне подання позову не дає новий строк на звернення до суду.
Натомість позивач у клопотанні не навів об'єктивні поважні (непереборні) причини пропуску строку, які унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивачки.
При вирішенні питання поновлення пропущеного строку звернення до суду, сукупності обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивачки, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, Судом не встановлено.
Суд також зазначає, що наведені позивачем загальні обставини (воєнний стан, повітряні тривоги, технічні перебої, психологічний стан тощо) є такими, що охоплюють широкий спектр суспільних явищ і не доводять індивідуальну неможливість позивача діяти в межах процесуального строку. Позивач не довів ані причинно-наслідкового зв'язку між цими факторами та пропуском строку, ані того, що він вживав усіх розумних та можливих заходів для своєчасного звернення до суду. Тому ці обставини не відповідають критеріям поважності причин пропуску строку у розумінні статті 123 КАС України та практики ЄСПЛ.
Таким чином, за об'єктивним критерієм обставини, на які посилається позивач в обґрунтування недотримання ним строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для визнання наведених позивачем причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду поважними.
Водночас, позивачем так і не приведено позовну заяву у відповідність вимог статей 160, 161 КАС України, з урахуванням положень статті 266 КАС України.
Крім того, посилання позивача на неправильний розрахунок Судом суми судового збору, яка підлягає сплаті за звернення з цим адміністративним позовом, зводиться до його суб'єктивного тлумачення законодавства про судовий збір.
Оскільки, суд не вбачає підстав для визнання наведених позивачем причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду поважними, клопотання про зменшення, звільнення або відстрочення залишку судового збору не вирішується.
Згідно з частиною другою статті 123, пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України суд повертає позовну заяву, якщо вказані особою підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними.
З огляду на викладене позовна заява підлягає поверненню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 123, 169, 248, 266, 295 КАС України, Суд
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві.
Копію цієї ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або закінчення строку на апеляційне оскарження.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
В.М. Соколов
О.Р. Радишевська
Ж.М. Мельник-Томенко
Л.О. Єресько ,
Судді Верховного Суду